home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



12

Новий ранок був сповнений і радості, і жалоби. Багато полягло як людей, так і нечисті. Берег Рудки ряснів білими сорочками, заляпаними кров’ю оборонців селища, а поряд з ними горами лежали трупи чорної нечисті, яку стягали до річки і скидали у воду.

Своїх же полеглих вцілілі вирішили поховати у спільній могилі і насипати курган. Під вечір похорон було скінчено. За селом виріс високий курган, а чорні трупи навіки зникли у глибоких і швидких водах річки.

Повітрун і Микита стояли поруч та дивилися кудись удалечінь. До них підійшов Липень.

— Я знаю, про що ви думаєте, — сказав він, — ми навчимося жити по-новому!

— Туман зник. У Березову-Рудку прийдуть інші люди…

— А може, це й на добре, — зітхнув Липень, — хай ідуть, аби тільки краси цієї не сплюндрували і берегли її, полюбивши всім серцем.

— У! Так воно і буде, Липню, — сказав Вітряк, який підійшов слідом за старим. — Але не скоро ще люди прийдуть сюди! Бо довго ще житиме дурна слава про зловісні тумани на болотах, а вони тут ой як часто бувають!

А нечисть Андрія збиралася в путь. Бо хоч і милими стали їм береги Рудки, але п’янке повітря Запорожжя було стократ миліше. Тільки Мефодій лишався з Пташкою.

— Чекайте в гості будь-якої миті! — цілуючись на прощання з Галкою, сказала Пташка, — адже я добре пам’ятаю, де Дніпровий.

— Шкода, — сумно мовила Гапка, поцілувавши в щоку Мефодія, — шкода, що втрачаємо такого славного знахаря…

Упир зітхнув і відвернувся.

— Кхе-кхе, — прокашлявся Бородавка і смикнув Гапку за спідницю, — а що скажеш на те, що я в Дніпровий перебиратися надумав? Га? Чи приймеш?

Обличчя жінки просяяло.

— Так, авжеж, але…

— Відвоював, — махнув рукою Бородавка. — Е-ех…


предыдущая глава | Діти Праліса | cледующая глава