Ігри в тіні закону
Правознавець Кріс Ґатрі запропонував обґрунтоване застосування чотирискладової схеми у двох ситуаціях, коли позивач і відповідач у цивільних процесах розглядають можливу угоду. Ситуації різняться за переконливістю аргументів позивача.
Як і в раніше розглянутих сценаріях ситуацій, уявіть, що ви позивач і вимагаєте великої суми на відшкодування завданих вам збитків. Слухання йдуть добре і поки що все складається на вашу користь. Адвокат цитує думку експертів та стверджує, що ви маєте 95%-й шанс виграти справу. Щоправда, насамкінець він додає таку фразу: «Ніколи не знаєш результат напевно, аж поки його не оголосять в суді». Ваш адвокат наполягає врегулювати справу, уклавши угоду, за якою вам відшкодують 90% суми, яку ви вимагаєте. Ви опиняєтеся у верхній лівій чарунці чотирискладової схеми, і вам на думку спадає таке питання: «Чи допускаю я бодай найменший шанс залишитися ні з чим? Навіть 90% запиту претензії — це великі гроші, і я можу отримати їх просто зараз». У цій ситуації виникають дві емоції, які діють в одному напрямку: принадність гарантованого (й цілком відчутного) прибутку та острах сильно розчаруватися в разі програшу. Ви можете відчувати тиск, який зазвичай спонукає до обачної поведінки в подібних ситуаціях. Отже, якщо в позивача сильні аргументи, він схильний уникати ризику.
Тепер уявіть себе на місці відповідача. Хоч у вас ще, можливо, і жевріє надія, що суд ухвалить рішення на вашу користь, ви усвідомлюєте, що вам особливо немає на що розраховувати. Адвокат позивача пропонує угоду, за якої вам доведеться виплатити 90% від запитаної суми. Вам дають зрозуміти, що позивач навряд чи погодиться на менше. Ви залагодите все відразу чи намагатиметеся виграти справу в суді? Імовірність втрати висока, тож ситуація вкладається в праву верхню чарунку схеми. Спокуса продовжувати боротьбу доволі сильна: запропоновані позивачем умови майже так само погані, як і найгірший із можливих результатів, а надія виграти справу все ще залишається. Тут, як і в попередній ситуації, наявні дві емоції: неминучий програш лякає, а надія виграти в суді все ще дуже сильна. Відповідач зі слабкими аргументами на свою користь схильний ризикувати, адже альтернатива ризику — прийняття вкрай несприятливої угоди. У парі «відповідач, що ризикує» та «позивач, що уникає ризику» у відповідача виникає перевага. Більш виграшну позицію відповідача слід враховувати під час перемовин: можливо, позивач задовольниться меншим, ніж, за статистикою, можна очікувати від рішення суду. Такий прогноз на підставі чотирискладової схеми був підтверджений експериментально студентами юридичних факультетів та чинними суддями, а також шляхом аналізу фактичних переговорів за лаштунками цивільного суду[348].
Тепер розгляньмо «необґрунтовані позови», коли позивач із непереконливими доказами подає позов із великою претензією, який, швидше за все, в суді провалиться. Обидві сторони усвідомлюють свої можливості і знають, що в разі врегулювання ситуації шляхом переговорів позивач отримає лише малу частку від того, на що претендує. Переговори — це нижній ряд чотирискладової схеми. Позивач перебуває в лівій чарунці з маленьким шансом відсудити велику суму грошей; необґрунтований позов тут виконує роль лотерейного квитка. Переоцінення невеликого шансу на успіх у цій ситуації природне, і це дозволяє позивачеві поводитися на переговорах розкуто й агресивно. Натомість для відповідача судовий процес — неприємність із невеликою ймовірністю дуже поганого результату[349]. Надання надмірної ваги малому шансу великої втрати призводить до уникання ризику, а залагодження справи за скромну суму рівнозначне отриманню страховки від поганого (хоч і малоймовірного) рішення суду. Тепер позиції змінюються: позивач готовий ризикнути, а відповідач прагне убезпечитися. Позивачі в «необґрунтованих позовах» найчастіше мають можливість отримати більш щедру компенсацію, ніж це прогнозує статистична модель ситуації.
Рішення, описані чотирискладовою схемою, не завжди відверто ірраціональні. Ви можете в кожному із випадків перейнятися почуттями позивача і відповідача, які спонукають їх виявляти агресивну або поступливу позицію. Зрештою, відхилення від очікуваної величини, найімовірніше, коштуватимуть дорого. Розгляньмо для прикладу велику організацію (скажімо, муніципалітет Нью-Йорка) і припустімо, що на неї щороку подають 200 «необґрунтованих позовів», кожен — із 5%-м шансом відсудити 1 млн доларів. Уявімо, що вона в кожному випадку буде змушена залагоджувати справу за 100 000 доларів. Муніципалітет розглядає два альтернативні варіанти, щоб потім застосувати одну лінію поведінки до всіх випадків: йти на поступку або судитися (задля спрощення я не враховую судові витрати).
Якщо ви розглядаєте подібні рішення в перспективі, то можете побачити, що право уникнути малого ризику втратити велику суму обходиться дорого. Подібний аналіз можна застосувати до кожної чарунки чотирискладової схеми: систематичні відхилення від очікуваного значення в довгостроковій перспективі коштуватимуть дорого. Це правило діє як за умови уникання ризику, так і за умови прагнення до нього. Постійна переоцінка малоймовірних результатів та надання їм більшої ваги, притаманна інтуїтивному ухваленню рішень, рано чи пізно призводять до поганих результатів.