home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



ПОШУКИ МАТЕРІАЛІВ

Другого січня усі, крім Івана, Артурчика і Толіка, в ліжках. Саша не їсть і не п’є, у нього піст. Єгор не вилазить з туалету, на нього напала «швидка Настя», мабуть з’їв що-небудь зіпсоване. Інші просто хворіють від лишку випитого. Під вечір стали оживати, застукали тарілками на кухні, потім зібрались у більшій кімнаті. Піст у Саші скінчився, він сказав, що треба усе допити, щоб не зіпсувалось. Артурчик стояв поруч, тримаючись за журнальний столик. Саша і йому налив трохи суміші горілки з шампанським.

– Ты что, с ума сошел? – закричала Мар’яна.

– Не пугайся, – звернувся до неї Єгор, – мне отец тоже давал выпить, когда я был маленьким. Но я ведь не алкоголик.

– Еще станеш, – невдоволено відповіла Мар’яна.

– Прикуси язык, – втрутився Саша. – Думай лучше, куда поселим Лиду.

– Яку Ліду? – поцікавився Іван.

– Невесту Егора, собирается приехать из Москвы на этой неделе.

– Наверное, с Егором, – відповіла Мар’я, підморгнувши Іванові.

– А я куда? – це вже Толя питає.

– Поспишь пока что в столовой.

– Как долго?

– Посмотрим. Если Лида нам понравится, то оставим или, возможно, отправим в Девон. А если нет, то вернется домой.

Толя мовчки піднявся і пішов у свою кімнату до комп’ютера.

– А коли вона приїде? – спитав Іван.

– На день рождения Егора, это ему подарок. Он не видел ее уже десять лет, как уехал из России. Она жила в том же подъезде, где он, ему было десять лет, а ей шесть. Играли вместе, она бегала за ним, звала «Горя, Горя!» Все смеялись, говорили «жених и невеста». Вот и результат: она поверила, теперь ей шестнадцать лет и она считает Горю своим женихом.

Єгор зацікавлено слухав.

– Понятно, что она не будет жить в комнате Егора, это мы так, Толю подколоть. Видишь, он всему верит, как англичанин. Мы уже договорились с кумом, Лида поживет в комнате с его дочкой.

Нарешті Іван зібрався до Українського католицького університету. Усі вдома були зайняті, тому він поїхав на метро до станції Ноттінг Хай Гейт, а далі пішов пішки. Ліворуч від пам’ятника Св. Володимиру він побачив білий будинок, тут поміщався католицький університет. За невисокими сходами були старовинні двері, Іван подзвонив. Хвилини за дві двері відчинив високий дід років вісімдесяти. Іван назвався і попросив дозволу увійти. Той погодився, пустив Івана і пішов з ним показувати університет, точніше його перший поверх. Оскільки Іван цікавився бібліотекою, він показав заперті двері, за склом яких Іван побачив дві шафи з книгами, але сказав, що в центральному корпусі є більша бібліотека, теж заперта, бо зараз свята і нікого нема. Іван знав, що вони теж святкують Різдво 7 січня.

Потім дід привів Івана в невелику кімнату з старовинним письмовим столом і кріслами, сказав, що це їх головна канцелярія. Дід сів за стіл, а Іван – навпроти. Він спитав, як звуть діда, а той відповів, що він Гузар.

– Чи не родич ви нашого митрополита Гузара? – поцікавився Іван.

– Ми на Землі усі родичі, – ухилився дід.

Тоді Іван почав розпитувати про католицький університет і дізнався, що тут нічого не викладають, а є лиш декілька студентів, які вивчають, що бажають, переважно українську мову.

– Хіба вони не українці? – здивувався Іван.

– Ні, більша частина їх з Африки і Латинської Америки. Готуємо кадри для Української католицької церкви.

– Для греко-католицької? – уточнив Іван.

– Так, – відповів Гузар. – У нас вона вже давно називається Українською католицькою відповідно постанові Євхаристійного конгресу. Студенти платять за навчання невеликі гроші, взагалі ж Університет має достатньо грошей.

Іван сказав, що він шукає матеріали щодо української шляхти XVII–XІX століть, зокрема про нащадків братів єпископа Йосифа Шумлянського, який приєднав свою Львівську православну єпархію до Унії у 1700 році.

– Я думаю, що у нас нічого такого нема. Вам краще подивитись у бібліотеці Союзу українців у Великій Британії.

Він дав номера телефонів головної канцелярії Союзу на вулиці Лінден Гарденс, а також номер телефону вже відомого Іванові пана Шептицького.

– У неділю в українській католицькій церкві на Дюк стріт ви можете побачити разом усіх потрібних вам людей, – порадив він.

Іван подякував Гузарові, простився, дід відчинив йому двері. Зустріч тривала не більше години, тому Іван повернув на вузеньку вулицю біля університету, пройшов уздовж кованої огорожі у Холланд Парк, не дуже великий, але цікавий – з пальмами, бамбуком і квітами на клумбах. Посеред парку стояла велика астролябія, по стежках бігали сірі канадські білки. Було сонячно, тепло, градусів п'ятнадцять. І це напередодні нашого, православного, і греко-католицького Різдва!

«Після Різдва, – вирішив Іван, – піду в Союз українців».


НОВОРІЧНИЙ ПОДАРУНОК | Вітер часу | ІВАН ВІДВІДУЄ ЦЕРКВУ