home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



В ОПОЗИЦІЇ

Андрій Володимирович за тиждень зібрав у співробітників матеріали щодо родовищ молібдену і засів писати доповідь. «Не візьмуть доповідь, то видам статтю в журналі», – подумав він. За три дні доповідь була готова, і Сергій Володимирович скликав співавторів. Він прочитав їм доповідь, щоб кожний бачив, як він використав їхні матеріали.

– Не знаю, мабуть, висновки надмірно негативні. Усе-таки в Придніпровському блоці є гранітно – зеленокам’яні пояси, можливо, у зв’язку с гранітами можуть бути родовища молібдену, – сказав один із співробітників.

– Але ж гранітний магматизм не мезозойський і навіть не палеозойський, а докембрійський. Рудопрояви, звісно, можуть бути, навіть невеликі родовища. Адже нам потрібне промислове родовище, хоча б середнє за запасами.

– Боюсь, Бориславському наша доповідь не сподобається, – зауважила співробітниця, яка вивчала рудні мінерали Українського щита.

– Цілком можливо, – відповів Андрій Володимирович, – а мені не подобається, коли вигадують те, чого насправді нема.

– Вважаю, що цією доповіддю ми зіпсуємо усю конференцію Бориславського, – знов сказав співробітник, який заперечував негативні висновки.

– Ну що ж, якщо хто не хоче таких висновків, хай напише свою доповідь, я не проти. А з авторів ми можемо видалити, щоб не було неприємностей від Бориславського, – вирішив Андрій Володимирович.

Але ніхто свою доповідь писати не схотів. Після цього Андрій Володимирович написав на одну сторінку тези доповіді і віддав їх секретарці Маші.

Наступного дня його викликав Бориславський.

– Слухай, що це ти написав у тезах? На твою думку родовищ молібдену в Українському щиті не буде?

– Промислових не буде, – відповів Андрій Володимирович.

– Раніше вважали, що берилію не буде, золота теж, а ось є ж тепер.

– Для них були передумови, а для молібдену нема.

– Може бути ми не усе знаємо, природа невичерпна.

– Але те, що знаємо, свідчить проти.

– У тебе усе проти, – зауважив Бориславський, дратуючись. – Проти нікелю, проти молібдену, може, ти взагалі проти мене? Так і скажи!

– Я до тебе бандитів не засилав, – сказав Андрій Володимирович.

– Ніхто і не засилав, два п’яних дурня вирішили попустувати, – сказав Бориславський примирливо. – А ти даремно проти молібдену, можна було б непогані гроші заробити на угоді з заводом.

– А потім кого-небудь прибити, як Віктора Івановича, – сказав Володимир Іванович.

– Ні я, ні мій син до цього відношення не маємо, – твердо сказав Бориславський.

– Я не суддя, подивимось, що він скаже, – відповів Андрій Володимирович, підводячись. – Так береш ти тези чи ні?

– Та я не проти. Просто хотів, щоб тобі не було соромно на конференції.

– Сподіваюсь, не буде, – відповів Володимир Іванович, виходячи з кабінету.

За всякий випадок він зателефонував майорові Шевцову узнати чи нема чогось нового у справі. Майор пом’явся, видно, не хотів говорити. Потім усе ж сказав, що один з нападників, нарешті, розколовся і повідомив, що знає такого собі Проця, який був у Винниці. Проць виявився рецидивістом, який вже тричі сидів. Наразі його схопили в ПМР, куди він перейшов з прикордонної Винницької області. Невдовзі його мають привезти до Києва для допиту.

«Отже, справа просувається», – подумав Андрій Володимирович.

Міжнародна конференція відбулася в інституті, патроном був директор, а цілу організацію взяли на себе Бориславський і Маша. Інші співробітники відділу виконували окремі доручення. Міжнародне наукове товариство було представлене аспірантом з московського інституту. Але представників українських інститутів і Центрального геологічного об’єднання було достатньо, доповіді їх, щоправда, не завжди відповідали темі конференції. Після доповіді у Андрія Володимировича виявилося багато прихильників, так що розгорілась дискусія, яка, одначе, ні до чого не призвела. В рішення конференції записали, що треба підсилити роботи на пошуках молібдену. Андрій Володимирович розумів, що це завжди вигідніше, ніж закрити тему. По-перше, може несподівано знайдеться родовище, а, по-друге, можна підзаробити, беручі участь в пошукових роботах. Так що більшість присутніх проголосувала «за».

Андрій Володимирович не засмутився, він передбачав рішення конференції. «Подивимось, що буде далі», – думав він. Події розвертались. Проць, доставлений у Київ, повідомив, що він, дійсно, разом з сином Бориславського спостерігав за Віктором Івановичем, щоб узнати, коли він повертається додому. Але ні він, ні син Бориславського нікого не вбивали. Син Бориславького, мабуть, доповів комусь про свої спостереження, він же платив Процеві. Наступного дня, після допиту Проця, сина Бориславського заарештували, а сам Бориславський пішов у відпустку, залишивши замість себе секретарку Машу. Андрій Володимирович зателефонував Бориславському спочатку на мобільний, а потім на домашній телефон, але ніхто не відповів. «Мабуть в Ізраїль подався», – подумав він.

Декілька днів тому йому телефонував батько, сказав, що до Івана приїхала дівчина, дуже симпатична, приємна у спілкуванні і допомагає йому, набираючи на комп’ютері «мемуари». Сергій Володимирович був зайнятий на конференції, йому було не до того. Повідомив тільки Маргариту Іванівну, а та дуже зраділа, сказала, що треба запросити Івана з дівчиною в суботу, коли Андрій Володимирович буде вдома. Чоловік її неуважно погодився, і Маргарита Іванівна зателефонувала синові.

– Гаразд, прийдемо, якщо Іра погодиться, – відповів він, – вона побоюється, раптом вам не сподобається.


ПОДГОТОВКА ДО КОНФЕРЕНЦІЇ | Вітер часу | ВІЗИТ ДІТЕЙ