Розділ 41
Командор Гвардії Дієго Ґарса побіг до апартаментів, не випускаючи з рук планшета Моніки Мартін.
На планшеті був запис телефонної розмови між угорським рабином Єгудою Кьовешем і якимсь онлайн-інформатором. Зміст цього запису шокував і практично не лишав командорові вибору.
Був чи ні Вальдеспіно причетний до змови щодо вбивства, як це стверджувала анонімна особа, Ґарса розумів: щойно цей запис оприлюднять, репутації Вальдеспіно настане кінець.
«Треба попередити принца й уберегти його від імовірних наслідків такої ситуації.
Вальдеспіно має залишити палац до того, як усе почнеться».
У політиці репутація вирішує все, — а торгівці чутками, справедливо чи ні, збиралися поставити Вальдеспіно у вельми невигідне становище. Ні в якому разі не можна допустити, щоб сьогодні хтось бачив принца-спадкоємця в товаристві єпископа.
PR-координаторка Моніка Мартін настійливо радила Ґарсі зробити так, щоб принц прокоментував стан справ негайно, — інакше є ризик, що його вважатимуть причетним до вбивства.
«Це правда, — розумів Ґарса. — Треба, щоб Хуліан пішов на телебачення. Зараз же!»
Ґарса опинився нагорі і, віддихуючись, пішов коридором до апартаментів Хуліана, поглядаючи на планшет.
Крім зображення франкістського татуювання і запису дзвінка до рабина, ConspiracyNet збиралися випустити на люди третє й останнє одкровення, яке Мартін видавалося найбільш вибухонебезпечним.
«Сузір’я даних», як вона це назвала, маючи на увазі набір на перший погляд випадкових і нічим не пов’язаних між собою фактів, які теоретики змов аналізують і пов’язують у певний значущий спосіб.
«Як ті містики-ворожбити! — обурювався про себе Ґарса. — Сузір’я в них, зодіаки, леви й тельці з випадкових груп зірок складаються!»
На жаль, ті дані від ConspiracyNet, які висвітлилися на екрані планшета в руці Ґарси, видавалися спеціально дібраними для чітко окресленого «сузір’я» — і з точки зору палацу вельми неприємного:
ConspiracyNet.com
Убивство Кірша:
що нам відомо на цей момент
• Едмонд Кірш поділився своїм відкриттям із трьома поважними духовними особами: єпископом Антоніо Вальдеспіно, алламою Саєдом аль-Фадлом і рабином Єгудою Кьовешем.
• Кірш і аль-Фадл мертві, рабі Єгуда Кьовеш не відповідає на домашній телефон — імовірно, зник.
• Єпископ Вальдеспіно живий і здоровий, востаннє його бачили на площі перед королівським палацом, куди він прямував.
• Убивцю Кірша ідентифіковано. Це адмірал військового флоту Луїс Авіла, татуювання якого вказують на зв’язок з ультраконсервативними франкістами. (Може, єпископ Вальдеспіно, відомий консерватор, теж є франкістом?)
• І нарешті: за даними джерел у музеї Ґуґґенхайма, список запрошених був закритим, однак убивцю Луїса Авілу внесли туди в останню хвилину на прохання когось із королівського палацу. (На місці це прохання виконала майбутня королева Амбра Відаль.)
ConspiracyNet відзначає важливий внесок у ці новини небайдужого громадянина [email protected].
Ґарса вирішив, що вказаний мейл має бути вигаданим.
Iglesia.org — великий веб-сайт католиків-євангелістів: інтернет-громада священиків, мирян і студентів-богословів, вірних ученню Христа. Інформатор, схоже, прикрився цим доменним ім’ям, аби здавалося, що підозрілі новини надійшли з iglesia.org.
«Розумно!» — подумав Ґарса, знаючи, що єпископ Вальдеспіно дуже шанує побожних католиків, які ведуть цей сайт. Ґарса замислився, чи не той самий «доброзичливець» телефонував рабинові.
Підійшовши до дверей апартаментів, Ґарса став гадати, як переказати такі новини принцу. День почався цілком нормально, аж тут раптово палац неначе опинився в розпалі війни з привидами. «Безликий інформатор Монте? Добірка даних?» Ще гірше — в Ґарси досі не було новин щодо Амбри Відаль і Роберта Ленґдона.
«Боже, порятуй нас, якщо преса ще й дізнається про те, який фортель викинула Амбра…»
Командор увійшов не стукаючи.
— Принце Хуліане! — погукав він, ідучи до вітальні. — Маю з вами хвилину поговорити сам на сам.
На порозі вітальні Ґарса різко зупинився.
Там нікого не було.
— Доне Хуліане! — гукав він, завертаючи назад, у бік кухні. — Єпископе Вальдеспіно!
Ґарса обшукав усі апартаменти, але ні принца, ні Вальдеспіно не знайшов.
Одразу зателефонував принцу на мобільний — і здригнувся, почувши дзвінок у кімнаті. Звук був тихий, але чутний: телефон лежав десь в апартаментах. Ґарса знову зателефонував принцу, знову почув тихий дзвінок — і цього разу зрозумів, звідки він лунає: з-за невеликої картини на стіні, за якою, як знав командор, ховається сейф.
«Хуліан сховав телефон у сейфі?!»
Ґарса просто повірити не міг, що принц може покинути свій телефон тоді, коли зв’язок украй необхідний.
«І куди ж він пішов?»
Тепер уже Ґарса набрав Вальдеспіно, сподіваючись, що єпископ відповість. На його глибоке здивування, з-за картини пролунав другий рингтон.
«І Вальдеспіно теж?!»
Близький до паніки, Ґарса, вирячивши очі, вибіг з апартаментів. Ще кілька хвилин він бігав коридорами й сходами палацу, гукав і шукав обох.
«Не могли ж вони крізь землю провалитися!»
Коли Ґарса нарешті зупинився, то виявив, що стоїть під величними сходами роботи Сабатіні. Командор похилив голову, визнаючи поразку. Планшет у його руках уже згас, але в темному екрані він бачив відображення фрески над головою.
За жорстокою іронією, над командором був шедевр Джаквінто «Іспанія захищає релігію».