home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



АФЕРИСТКА

На буровій ділянці визначилась рудоносність склепіння, тобто випуклої частини антиклінальної складки. Картировочне буріння, поставлене Володею уздовж вісі антикліналі на схід, дозволило виявити декілька аномалій радіоактивності. Одночасно тут, під пісками, з’явились нові породи з сульфідами заліза і міді, які раніше не зустрічались в Каратау. Тому вирішили і тут, на сході площі, пробурити декілька більш глибоких свердловин з метою пошуків уранової руди. На півдні площі, недалеко від селища експедиції, геологи-зйомщики виявили декілька значних аномалій радіоактивності на поверхні, які тяжіли до крупного розлому серед пачки чорних вапняків і кременистих сланців. Пробурені свердловини дозволили виявити на глибині бідні мідно-уранові руди. Тут почали прохідку штольні, щоби перетнути блок між двома крупними розломами і оцінити перспективи рудоносності на глибині. Володя, взагалі, був проти проходки штольні, бо аномалії здавались сумнівними, але начальник настояв перед керівництвом Об’єднання: йому були потрібні об’єми робіт, щоб виконати фінансовий план і покращити економіку експедиції. Як і треба було чекати, штольня ніякої руди не виявила.

У зв’язку з розворотом пошукових робіт цього року в експедицію надіслали на практику особливо багато дівчат з Київського і Старооскольського технікумів. Міша намагався усіх завантажити роботою. Дівчата жили по четверо у великих кімнатах щитових будинків. Разом з черговою групою дівчат з Навоі приїхала і зовсім молоденька, років сімнадцяти, дівчина, яка влаштувалась у бухгалтерію. Вона потоваришувала з дівчатами-геофізиками, що приїхали на практику, оскільки її оселили разом з ними. І треба ж! – нова дівчина сподобалась єдиному в камеральці потенційному нареченому, техніку-геофізику Вані. Він був вже «солідного» віку, років двадцяти п’яти, але залишався наскрізь сільськім українським хлопцем. Вечорами він часто бесідував з дівчиною з бухгалтерії, сидячі на ганку щитового будинку. Ваня показав дівчині поштові карточки з Єгипту, де служив його брат. Карточки були кольоровими, глянцевими, подібних тоді в Радянському союзі не друкували. Це були види Каїру, нільські краєвиди, а на одній з карточок Бріджит Бардо, лежачі спиною на сидінні стільця, задирала вгору свої стрункі ноги.

Прийшов час авансу, практикантки отримали його, нова дівчина теж. За пару днів вона сказала, що збирається до Навої і може купити дівчатам такі ж красиві туфлі, як у неї. Дівчата давно про такі мріяли і відразу дали їй гроші. Поїхала «бухгалтерка» до Навої і не повернулась. Аферисткою виявилась. Але її хазяйка («бандерша», як її називали), стара аферистка років п’ятдесяти, повернула «бухгалтерку» знову у селище експедиції, щоби розрахуватися і забрати залишок зарплатні. Приїхала вона за місяць в експедицію і наплела дівчатам, що зустріла у Навої хлопця, закохалась у нього, а він потрапив у неприємну історію, забрали його до міліції. Тут і стали в нагоді гроші, які дали їй практикантки, викупила вона коханого з міліції, а тепер приїхала звільнитися і гроші дівчатам поверне. Поплакали практикантки з цієї історії і простили «бухгалтерку». Вона ж, отримавши розрахунок, наступної ночі, ще до світанку, поїхала з водовозкою на залізничний роз’їзд, прихопивши з тумбочок усі гроші дівчат і навіть поштові карточки у Вані. З’явившись в Навоі, вона пішла до відділку міліції, щоб прописатися. Лейтенант поклав перед собою її паспорт, але тут задзвонив телефон. Йому телефонували з місцевого відділення Комітету державної безпеки відносно «бухгалтерки», про яку з експедиції вже надіслали радіограму. Міліціонер записував її прізвище, повторюючи у слухавку, а «бухгалтерка», почувши наводку про неї, тихенько вийшла і зникла. Закінчивши розмову, лейтенант подивився паспорт і побачив прізвище. Він вискочив на вулицю, але «бухгалтерки» вже не було.

А спіймали її ось як: вона надсилала поштові карточки, які украла у Вані, йому ж. За місцями відправлення міліція і вирахувала аферистку. Судили її виїзним судом у селищі експедиції місяця за півтора-два. На суді дівчата-практикантки просили не судити її надто суворо, дати термін поменше.

Володю ці події мало торкалися, кожний день приносив нові результати робіт. Майже відразу після повернення з Ташкенту він написав листа до Алма-Атинської кіностудії на ім’я Анжели Сон. Проте минув місяць, але відповіді не було. Лист теж не повернувся, мабуть хтось його отримав. Тоді він написав туди ж знов, але у відділ кадрів. За два тижні прийшла відповідь, в якій повідомлялось, що Анжели Сон нема серед робітників кіностудії, можливо, вона залучалась до зйомок на тимчасовій угоді, але зйомочні групи зараз у від’їзді і спитати нема кого. Міша як раз збирався на пару днів до Ташкенту, і Володя попросив його узнати через Женю у Валерії, чи не з’являлась Анжела. Може вона надсилала Валерії листа?

Дописавши свої «мемуари» до цього місця, Володимир Іванович замислився. Він пам’ятав, що його турбувало не стільки саме зникнення Анжели як коханої і можливої дружини, а, найбільше, думка про те, що вона втрапила у біду, а він не може їй допомогти. Усе частіше він згадував рідні місця, Ізюм і Сіверський Донець, що тече серед високих крейдяних берегів, покритих сосновим лісом. Згадував, як у дитинстві плавав з друзями на надувному човні у Святогірський монастир, влізав на Сапун-гору, де височіє величезний пам’ятник Артему, створений знаним скульптором Кавалерідзе. Він з друзями забирався на цей бетонний пам’ятник, сидів на долоні, простягнутій Артемом в напрямку Донця. Згадував, як разом з учнями його класу ходив до старих окопів у лісі, викапував із землі німецькі каски, гвинтівки без згнилих прикладів, іржаві шмайсери, мінометні міни, набої для протитанкових рушниць. Хлопці відпилювали кінчики протитанкових куль і висипали піроксилін, який вибухав від удару молотком, освітлюючи усе навкруги яскравим магнієвим світлом. Він пам’ятав, як вибухнула міна, яку намагався розібрати його однокласник Жора, а потім вони усім класом збирали у цебра усе, що від нього залишилось, і йшли в поховальній процесії, ради якої їх примусили у школі надягти піонерські галстуки. Усі ці спогади – і про дім, і про Анжелу викликали у нього якусь неясну тугу, бажання щось змінити у своєму житті, поїхати назад в Україну. Проте він не міг усе кинути, він відповідав за довірену йому важливу справу – знайти родовище урану в чорних сланцях пустелі Кизилкум.


ВОЛОДІНА НЕВДАЧА | Вітер часу | ПОБИТТЯ САШИ