102

У ГАЮ НА АРСАКІДАХ

Досі, змальовуючи кашалота, я зупинявся головним чином на дивовижних особливостях його зовнішнього вигляду і тільки зрідка — на деяких менш істотних рисах його внутрішньої будови. А щоб дати вам справді широке і всеосяжне уявлення про нього, мені слід би оголити його ще й далі, розстебнути на ньому всі пряжки, підв’язки та гудзики, розчепити гаплики суглобів його найдалі захованих кісток, виставити його перед вами в його найостаточнішій подобі, тобто у вигляді чистого кістяка.

Та як же так, Ізмаїле? Невже ти, звичайний собі весляр із китобійного човна, претендуєш на якісь знання щодо найглибше затаєних частин китового тіла, його підземель? Може, ерудит Стаб, стоячи на кабестані, читав вам лекції з анатомії китоподібних і за допомогою талів піднімав зразок ребра як наочний посібник? Поясни, в чому річ, Ізмаїле. Хіба можеш ти розікласти дорослого кашалота на своїй палубі, щоб оглянути його, як кухар розкладає на тарелі печене порося? Певне, що не можеш. Досі ти був гідним віри свідком, Ізмаїле, але тепер стережися, бо ти привласнюєш привілей самого пророка Йони: привілей розповідати про балки та стовпи, про крокви, бантини й лати, з яких складається каркас левіафана; а може, й про кадоби з лоєм, молочарні, комори з маслом і сиром у його нутрі.

Визнаю, що від Йониних часів небагато китобоїв проникли дуже глибоко під шкіру дорослого кита; одначе мені трапилася щаслива нагода анатомувати його в мініатюрі. Якось на одному судні, до команди котрого я належав, підняли на палубу ціле китеня заради його шлунка, бо то добрий матеріал на піхви для гарпунних лез та наконечників списів. То невже ви думаєте, що я міг не скористатися з такої нагоди і сокиркою з вельбота та своїм складаним ножем не зламати печатки, щоб прочитати весь зміст, чи то вміст, того китеняти?

Що ж до моєї докладної обізнаності з кістками дорослого левіафана-гіганта, що досяг повного розвитку, то цю рідкісну обізнаність я завдячую своєму покійному вінценосному другові Транкво, царкові Транкве — одного з Арсакідських островів. Бо якось, кілька років тому, коли я, тоді матрос торговельного судна «Алжірський дей», був на тому острові, владар Транкве запросив мене провести кілька днів на арсакідські свята у його пальмовій заміській резиденції в Пупеллі, приморській долинні неподалік від столиці, яку ми, моряки, називали Бамбуковим містом.

Поряд із багатьма іншими чудовими рисами вдачі мій царствений приятель Транкво був наділений щирою любов’ю до всіх витворів дикунського мистецтва; отож він і зібрав у Пупеллі всілякі рідкісні речі, що їх зуміли витворити найудатніші з його підданих, — головним чином дерев’яні предмети з пречудовим різьбленням, мушлі, також укриті різьбленим візерунком, інкрустовані списи, розкішні весла, піроги з запашного дерева; і все це було розміщене серед різних див природи, що їх понаносили на його узбережжя, мов данину, багаті такими дивами морські хвилі.

Чільне місце серед цих раритетів займав великий кашалот, якого знайшли на березі мертвого після надзвичайно довгого й лютого шторму: його винесло на берег бурунами і вперло головою в стовбур кокосової пальми — пишний плюмаж її листя був наче зеленим фонтаном того кита. Коли з величезної туші врешті зняли його сажневої товщини покриви і сонце висушило оголені кістки, тоді кістяк дбайливо перевезли до долини Пупелла і там помістили в пишному храмі з величних пальм.

Ребра його обвішали трофеями; на хребцях химерними ієрогліфами вирізьбили літопис арсакідської історії; в черепі жерці підтримували незгасний ароматичний вогонь, так що таємнича голова знов пускала вгору клуби свого фонтана; а страхітлива нижня щелепа, підвішена на гілляці, погойдувалась над головами в молільників, ніби той завислий на волосинці меч, що так настрахав колись Дамокла.^[151]

То було дивовижне видовище. Ліс був зелений, як мох на скелях Крижаної ущелини в нашому Вермонті; дерева стояли високі й горді, сповнені буйних життєвих соків, а невтомно родюча земля під ними була схожа на кросна^[152] з пишним килимом, у якому плеткі пагони ліан були основою й пітканням, а живі квіти — візерунками. Всі дерева з обтяженим плодами гіллям, усі кущі, й папороть, і трави, і повітря, що бриніло віщими звуками, — все перебувало в безупинному русі. О працьовитий ткачу! Невидимий ткачу! Зупинись! На одне слово! Куди тече твоя тканина? Який палац вона покриє? Навіщо всі ці ненастанні труди? Скажи, ткачу! Затримай твою руку! Одним-єдиним словом, озвися! Ні… Човник бігає туди й сюди… Спливають із кросен візерунки — і килим суцільним потоком рине далі й далі. Бог-ткач усе тче й тче — і за тим тканням він оглух, не чує голосів смертних, та й ми, що дивимось на кросна, глухнемо від їхнього шуму і, тільки втікаючи геть від них, почуємо тисячі голосів, що з них промовляють. І саме так завжди буває й на всіх справжніх фабриках. Вимовлених слів не чути за гудінням веретен; але ті самі слова виразно чутні надворі, куди вони прориваються крізь розчинені вікна. Таким чином розкрилося чимало різних шахрайств. Тож стережися, смертний! Бо так само крізь гуркіт великих всесвітніх кросен хтось може підслухати здалеку і твої найпотаємніші думки.

І ось серед цих зелених, невтомних і невпинних, як саме життя, кросен арсакідського лісу ліниво спочивав велетенський білий обожнюваний кістяк — гігантський нероба! І все ж серед вічного шелесту зеленої основи й піткання, що спліталися круг нього, той нероба-велетень сам здавався вправним ткачем; він і сам був весь обснований пагонами і з кожним місяцем прибирався в буйнішу, свіжішу зелень, хоча й лишався кістяком. Життя обплітало Смерть! Смерть ставала опорою для пагонів Життя; похмурий бог одружився з юною богинею Життя й плодив з нею кучеряві дива.

Так ось, коли я з царком Транкво провідав цього дивовижного кита й побачив череп-вівтар та штучний дим, що струменів над отвором, із якого колись вирвався справжній струмінь-фонтан, то висловив свій подив, що царьок вважає храм предметом колекціонування. Він тільки засміявся. Та ще дужче мене здивувало, коли жерці почали запевняти, що той димовий струмінь — справжній фонтан кита. Я пройшовся вздовж того кістяка туди й сюди, відгорнув зелені ліани, пропхався між ребрами й довго блукав з клубком арсакідської шворки по всіх численних звивистих, тінистих колонадах та галереях його. Але незабаром шворка скінчилась, і, йдучи вздовж неї назад, я вийшов надвір тим самим отвором, яким і ввійшов. Усередині кістяка я не побачив нічого живого — самі лиш кістки.

Вирізавши собі з зеленого прута мірку, я ще раз пробрався всередину кістяка. Крізь свою бійницю в черепі жерці помітили, як я виміряю висоту останнього ребра.

— Що це? — закричали вони. — Ти посмів міряти нашого бога? Це можна робити тільки нам!

— Гаразд, жерці. Тоді скажіть мені, який він завдовжки.

По цих моїх словах між ними вибухнула запекла суперечка про фути й дюйми; вони лупцювали один одного мірками по довбешках, аж луна лящала в китовому черепі, а я, скориставшися з того, хутенько докінчив свої власні виміри.

Результати їхні я й збираюся викласти зараз перед вами. Та насамперед треба зауважити, що в цьому ділі я не можу наводити перші-ліпші цифри, які мені заманеться вигадати. Адже існують авторитетні знавці кістяків, і ви можете перевірити мою сумлінність, звернувшися до них. Кажуть, що в айглійському місті Гуллі, одному з головних китоловних портів тієї країни, є Левіафаністичний музей, де зберігається кілька чудових зразків фінвала та інших китів. Чув я також, що в музеї міста Манчестера в штаті Нью-Гемпшір є експонат, який власники називають «єдиним досконалим зразком гренландського, чи справжнього кита в Сполучених Штатах». А крім того, в маєтку Бертон-Констебл, що в англійському графстві Йоркшір, його власник сер Кліффорд Констебл має кістяк кашалота — щоправда, не дуже великого, в усякому разі, не такого велетня, як той, що належить моєму приятелеві царкові Транкво.

В обох випадках прибиті до берега кити, яким належали ці два скелети, дісталися їхнім теперішнім власникам на тих самих підставах. Царьок Транкво взяв кита собі, бо хотів його мати; а сер Кліффорд — бо йому належали маєтності в тих краях. Кит сера Кліффорда весь складений на завісах, і ви можете відчиняти й зачиняти всі оточені кістками порожнини його тіла, наче шухляди величезної шафи, можете розкладати його ребра, мов гігантське віяло, і хоч би й цілий день гойдатись на його нижній щелепі. На деяких лядах та віконницях його мають установити замки, і в майбутньому відвідувачів буде супроводити слуга з в’язкою ключів при боці. Сер Кліффорд має намір брати два пенси плати за погляд у «галерею шепоту» — канал спинного хребта, три пенси за те, щоб почути луну з порожнини мозочка й шість пенсів за огляд незрівнянного краєвиду, який відкривається з маківки кашалотового черепа.

Розміри кістяка, які я зараз наведу, точно переписані з мого правого передпліччя, де мені їх витатуювали, бо в моїх тодішніх мандрах по диких краях я не мав іншого способу зберегти такі цінні статистичні дані. Та оскільки місця було мало, бо я хотів зберегти деякі частини свого тіла чистими, щоб записати на них вірша, якого саме складав, — принаймні ті частини, які ще не були татуйованими, — то я округлював результати вимірів до цілих футів, не дбаючи про дюйми, тим більше, що кита й справді недоречно міряти дюймами.