home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Частина І: Мара

…Сонце, здавалося, назавжди приклеїло Марика до розпеченої поверхні піщаного пляжу. Пекло ставало все нестерпнішим, і давно вже треба було, як-то кажуть, і честь знати, але Марик ніяк не міг пересилити себе. Зібратися з силами й спробувати відірвати тіло від гарячого піску — ця процедура зараз для Марика була просто нездійсненною — так його розморило.

«Ох і пече… — відзначив він про себе, розуміючи, що пора б уже щось і робити. — Так і зваритися недовго…»

І Марик, зробивши над собою неймовірне зусилля, трохи піднявся, опираючись на лікті.

— Фу-ух… — смачно видихнув він і, поправивши панамку, оглянувся.

Увесь навколишній світ постав перед ним у темно-червоному світлі. Із подивом хлопець відзначив, що він не один: по всьому пляжу виднілися розпластані тіла таких же «приклеєних».

«Ще хвилинку — і буду рухатися», — вирішив про себе Марик, але знову залягти так і не встиг — біля його ніг зненацька з’явилася апетитна блондиночка в акуратному зеленому купальничку. Присівши навпочіпки, вона, не звертаючи на нього уваги, щось шукала у своїй сумочці. Марик хотів було підсунутися ближче, щоб краще роздивитися цю прекрасну витівницю, але ззаду його раптом обхопили дві пари міцних рук і з силою вдавили в розпечений пісок.

— Що за… — хотів щось вимовити обурений Марик, але його рот відразу заткнули якоюсь ганчіркою, а потім Марик міг тільки гарчати й мукати.

— Тихіше, тихіше, Марку Сергійовичу, — правильно називаючи Марика на ім’я, хтось зашепотів йому на вухо. — Нема чого сіпатися, тільки собі нашкодите.

Цей самовпевнений тон незнайомця просто вивів Марика з рівноваги, а на додачу його ліву ногу пронизав найгостріший біль. І Марик з ревінням-стогоном, немов впійманий поранений звір, щосили рвонувся й спробував скинути із себе негідників. Але цього йому зробити не дали, у Марика вийшло лише на секунду піднятися. І цієї секунди йому вистачило, щоб роздивитися в руках у дівиці невеликий шприц, який вона швидко закинула в сумочку. Наступної миті Марика вже остаточно повалили на пісок, до того ж, він відчув, що починає «пливти».

— Усе, понесли! — звідкись здалеку долетіла до нього виразна команда білявої відьми.

«Куди понесли? Чому укол? Навіщо в п’яту?» — почали спливати й відразу танути в його свідомості питання, після чого Марик відчув, що його напруження стало якось відокремлюватися від нього, і почав провалюватися в суцільну нескінченну темряву…



* * * | Щоб ніхто не здогадався | * * *