home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



ІВАН ВІДВІДУЄ ЦЕРКВУ

На Різдво Іван зранку пішов до української церкви. Він запрошував і Мар’ю, але вона відмовилась, бо вже звикла до російської. Пішов пішки через Ріджент парк, потім вулицею Ріджент вийшов на Оксфорд стріт, повернув праворуч у напрямку Марбл Арч і вийшов на Дюк стріт, як казав йому пан Гузар. Церква була недалеко від Оксфорд стріт, біля неї маленька площа та і сама церква була меншою, ніж російська. Колись це теж була англійська церква, але всередині, мабуть, перебудована. Вона не була довгою, скоріше квадратною, і мала другий поверх у вигляді широкого балкону. Добре, що Іван прийшов рано, людей ще небагато. На першому поверсі він побачив ряди крісел, як в кінотеатрі. Деякі вже зайняті сивими дідусями, і він подумав, що вони, мабуть, мають постійні місця. Тому Іван сходами піднявся на другий поверх, тут було вільно і він сів у четвертому ряді, щоб подивитись, як себе поводять люди. З свого місця він добре бачив вівтар і усе перед ним. Невдовзі церква швидко наповнилась, люди не тільки сиділи, але й стояли усюди, де тільки можна. На другому поверсі народ був молодий, переважно хлопці від вісімнадцяти до тридцяти років, дівчат менше. На балконі, прямо навпроти вівтаря, розташувався хор, семеро жінок і стільки ж чоловіків. Іван, коли ще увійшов і перехрестився, побачив, що на стінах висять не звичні ікони, а скоріше картини святих. Біля вівтаря стояло велике Розп’яття, а також підставки для свічок, які тут були у вигляді баночок з воском.

Заспівав хор і так гарно, що і в філармонії таке не почуєш. Почалась служба Божа, усе йшло, як в Києві, тільки тут усі, навіть молоді хлопці, службу знали, вчасно хрестилися і ставали на коліна, мало того – усі співали разом з хором. Наприкінці служби заспівали молитву за Україну, Іванові перехопило горло, він відчув себе часткою великого українського народу, розсіяного в цілому Світі. Після служби пом’янули когось з недавно померлих діячів Української народної республіки, винесли прапор УНР, але не такий як зараз в Україні жовто-синій, а золото-блакитний. Усі підвелися і проспівали молитву. Після служби Іван вийшов на площу перед церквою, тут люди збирались купками, знайомі вітали один одного. Іван теж пошукав знайомих, але не знайшов.

Вдома він застав усіх разом, знову приїхав кум, сіли обідати, хоча вже не так святково, як на англійське Різдво. Але випили і закусили, бо теж ходили до російської церкви.

Після Різдва Іван пішов до канцелярії Союзу українців на Лінден Гарденс, недалеко від станції метро Ноттінг Хай Гейт. Трохи покрутившись по нешироким кривим вулицям, він підійшов до великого гарного будинку вікторіанської епохи, піднявся сходами ганку до високих дверей і подзвонив, сказавши у домофон українською: «До бібліотеки». Двері відчинила невеличка немолода жінка, спитала:

– Ви звідки?

– З Києва, – відповів Іван.

Жінка показала йому дорогу в бібліотеку – сходами униз, він спустився, на зустріч йому вийшла вже інша жінка – молодша, на вигляд років сорока п'яти. Він привітався і назвав себе, вона впустила його в досить велику кімнату, частина якої виглядала як канцелярія зі столами і картинами українських художників на стінах, а інша, більша, частина була заставлена шафами з книгами.

Іван пояснив мету свого візиту.

– Не знаю, чи є у нас те, що вам треба, але можете подивитись усе, що є.

Жінка розповіла Іванові, що вона завідує бібліотекою, а також влаштовує художні виставки і зустрічі з митцями, що приїздять з України.

Їй часто дзвонили по телефону і, взагалі, жінка була заклопотана, бо готувала якусь доповідь. Тому Іван відчепився від неї і почав дивитись бібліотеку. Тут були книжки і журнали з Канади і навіть з Австралії, але старих матеріалів або польської літератури майже не було. Іван приходив сюди декілька днів, поки не зібрав, що можна. Удома він намагався знайти що-небудь в Інтернеті, але там не було майже нічого про легіонера Юзефа Шумлянського. Найбільше даних він знайшов про далекого родича Юзефа, тезку з тим же прізвищем – єпископа Йосифа Шумлянського, про якого Іван вже багато знав з літератури в Україні і Польщі.

Приходячи до дому, Іван розкладав свої папери, нові і ті, що привіз з собою з Польщі, намагався створити родинне дерево Юзефа Шумлянського, ад'ютанта князя Понятовського. Для того, щоб не заплутатись, він називав його Юзеком, як звали його князь і друзі. На їх думку він був поляком, патріотом Польщі. Останнє, мабуть, було правильно, але те, що розкопав Іван, свідчило про українське, або, як тоді казали, русинське походження Юзека.


ПОШУКИ МАТЕРІАЛІВ | Вітер часу | ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ