home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



КІНЕЦЬ АФЕРИ БАНКУ «КВОРУМ»

Вже минув місяць, як Іван і Іра поїхали в Польщу. Він телефонував рідним, сказав, що вони з Ірою орендували квартиру недалеко від Університету, він працює над дисертацією, матеріали про Юзефа Шумлянського йому згодились, а Іра влаштувалась на роботу в дитячу клініку, працює за фахом і заробляє втричі більше, ніж його стипендія. Обіцяв, що за півроку, коли він захистить дисертацію, вони приїдуть на місяць – другий додому, а далі буде видно. Марго заспокоїлась, але часто згадувала часи, коли діти були вдома.

На подив Андрія Володимировича з’явився Бориславський. Мабуть почував себе безпечно. Комісія Президії як раз закінчила перевірку, нічого особливого не знайшла, бо перевіряли тільки витрату бюджетних коштів, а витрати по договорах не перевіряли, бо це справа замовників. Директор інституту заспокоївся, знову засідав удвох з Бориславським, навіть до телефону Андрія Володимировича знову підключили інших співробітників відділу. Бориславського, правда, викликали на бесіду в прокуратуру, слідчий намагався з’ясувати чи знає він помічника голови правління банку, який, можливо, вбив Віктора Івановича, але він сказав, що вперше бачить. Щодо встановлення «жучка» в кабінеті Гошівського, то він теж відмовився, сказав, що ніяких наказів Маші не давав, вона нічого не встановлювала, а просто іноді бере ключі від різних кабінетів, коли йому терміново потрібні документи, а хазяїв кімнат немає. Який документ йому був потрібний від Гошівського, він згадати не міг, бо давно це було. На суд, який розпочався після травневих свят, його викликали як свідка.

Андрій Володимирович і Маша теж були свідками. Судили тільки сина Бориславського, помічника голови правління банку «Кворум», Проця та двох найманців сина Бориславського, які ніби то збирались тільки побити Андрія Володимировича. Голова правління банку кудись втік, на нього подали у міжнародний розшук.

Хотіли притягнути як свідка народного депутата, у якого Віктор Іванович був помічником, але той відмовився, пославшись на зайнятість у Верховній Раді. Він надав письмові пояснення, з яких виходило, що він доручив Головченкові з’ясувати, які корисні копалини, потрібні промисловості України, можна видобувати, а також попросив помічника отримати кредит на своє ім’я, але самого кредиту він не бачив і нічого не знає про його використання.

На суді син Бориславського, який виглядав замовником вбивства Віктора Івановича і побиття Андрія Володимировича, сказав, що ніякого вбивства він не замовляв, тільки хотів прослідкувати дії Головченка, а цей дурний помічник голови правління банку сам вдарив його молотком. У них навіть зброї не було, а коли той узяв молоток, він не помітив.

Кілер не відмовлявся, але сказав, що хотів тільки поговорити з Віктором Івановичем, налякати його. Але той вдарив його в обличчя, і він сам не розуміє, як у відповідь вдарив його молотком.

– А чому в потилицю? – спитав суддя.

– Той як раз підковзнувся і нахилився, а я вдарив, – відповів кілер.

– Чому ви слідкували за Віктором Івановичем? – спитав прокурор Проця і сина Бориславського. – Хто вам дав такий наказ?

Обидва звинувачені сказали, що їх попросив голова правління банку, бо Віктор Іванович отримав кредит для депутата, а повертати його ніхто не збирався.

Слідчий повідомив, що на обидва відомі банківські рахунки Віктора Івановича великих грошей не надходило, тільки зарплатня помічника депутата і ще якісь 500 доларів від того ж депутата. Можливо, кредит був переведений в офшорний банк на Кіпрі, бо туди на рахунок депутата як раз надійшли два мільйона доларів. Слідчий показав довідку від банку, видану на вимогу Генеральної прокуратури.

Усі зрозуміли, що замовниками вбивства були або голова правління банку, або депутат, або обидва разом.

Щодо намірів побиття Андрія Володимировича, син Бориславського сказав, що це його ідея, батько про неї не знав. Він ніби – то підмовив своїх знайомих трохи провчити Гошівського, бо він заважав батькові на роботі, увесь час виступав проти нього, так що батько був знервований, і його син вже боявся за його здоров’я.

Сам же Бориславський виходив чистим. Несподівано це поламала Маша, яка в суді почала плакати і зізналась, що це Бориславський наказав їй встановити «жучка».

Бориславський же відмовлявся, сказав, що Маша взагалі неадекватна, вона таємно закохана в Гошівського і встановила «жучка», щоб довідатись про його зв’язки з жінками. На цю заяву Бориславського усі присутні у залі суду відповіли сміхом.

Врешті кілерові дали десять років, синові Бориславського прокурор просив 15 років, але дали тільки п’ять, бо він мав гарні характеристики з університету і до цього не був замішаним в кримінальних справах. Його друзям, які мали побити Гошівського, дали по два роки, а Маші і Процю – рік умовно. Щодо самого Бориславського, то довести його провину не вдалось, тим більше, що він повернувся з Ізраїлю, тобто не відчував за собою провину і не ховався від правосуддя. З приводу його участі у справі суддя надіслав в Президію визначення про його неправомірні дії і сумнівні зв’язки.

За кілька днів Бориславського запросили на засідання Президії Академії наук, де він звітував за свою наукову діяльність. Після того його розпитували про його «неправомірні дії і сумнівні зв’язки». На засіданні був присутнім і директор інституту.

Андрію Володимировичу не було відоме рішення Президії, але наприкінці тижня, коли співробітники інституту майже усі повтікали на свої «фазенди», відбулась Вчена рада під головуванням директора інституту. Він же і виступив першим, суворо ганьбив непродумані дії Бориславського, який, «незважаючи на свій авторитет і безсумнівні вчені заслуги, зв’язався з шахраями і дозволив собі порушення статуту інституту». За це він запропонував дати йому сувору догану і попередити про неповну службову відповідність.

Після нього узяв слово Андрій Володимирович, який розповів присутнім про події: рекомендації Бориславського щодо розробки непромислового родовища нікелю, інтриги, завдяки яким ліквідували відділ Гошівського, встановлення «жучка» в кабінеті, намагання сина Бориславського побити його, Андрія Володимировича, за допомогою найманців. І, взагалі, сприянню афері, завдяки якій у банку були викрадені 60 млн. гривень вкладників.

Бориславський, який сидів, як звичайно, в першому ряду, вийшов посеред промови Гошівського.

– Соромно стало, – прокоментував директор інституту.

Присутні обурено загули.

Потім виступив шанований усіма старий академік, який сказав, що в усьому винні нові порядки, тепер люди стали іншими, думають про те, щоб тільки гроші заробити або вкрасти, на науку не звертають уваги. Він запропонував звільнити Бориславського і звернутися до Президії, щоб винесли догану директорові інституту, бо Бориславський усе робив за підтримки директора. Було видно, що директор налякався, бо за тиждень мали відбутись вибори академіків, і таке звернення могло поставити хрест на його кар’єрі. Тому він швидко погодився звільнити Бориславського, якщо Вчена рада за це проголосує, а що торкається його, директора, то він визнає свої помилки і обіцяє виправитись.

Але більшість присутніх не проголосувала за звільнення Бориславського, бо це були люди, залежні від нього. У одних він був опонентом на майбутньому захисті дисертації, у других – керівником аспірантури, треті писали монографію, редактором якої числився Бориславський. Вирішили відсторонити його від керівництва відділом і об’явити конкурс на заміщення вакантної посади.

Андрій Володимирович попросив відновити його відділ, але директор сказав, що він може подати свої документи на конкурс, щоб отримати вакантну посаду завідувача відділом. Невдоволений Гошівський розумів, що в інституті і за його межами є багато докторів наук, які подадуть документи. Вірогідно, директор інституту зробить усе можливе аби покарати його за завдані неприємності. Так що Андрієві Володимировичу ще треба буде змагатися, щоб повернути свій відділ і можливість плідно працювати.


АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ВИХОДИТЬ НА СЛІД | Вітер часу | cледующая глава