home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Довга сіра лінія

Я повертаюся думками до того часу, коли був частиною однієї з таких дивовижних команд. Це було на початку 1960-х, коли я навчався у Військовій академії Сполучених Штатів, більш відомій як Вест-Пойнт. В останній рік там я був призначений інструктором моєї кадетської роти L2, яку ще називали «Вільною парою»[10].

У 1963 р. у Вест-Пойнті було двадцять чотири роти з номерами від A1 до M1 та від A2 до M2. Тричі на тиждень ці роти виходили на плац і карбували крок у повній парадній формі, з гвинтівками на плечі та шаблями на боці, білими ременями та погонами. Ці парадні шикування були в Академії справжніми змаганнями протягом майже двох століть. На той час наша рота вже більш як сто років пасла задніх у загальному заліку.

Інструктор не має прямої влади. Він не входить до командування ротою. Ніхто йому не підпорядковується. Ніхто не зобов’язаний робити те, що він каже. Але після кожного параду всі інструктори збираються разом і оцінюють кожну роту за різноманітними критеріями. Як інструктор, я вирішив, що можу зробити ситуацію більш зрозумілою для кадетів. Я підготував кольорові схеми того, що йшло правильно, і того, що йшло неправильно, а потім розвісив їх у казармі, де всі хлопці з моєї роти могли бачити їх кожного дня.

Спочатку зауваження були простими. «Чарлі встромив шаблю в багнюку». «Джим не розвернувся синхронно з усіма». «Салют Дейва вийшов недостатньо чітким». Не було жодних покарань чи звинувачень. Були просто факти, викладені всіма іншими інструкторами під час оцінювання. Однак це були причини, чому L2 посідала останні місця в рейтингу.

Через кілька тижнів кадети відточили свою техніку шикувань, але рота продовжувала отримувати низькі оцінки. Залишалась одна причина – її командир. Його команди були недостатньо чіткими і віддавалися не тоді, коли треба. Звичайно, мені довелось віддуватися за критику командира, але у відповідь я просто казав: «Оцінки є оцінки. Я лише показую вам, що вони означають. Кадети зробили все, що від них залежало. Тепер проблема у вас. Чи хочете ви її виправити? Чи збираєтесь програвати вічно?» Через кілька тижнів L2 стала найкращою ротою у Вест-Пойнті.

Найшанованішим кадетом в історії Академії був генерал Дуґлас Мак-Артур. Він мав найвищі оцінки з усіх кадетів, які звідти випустились, і був провідним полководцем в обох світових війнах. Як генерала армії та кавалера медалі Пошани, у кадетському корпусі його особливо поважали.

За рік до того як я став інструктором своєї роти, у травні 1962-го, він виступив у нас зі своєю останньою промовою. Щоб повністю зрозуміти її вплив на кадетів, ви маєте належним чином уявити собі цю сцену. У величезній кам’яній залі з масивними колонами та гігантськими люстрами, що звисають зі стелі, зібрались три тисячі чоловіків у сірій кадетській формі. Біля однієї стіни над усією залою здіймався поміст заввишки в десять метрів. Генерал Мак-Артур, тоді вже доволі немічний, зійшов на поміст і виступив із промовою, яку сьогодні називають «Довга сіра лінія» (за кольором форми кадетів).

Ви – цемент, який з’єднує всю будівлю нашої національної системи оборони. З ваших лав виходять видатні полководці, які беруть у свої руки долю Нації, коли зазвучать набати війни.

Довга сіра лінія ніколи нас не підводила. І, якщо вам доведеться піти в бій, мільйони солдатських душ в оливковому, хакі, синьому та сірому піднімуться з-під своїх білих хрестів, карбуючи ці магічні слова: Обов’язок, Честь, Батьківщина[11].

Я пам’ятаю, як при цьому всім здалося, що за спиною Мак-Артура, який залишав кадетам свій останній заповіт, дійсно вишикувався цей легіон солдатських душ. І три тисячі мужніх чоловіків, загартованих для війни, яким не так легко заплакати, не могли стримати сліз.

Уві сні я знову чую гуркіт гармат, автоматні черги, дивне та скорботне гудіння поля бою. Але наприкінці своїх днів я подумки повертаюся до Вест-Пойнту. Адже там завжди лунають ці слова: Обов’язок, Честь, Батьківщина.

Сьогодні моя остання вечірня повірка разом із вами. Але я хочу, щоб ви знали: коли я піду назавжди, мої останні свідомі думки будуть про кадетський корпус, знову і знову[12].

Досі кожен кадет в Академії перед випуском зобов’язаний вивчити цю промову напам’ять, рядок за рядком, слово за словом. Вона стала духовною настановою кадетського корпусу та офіцерського корпусу США загалом: Обов’язок, Честь, Батьківщина.

Майже через рік після тієї промови генерал Мак-Артур помер. Потрібно було обрати одну з рот для урочистого маршу на його похороні. І що ви думаєте? Під траурний барабанний бій за катафалком, що віз труну одного з найвидатніших генералів Америки, ішла «Вільна пара» – рота, яка понад сто років була найгіршою серед кадетів.

Через кілька місяців після похорону я востаннє марширував зі своєю ротою під час церемонії випуску з Вест-Пойнту. Марширували всі двадцять чотири роти, і через її місце в алфавіті L2 йшла передостанньою. Після церемонії мій майбутній тесть спитав мене:

– Оця рота, друга з кінця. Вони відрізнялися від усіх решти. Інші маршували, а вони, здавалось, не торкалися землі. Хто це був?

– Це була моя рота. – сказав я йому. – Ці люди ховали генерала Мак-Артура.

Моя рота досягла надзвичайності.


Розділ 3. Команди | Scrum. Навчись робити вдвічі більше за менший час | Scrum під час революцій