home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



ПОБИТТЯ САШИ

Літо, як завжди, в пустелі випало жарким. Наприкінці липня у селище експедиції приїхав загін московської науки, який займався не чорними сланцями, а вивчав різноманітні мінеральні прояви у породах молодого осадового чохла – крейдових і палеогенових. Загін поставив намети в кілометрі від селища. Його співробітники їздили поблизу гір Каратау, а начальник загону, молодий кандидат наук, іноді приходив до камералки побалакати про всяку всячину. Одного разу він з’явився вкрай обуреним і попросив начальника експедиції дати йому шофера на деякий час.

– А що з вашим? – поцікавився Юрій Павлович.

Він знав, що загін приїхав з Москви зі своїм шофером. До речі, начальник московського загону був ним дуже задоволений. Він полюбляв похвалитись, що його шофер – на усі руки майстер. Мало того, що чудово керує машиною, він ще і обід готує у вільний час, сам посуд миє і навіть пере, позбавивши свого начальника від цієї малоприємної роботи. Усі дуже дивувались, слухаючи розповіді начальника.

Але одного разу вночі молодий кандидат, який спав в одному наметі з вірним шофером, відчув, що хтось намагається залізти до нього у спальний мішок. Включивши ліхтарик, він побачив, що це його шофер, абсолютно голий. Тут начальник усе зрозумів, вискочив, як очманілий, з мішку і узявся бити водія чим попало, супроводжуючи це обуреними нецензурними вигуками. У сусідніх наметах прокинулись робітники загону, вони прибігли і побачили плачучого голого шофера і розлюченого начальника. Водій був, про всякий випадок, зв’язаний по руках і ногах і залишений ночувати на свіжому повітрі, благо ночі були теплими. Ранком його звільнили і вигнали назад до Москви, так що він поїхав на роз’їзд попутною водовозкою.

Начальник експедиції надав ученому одного з шоферів експедиції, поки не приїде з Москви новий. На подяку начальник загону запросив геологів експедиції поїхати з ним в гори Лау-Лау, подивитись рудопрояв целестину – небесно-голубого сульфату стронцію, жили якого відслонювались серед відкладів палеогену. Ця поїздка порушила одноманітність життя геологів і дала можливість розмірковувати і обмінюватись думками щодо побаченого.

Незабаром з’явилась ще одна новина – завгосп «тітка Вася» одружився з доволі миловидою худенькою жінкою, яка нещодавно з’явилась в експедиції. За пару місяців жінка вже ходила з величеньким животиком, а наприкінці року народила. Одночасно з «тіткою Васею» сталися неочікувані і чудернацькі переміни: він відростив волосся до плечей, у нього помітно збільшилися груди, а зад став ще ширшим. Нарешті, одного прекрасного дня, побачили, що він надягнув сукню дружини і носить на руках дитинку, як молода мати. Справжня ж мати без сліду зникла, тайно покинувши «тьотю Васю» з дитиною. Наш завгосп, здавалось, був навіть радий цьому, на свята він став фарбувати губи і вже нічим не відрізнявся від жінки. Він усе так же добросовісно, як раніше, виконував обов’язки завгоспу, але попрохав називати його Василисою.

Геологічна робота в експедиції йшла без особливих несподіванок. Зйомка на ділянках скінчилась, двох старших геологів перевели в інші експедиції, залишився Саша, який вважався фахівцем з чорних сланців, тому що починав на них працювати ще років десять тому. Наразі він займався редагуванням і уточненням мап, складених двома іншими старшими геологами. Він усе так же виїздив у поле, іноді спав у канавах, але тепер це стало винятком. Він більше сидів у камералці і буквально водив носом по мапі, оскільки був дуже короткозорим, носив окуляри мінус 12.

Наземні радіометричні пошуки вже були проведені, експедиція займалась оцінкою аномалій, котрі розкривалися канавами, і мілким бурінням. Міша рішав головоломки – куди відправити і чим завантажити великий колектив практиканток. Цей колектив потребував не тільки уваги на роботі, але і турботи про відпочинок. Домовившись з начальником експедиції, Міша став брати автомашину на неділю для поїздок до сусідів – на біосферну станцію в південних передгір’ях Кульджуктау. Разом з молоддю відпочивати їздили геологи і геофізики більш старшого віку, в тому числі і Володя. На станції мешкали декілька лякливих дівчат, які закінчили біофак Ташкентського університету. Вони відпрацьовували обов’язкові три роки за розподілом. С одного боку вони раділи товариству геологів, з іншого – лякались їх буйства і одчайдушності. Вони залюбки грали з пришельцями з експедиції у волейбол і настільний теніс, але ховались, коли ці пришельці влаштовували пікніки, пили вино і горілку і співали свої пісні. Іноді хто-небудь з підпилих шоферів ганявся за якою-небудь з місцевих дівчат, що потрапила під руку, але геологи завжди клали край таким намірам.

А втім, Саша, як видно, користувався тайним успіхом у дівчат. Він був відомим ловеласом, не дивлячись на велику схильність до випивки і слабий зір. А, може бути, як раз з цієї причини. Саша на цей час вже тричі одружувався, але зараз знов вважався нареченим.

Ось тут і сталася дуже неприємна подія. Саша поїхав разом з усіма відпочивати на біосферну станцію. Він цілком мирно і навіть помірно пив горілку, нормально закусював. Коли усі вже збирались повертатися, несподівано прийшла водовозка, якою приїхав буровий майстер, чоловік креслярки, яка працювала в камералці експедиції. Він був грузином і інвалідом з дерев’яною ногою. За принципом, буровий майстер мав з колективом геологів і геофізиків мало справ, але ставився до усіх доброзичливо і часто на їх прохання привозив коньяк з Навої, куди їздив за буровими коронками та іншими залізяками для буріння.

Прибулі теж хотіли приєднатися до пікніка, але усі вже згортались, так що вони розмістилися самі, запросивши Сашу. Він, певна річ, не відмовився і попрохав, щоб геологи їхали без нього, він, мовляв, приїде з Георгієм, тобто буровим майстром. Так і зробили.

Усі відпочивали вдома, коли ввечері привезли Сашу. Його знайшов водій іншої водовозки, що їздила по воду на біосферну станцію. Саша лежав біля дороги кілометрах в тридцяти від станції. Впізнати його було неможливо, обличчя розпухле від побиття, руки перебиті вище ліктів, рухатися він не міг, розмовляти теж. Водій водовозки завантажив його до себе в кабіну і привіз до геологів. Саші постелили у гуртожитку на підлозі, на ліжку він лежати не міг. Дивлячись на його стан, Володя хотів викликати з Навої лікаря, але Саша нерозбірливо промугикав, що лікаря не треба і казати нікому не слід. Так він лежав тижні зо два. Зрозуміло, геологи і геофізики взяли в роботу Георгія і шофера, з якими залишався Саша. Креслярка, дружина Георгія, ходила заплакана і ховала від усіх очі. Поступово з’ясувалось, що поки Георгій їздив за залізячками до Навої, Саша ухитрився звести його дружину, про що Георгія повідомили доброзичливці. Ось гарячий грузин і покарав Сашу. Напоївши його на біосферній станції, Георгій і шофер викинули Сашу з кабіни водовозки, потім залізною монтувалкою Георгій перебив йому обидві руки, бо Саша був мужик не слабкий і міг чинити опір. Шофер, розпалившись, увесь час намагався переїхати Сашу водовозкою, але Георгій обмежився звірячим побиттям. Кинувши Сашу вмирати на дорозі, вони поїхали додому. Можливо, Саша там би і вмер, якби його випадково не знайшов водій іншої водовозки.

За місяць, майже зовсім одужавши, Саша пішов до Георгія і його дружини уладнувати інцидент. Це йому вдалося, в подальшому їх стосунки не були ворожими. А втім, Георгій та його дружина ще за пару місяців звільнились і поїхали, казали, що вони заробили достатньо грошей, щоби купити будиночок на Чорноморському побережжі Грузії.


АФЕРИСТКА | Вітер часу | ВІДКРИТТЯ РОДОВИЩА