home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ У НЕБЕЗПЕЦІ

Вже і старий Новий рік минув, і син приїхав з Англії, але Андрія Володимировича нікуди не викликали. Повертаючись увечері додому, він побачив ту саму чорну іномарку, яка стояла метрах у двохстах від його будинку. Помітив він її ще здалека, тому відразу ж повернувся до неї спиною і пішов назад до станції метро. Тут він зателефонував майорові, який ще був на роботі.

– Стійте біля метро, зараз приїдемо, – сказав він.

Хвилин за десять підкотив чорний джип, з якого вийшов майор і ще двоє чоловіків у цивільному.

– Зробимо так – сказав майор, – ми підемо раніше і з другого боку зайдемо у під’їзд. Ти, Охрименко, підійди до їх машини збоку, щоб тебе не побачили. Твоє завдання захопити машину, коли з неї вийдуть люди і зайдуть у під’їзд. Думаю, що вони мають намір напасти у під’їзді, але якщо побачиш, що вони хочуть застосувати проти тебе зброю, то стріляй першим.

Ми будемо у під’їзді. Коли зайдемо туди, я зателефоную вам, Андрію Володимировичу, на мобільний. Тоді йдіть до дому, не озираючись, відчиняйте двері у під’їзд, щоб вас побачили, але не заходьте, відразу закривайте їх знову і, якщо можете, тримайте. Все зрозуміли?

– Зрозумів. А якщо вони піднімуться вище і не побачать мене?

– Ви на якому поверсі живете?

– На третьому.

– Не турбуйтесь, на четвертому поверсі буде наша людина. Все, ми пішли.

Майор і його люди пішли не прямо вулицею, а ліворуч, щоб обійти машину.

Хвилин за десять задзвонив мобільний.

– Ми вже на місці, можна йти. Якщо станеться що-небудь непередбачене, зателефонуйте мені, – почув Андрій Володимирович голос майора.

Неспішно Андрій Володимирович пішов, ніби не звертаючи уваги на машину. Але побачив, що двоє людей вийшли з неї і пішли у його під’їзд, мабуть, побачили його, коли він попав під світло ліхтаря метрів за сто від машини. Він рвучко відчинив двері під’їзду, пам’ятаючи, що кодовий замок вчора хтось зіпсував. У під’їзді біля ліфту стояли двоє чоловіків, які кинулись до нього, але Андрій Володимирович зачинив двері і тримав їх. Він чекав, що вони вискочать за ним, але нічого не відбулося. Хвилини за три у двері тричі постукали і вийшов майор, за ним двоє чоловіків років по 25–30, а потім співробітник майора з пістолетом у руці. Обидва чоловіки тримали руки за спиною, Андрій Володимирович побачив, що вони в наручниках.

Усі, крім майора, пішли до машини.

– Що сталося? – спитав Андрій Володимирович.

– Коли вони кинулись до вас, я натиснув кнопку і вискочив з ліфту, де сховався раніше. Тоді вони побігли наверх, але там був наш співробітник. Поїхали з нами, треба скласти протокол.

Він дістав з кишені телефон і подзвонив, відразу ж під’їхав джип, який чекав їх біля метро. Поблизу чорної іномарки стояли другий співробітник і водій, теж в наручниках. Сергій Володимирович упізнав в ньому сина Бориславського, якого бачив двічі, коли той приїздив за батьком в інститут.

Трьох затриманих посадили у джип, туди ж сіли майор і один з співробітників. Другий сів за руль в іномарку і запропонував Андрієві Володимировичу сісти поруч. У відділенні Андрій Володимирович написав заяву про стеження за ним, а також упізнання сина Бориславського, після чого його відпустили додому.

Наступного дня він знову зателефонував майорові Шевцову. Той сказав, що зброї при чоловіках не було, вони кажуть, що хотіли вам запропонувати роботу, але у тих, що були в під’їзді, відібрали кастет і металевий прут, обмотаний еластичним бинтом. Син же Бориславського сказав, що цих двох він не знає, вони зупинили його на вулиці і попросили підвезти за гроші, та почекати, поки вони поговорять з потрібною їм людиною. Його відпустили під підписку, але не він, майор, а слідчий прокуратури.

Наступного дня в кабінет Андрія Володимировича заглянув Бориславський.

– Так, у тебе досить тісно, – сказав він, – поміркуємо, може, знайдемо кабінет ліпше, директор обіцяв нам надати приміщення на четвертому поверсі.

Андрій Володимирович промовчав, чекаючи подальшого. Бориславський узяв стілець и сів до столу.

– Я узнав про вчорашню подію, треба ж було такому статися! Казав я йому, не саджай в машину, кого попало. Розумієш, він купив машину за кредит, тепер треба заробляти гроші. Ось і втрапив в неприємну історію. Сподіваюсь, ти розумієш, що він проти тебе нічого не має?

– І я сподіваюсь, – сказав Андрій Володимирович.

– Правильно, ти ж розумна людина. Знаєш, як добре я до тебе ставлюсь.

– Як і я до тебе, – зауважив Андрій Володимирович.

Бориславський підозріло подивився на нього.

– Знаєш що, – сказав він, – давай сьогодні увечері підемо до ресторану, я запрошую. Мені б хотілось, аби син сам вибачився перед тобою.

– Це не обов’язково, – відповів Андрій Володимирович. – Вибач, не можу. Мене викликають до слідчого, – несподівано для себе сказав він.

Бориславський змінився в обличчі.

– Розумію, – відповів він, – давай іншим разом. Вибач, до мене мають прийти.

Після цього поспіхом вийшов.

Андрій Володимирович як у воду дивився. Прийшовши додому, він узнав від дружини, що йому принесли повістку до прокуратури, за яку вона розписалась. Тільки йти потрібно завтра вранці, а не сьогодні.


ЮВІЛЕЙ | Вітер часу | ЖУЧОК