Розділ 25

«Оплакувати будемо потім! — сказав собі Ленґдон, стримуючи бурхливі почуття. — Зараз треба діяти!»

Ленґдон уже попросив Вінстона перевірити музейні відеокамери, які могли б допомогти вистежити стрільця. Тоді тихо сказав кіберпомічникові пошукати також зв’язків між єпископом Вальдеспіно й Авілою.

Агент Фонсека, не припиняючи телефонної розмови, вже повертався.

— S'i… s'i, — казав він. — Claro. Inmediatemente^[37].

Фонсека скінчив розмову й звернув увагу на Амбру, яка, на вигляд ледве притомна, стояла поблизу.

— Сеньйорито Відаль, ми йдемо, — твердо оголосив Фонсека. — Дон Хуліан вимагає, щоб ми негайно доправили вас у безпечне місце на території королівського палацу.

Амбра вся напружилася.

— Я не можу залишити Едмонда отак! — Вона вказала на тіло, що лежало на підлозі, накрите покривалом.

— Цим займеться місцева поліція, — відповів Фонсека. — Коронер уже їде. Про сеньйора Кірша подбають і поставляться до нього з належною повагою. Зараз нам треба вирушати. Ми боїмося, що ви в небезпеці.

— Звичайно ж, я зовсім не в небезпеці! — промовила Амбра, зробивши крок у бік гвардійця. — Убивця мав прекрасну можливість застрелити мене — і не зробив цього. Звичайно ж, йому був потрібен тільки Едмонд!

— Сеньйорито Відаль! — Жили на шиї Фонсеки смикнулися. — Принц хоче, щоб ви поїхали в Мадрид. Його хвилює ваша безпека.

— Ні! — різко відказала Амбра. — Його хвилюють політичні наслідки!

Фонсека протяжно, повільно видихнув і притишив голос:

— Сеньйорито Відаль, сьогоднішня подія — важкий удар для Іспанії. А також важкий удар для принца. Ваше рішення вести сьогоднішню подію було невдалим.

У голові Ленґдона раптово почувся голос Вінстона:

— Професоре, музейна охорона перевіряє зовнішні камери музею. Здається, вони дещо виявили.

Ленґдон послухав, після чого помахав рукою Фонсеці, перериваючи докірливу тираду, з якою той звертався до Амбри.

— Пане, комп’ютер каже, що одна з камер на даху музею зробила частковий знімок машини, якою поїхав зловмисник!

— Що? — здивувався Фонсека.

Ленґдон переказав прикмети в міру того, як йому називав їх Вінстон:

— Чорний седан виїхав від службового виходу… номери з такої висоти не читаються… незвичайна наліпка на передньому склі.

— Яка? — спитав Фонсека. — Ми можемо мобілізувати поліцію на розшуки.

— Цю наліпку, — відказав Вінстон у Ленґдоновій голові, — я не розпізнав, але порівняв її форму з різними світовими символами і знайшов один збіг.

Ленґдон був вражений швидкістю, з якою працював Вінстон.

— Знак відповідає, — промовив Вінстон, — давньому алхімічному символу амальгамування.

«Перепрошую? — Ленґдон очікував побачити там знак таксопарку чи політичної організації. — На машині знак амальгамування?»

Геть розгублений Фонсека просто дивився на нього.

— Певне, тут якась помилка, Вінстоне, — промовив Ленґдон. — Навіщо комусь виставляти у вікні знак алхімічного процесу?

— Не знаю, — відказав Вінстон. — Іншого збігу я не знайшов, а я видаю тільки результати, подібні на дев’яносто дев’ять відсотків.

Ленґдон викликав у своїй ейдетичній пам’яті алхімічний символ амальгамування.

— Вінстоне, прошу, точно опишіть те, що ви бачили у вікні.

Комп’ютер відповів блискавично:

— Цей символ становить вертикальну лінію, яку перетинають три горизонтальні. Зверху на вертикалі — дуга, відкрита вгору.

«Так і є!» — зсунув брови Ленґдон.

— Чи є на дузі зверху що-небудь?

— Кожен ріг завершується короткою горизонтальною лінією.

«Ну що ж, таки амальгамування».

Ленґдон на мить замислився.

— Вінстоне, чи ви можете надіслати той знімок з камери?

— Звичайно.

— Надішліть на мій телефон, — втрутився Фонсека.

Ленґдон назвав зі слів Фонсеки номер, і за мить телефон агента пискнув. Усі зібралися навколо нього й стали дивитися на зернисте чорно-біле зображення. На ньому був знятий згори чорний седан у порожньому службовому провулку.

Досить розбірливо в нижньому лівому кутку лобового скла Ленґдон побачив той самий знак, який щойно описав Вінстон.

«Амальгамування. Оце так!»

Замислившись, професор простягнув руку і збільшив зображення на екрані.

Нахилився й придивився уважніше.

І тут Ленґдон одразу зрозумів, у чому річ.

— Це не амальгамування, — заявив він.

Хоча це зображення було дуже подібне до описаного, але воно було інше. А в науці про символи подібність — це ще не ідентичність, і різниця між подібним може бути велетенська: як між фашистською свастикою і буддійським символом благоденства.

«Тому людський розум інколи кращий за комп’ютер».

— Це не одна наліпка, — сказав Ленґдон. — Тут їх дві, і вони трохи накладаються. На тій, що внизу, — папський хрест. Зараз він дуже популярний.

Коли у Ватикані було обрано найбільш ліберального понтифіка, люди по всьому світу висловлювали підтримку нового папи, носячи знак такого потрійного хреста, — навіть у рідному Ленґдоновому Кембриджі, що в штаті Массачусетс.

— U-подібний знак угорі, — продовжив Ленґдон, — це взагалі інша наліпка.

— Тепер я бачу: ви маєте рацію, — сказав Вінстон. — Я знайду номер компанії.

І знову швидкість Вінстона справила враження на Ленґдона.

«Він уже ідентифікував логотип?»

— Чудово, — мовив Ленґдон. — Якщо ми зателефонуємо туди, можемо відстежити машину.

Фонсека був приголомшений.

— Відстежити машину? Як?

— Її винайнято, — пояснив Ленґдон, показуючи на стилізоване U на склі. — Це Uber.