home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



ЮВІЛЕЙ

Робота над монографією, яку писав увесь його колишній відділ, наближалась до кінця, коли до нього прийшла співробітниця і повідомила, що у відділі збирають пропозиції щодо публікації монографій, на це виділять гроші. Андрій Володимирович зрадів, тому що інститут ніколи не давав йому на це грошей. Майже десяток своїх монографій він опублікував за рахунок грантів. Він відразу ж пішов до Маші, секретарці Бориславського, яка складала список.

– Де ж ви були раніше? – спитала вона. – Усі вже давно записались. Ви будете восьмим. Якщо навіть гроші даватимуть кожний рік, то тільки за вісім років ви зможете подати монографію.

– Мені ніхто не казав.

– Не може бути, я казала вашим дівчатам.

– При чому тут дівчата? – здивувався Андрій Володимирович. – Якщо я щось хочу сказати завідувачу відділом, я не надсилаю своїх дівчат.

– Ну, домовляйтеся з Бориславським.

Бориславський, як завжди, доброзичливо вислухав Андрія Володимировича.

– Розумієш, – сказав він, – я не винен, що ви запізнились. Давай так: ти приносиш готову монографію, і ми відразу її здаємо в роботу, якщо ніхто ще нічого не здав.

Андрій Володимирович знов пішов до секретарки узнати чи не здав хтось монографію до друку, свою ж він міг подати місяця за два.

– Є вже одна, – сказала секретарка, – так що прийдеться чекати у черзі.

Роздосадуваний Андрій Володимирович вирішив знову виділити гроші з гранту.

Ця подія зіпсувала настрій перед його Ювілеєм. Наступного дня йому виповнювалось п’ятдесят років, і співробітники вирішили влаштувати невеличкий банкет в межах їх колишнього відділу. Принесли, хто що міг, купили пляшку коньяку і декілька пляшок шампанського, приготували йому пам’ятну адресу – червону шкіряну теку з золотим тисненням, а всередину поклали гарно оформлене привітання.

Зібралися в найбільшій кімнаті їх колишнього відділу. Андрій Володимирович теж приніс коньяк і сухе вино, ікру і червону рибу, а для співробітниць – великий Київський торт. Несподівано прийшли і деякі інші співробітники інституту, серед них декілька жінок, щоб скористатися випадком і поцілувати ювіляра. Коли торжество було в розпалі, заглянув директор інституту, якого з скромності Андрій Володимирович не запросив. Виголосивши коротку зворушливу промову на честь ювіляра, він сказав, що треба було б відмітити його премією розміром у місячний оклад, але грошей нема, тому він виписав ювіляру тільки триста гривень. Усі зааплодували, і директор пішов. Загалом, Ювілей пройшов на нормальному рівні.

Його дещо зіпсував тільки один випадок: прийшов Бориславський, як завжди бадьорий, багато шуткував, але перебрав і був помітно п’яним на кінець банкету, який затягнувся після робочого дня. Коли Андрій Володимирович пішов додому і почав спускатися сходами з третього поверху, він побачив, що в напівтемряві інституту Бориславський затиснув в кутку співробітницю його колишнього відділу. Жінка, років тридцяти, була збентежена, почервоніла і намагалась вирватись, щось тихо кажучи Бориславському. Той же наполегливо мацав її, загородивши своїм тілом від сходів. Андрій Володимирович побачив благаючий погляд жінки, зупинився і відірвав від неї Бориславського. Вона відразу побігла.

– Що це ти моїх дівчат ображаєш? – жартома спитав він завідувача відділом.

Червоний від випитого, Бориславський злобно зиркнув на нього.

– Хто її ображає?! – вигукнув він. – Я її, сучку, питаю, чи збирається вона захищати кандидатську, а вона викобенюється.

Андрій Володимирович залишив Бориславського, пішов униз і вийшов з інституту.

Наступного тижня він згадав, що директор виписав йому премію триста гривень, і пішов до бухгалтерії. Бухгалтерія займала велику кімнату, в ній сиділи п’ять чи шість робітниць.

– Вам чого? – невдоволено спитала головбух, сивувата дратівлива жінка.

– Мені премію отримати.

– Як ваше прізвище?

Андрій Володимирович сказав.

– Подивись, чи є йому премія, – сказала головбух одній із жінок.

Та відкрила великий журнал, пошукала і повідомила, що премії Гошівському нема.

– Так мені ж директор сказав, – здивувався Андрій Володимирович.

– Нічого не знаю, наказу на премію нема, – відповіла головбух, – йдіть до директора.

Андрій Володимирович вийшов, супроводжуваний співчутливими поглядами жінок.

До директора він не пішов. Не вистачало ще випрошувати премію розміром у триста гривень. Ним володіли інші думки. Вчора, виходячи з дому, він помітив чорну іномарку. «Схожа на машину сина Бориславського», – подумав він. Сьогодні машина знов стояла недалеко від будинку, прямо напроти його вікон. За всякий випадок Андрій Володимирович подивився на номер іномарки і, відійшовши на достатню відстань, записав його.

Маргарита Іванівна просила його зайти до міліції за її паспортом, який вона віддала туди аби вклеїли її фотографію. Виходячи з паспортного столу, Андрій Володимирович знов побачив ту саму автомашину. «Мабуть, міліція слідкує за мною у зв’язку зі справою Головченка», – подумав він і вирішив зателефонувати майорові Шевцову.

Андрій Володимирович зателефонував наступним ранком. Він розповів про машину і припустив, що за ним слідкує міліція.

– Ні, це не ми, – відповів майор, – це добре, я сподівався, що вони себе викриють.

– Не знаю, що тут доброго.

– А номер ви запам’ятали?

– Так, – відповів Андрій Володимирович и сказав номер.

– Ми усе з’ясуємо, я вам потім розповім, – сказав майор і попрощався.

Наступного дня машина не з’явилась і Андрій Володимирович вирішив, що це точно міліція. Отже його в чомусь підозрюють. Проте за пару днів зателефонував майор Шевцов.

– Можете зайти до мене? – спитав він.

– Коли?

– Та хоч зараз.

Андрій Володимирович відразу поїхав у відділок.

– Я тепер цією справою не займаюсь, – сказав майор, привітавшись. – Але дещо ми довідались. Це машина сина Бориславського, яку він купив після того, як його батько отримав гроші за експертизу родовища. Але найбільш цікаво, що ДАІ зафіксувала цю машину у Вінниці в день убивства Головченка. Вам надішлють повістку до прокуратури, слідчий схоче довідатись від вас про стеження.

Але декілька днів ніхто не турбував Андрія Володимировича, мабуть тому, що наближався старий Новий рік.


ПРИМУС | Вітер часу | АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ У НЕБЕЗПЕЦІ