Лінива Система 2

Одна з головних функцій Системи 2 — відстежувати і контролювати думки і дії, які їй «пропонує» Система 1, дозволяти деяким із них напряму позначатися на поведінці, а інші — пригнічувати або змінювати. Ось, наприклад, така задача. Не намагайтеся її розв’язати, а прислухайтеся до своєї інтуїції.

Вам на думку спала певна сума. Ви, звісно ж, подумали про 10 центів. Особливість цієї легкої задачки полягає в тому, що вона викликає в голові автоматичну відповідь — інтуїтивну, привабливу, але неправильну. Порахуйте — і самі в цьому переконаєтеся. Якщо м’ячик коштує 10 центів, то загальна ціна покупки становитиме 1 долар 20 центів (10 центів — за м’ячик і 1 долар 10 центів — за биту), а не 1 долар 10 центів. Правильна відповідь — 5 центів. Можна з упевненістю сказати, що інтуїтивна відповідь спала на думку і тим, хто відповів правильно, але їм якось вдалося відкинути підказку власної інтуїції.

Шейн Фредерік і я разом розробляли теорію суджень на основі двох систем, і він використовував задачу про биту і м’ячик, щоб з’ясувати найважливіше питання: чи уважно Система 2 відстежує пропозиції Системи 1? На його думку, про будь-кого, хто відповість, що м’ячик коштує 10 центів, нам відомий важливий факт: ця людина не вжила жодних заходів, щоб перевірити правильність відповіді, а її Система 2 схвалила інтуїтивну підказку, яку могла б спростувати, якби спромоглася докласти невеличких зусиль. Навіть більше: відомо, що люди, які відповідають інтуїтивно, не звертають уваги і на прозору підказку загального плану, тобто не замислюються, навіщо в питальник включили завдання з таким очевидним рішенням. Показова й сама відмова від перевірки правильності підказки, що забрала б лише кілька секунд розумової напруги (завдання помірно складне), легкого напруження м’язів і розширення зіниць, а в результаті піддослідний міг уникнути помилки і спричиненого нею зніяковіння. Схоже, що люди, які відповідають «10 центів», — вірні прихильники закону найменшої напруги. Натомість ті, хто уникають давати неперевірену інтуїтивну відповідь, мають, швидше за все, активніший розум.

Задачку про м’яч і биту розв’язували тисячі студентів університетів, і результати шокують. Понад 50% студентів Гарварду, Принстону і Массачусетського технологічного інституту дали інтуїтивну, тобто хибну відповідь^[50]. В університетах із менш суворим відбором потенційних студентів показник відмови від перевірки інтуїтивної підказки перевищує 80%. На прикладі задачі про м’яч і биту ми вперше зіткнулися з явищем, до якого ще не раз повертатимемося в цій книжці: люди вкрай самовпевнені і надто схильні довіряти власній інтуїції. Очевидно, багатьом не до вподоби розумові зусилля, тож вони намагаються будь-що їх уникнути.

Тепер пропоную вам логічну задачу, що складається із двох передумов і висновку. Спробуйте якомога швидше визначити, чи логічно правильне міркування, тобто чи випливає висновок із вихідних даних.

Більшість студентів вищих навчальних закладів уважають цей умовивід істинним^[51]. Насправді міркування хибні, тому що серед квітів, що швидко в’януть, може і не бути троянд. Як і у випадку із завданням про м’яч і биту, на думку негайно спадає правдоподібна відповідь. Щоб її відкинути, необхідно зробити багато роботи. Важко перевірити логічність судження, якщо ви справді переконані: «Так, усе правильно! Це — правильно!» — а тому мало хто завдає собі клопоту продумувати весь ланцюжок міркувань.

Висновки з цього експерименту ще більше збивають з пантелику, якщо застосувати їх до повсякденних рішень. Виходить, якщо люди вірять в істинність будь-якого твердження, то охоче повірять навіть тим аргументам на його користь, які самі по собі необґрунтовані. Однак якщо залучено Систему 1, то її висновок має пріоритет, а аргументи — другорядні.

Погляньте тепер на таке запитання та, перш ніж читати далі, швидко дайте на нього відповідь:

Це питання, автор якого — Шейн Фредерік, — іще одне завдання для Системи 2. «Фокус» у тому, чи згадає респондент, що в Мічигані розташований Детройт, місто з високим рівнем злочинності. Студентам вищих навчальних закладів США це відомо, і вони правильно ідентифікують Детройт як найбільше місто в Мічигані. Але знання цих фактів недостатньо. Ми не завжди пригадуємо потрібну інформацію, коли це необхідно. Люди, які згадують, що Детройт у штаті Мічиган, вище за інших оцінюють рівень злочинності, але більшість респондентів Фредеріка не згадали про місто, коли їх запитували про штат. Насправді середня оцінка піддослідних, яких питали про Мічиган, нижча за оцінку іншої групи, яку запитували про кількість убивств у самому Детройті.

Винними в тому, що люди не подумали про Детройт, можуть бути і Система 1, і Система 2. Чи спливе в пам’яті місто, якщо згадають про штат, часто залежить від автоматичної функції пам’яті, а вона в усіх різна. Дехто чудово уявляє собі штат Мічиган: його жителі напевно знають про нього більше, ніж той, хто живе деінде; знавці географії згадають більше, ніж фахівці з бейсбольної статистики; більш інтелектуально розвинені люди, мабуть, узагалі знають про все більше за інших. Інтелект виражається не лише в здатності розмірковувати, але й у тому, щоб відшукати в пам’яті потрібний матеріал і, за потреби, зосередити на ньому увагу. Функцію пам’яті виконує Система 1. Але, з іншого боку, всі мають можливість пригальмувати й активно пошукати в пам’яті потенційно важливі факти, так само всі можуть призупинитися і перевірити розв’язок задачі про биту і м’яч. Межі свідомої, навмисної перевірки і пошуку — властивість Системи 2, яка в кожної людини різна.

Задачка про биту і м’яч, силогізм про квіти й питання про Мічиган і Детройт мають дещо спільне. Неправильні відповіді на ці міні-тести — це почасти результат слабкої мотивації або нестачі зусиль на їх виконання. Будь-який абітурієнт, який здатен вступити до престижного університету, спроможний правильно розв’язати перші два завдання і згадати найбільше місто штату Мічиган та його проблему зі злочинністю. Ці студенти можуть дати раду складним завданням, коли немає спокуси прийняти на віру поверхову, але переконливу відповідь, що одразу спадає їм на думку. Занепокоєння викликає саме легкість, з якою вони задовольняються інтуїтивним рішенням і перестають думати. «Лінощі» — досить жорстка, але навряд чи несправедлива характеристика самоконтролю цих молодих людей і їхньої Системи 2. Тих, хто уникає гріха інтелектуальних лінощів, можна називати «зацікавленими». Вони — більш уважні, інтелектуально активніші, менш схильні задовольнятися поверховими, але привабливими відповідями і скептичніше ставляться до своєї інтуїції. Психолог Кейт Становіч назвав би їх більш раціональними^[52].