home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



9

Борода з великим зусиллям пробирався густими хащами, що розкинулися на правому березі Переводу на багато верст з півдня на північ. Так далеко він заходив дуже рідко. Але знав, що наближається до своєї мети. Жменька мав бути близько, Борода відчував його. Лісовик знав, що той не відійде далеко від води і навряд чи наважиться самотужки перетнути межу туману, а рухатиметься у північному напрямку, бо саме звідти він і прийшов — з північного сходу. Борода також знав, що Жменька може бути небезпечним і тому він прихопив з собою важкий палаш, але мав надію, що ним не доведеться скористатися. А хащі довкола все густішали і густішали. Колюче гілля терену чіплялося і шматувало одяг. Подекуди тернові кущі були плетені-переплетені повзучим диким хмелем, і це ще більше ускладнювало пересування.

Уже почало сутеніти, і Борода зупинився, щоб огледітись і вибрати підходяще місце для ночівлі. Зненацька в кущах щось зашаруділо, і Борода почув:

— Ані руш!

Цей наказ примусив Бороду мимоволі підняти руки догори.

— Обернися!

Борода обернувся.

— Не думаю, що ти вмієш нею користуватися, — поволі проговорив Борода, кивком вказавши на шаблю, — я прийшов з миром.

Але Жменька, здавалося, не чув його.

— Чому ти полишив кругляк? Праліс звелів тобі бути в кругляку.

Борода криво всміхнувся.

— Ну і що в цьому страшного? Га? Лісовики завжди ходили один до одного в гості.

— Щось не пригадую, — набурмосившись, відповів Жменька.

— Ну, то у вас, муромських, так, а от у нас — по-іншому! До речі, а де Кулака?

Жменька опустив шаблю.

— Ти знаєш Кулаку? Де він?!

— А ти хіба не пам’ятаєш?

Жменька потер рукою чоло, він вочевидь силився щось пригадати.

— Ні… ні… не пам’ятаю…

— Поговоримо? Я гостинців приніс… По чарочці перехилимо…

Борода зробив крок до Жменьки, але той знову погрозливо підняв шаблю.

— Праліс казав, що ти полукровка, і я маю тебе стерегтися…

Борода знову посміхнувся і зняв з плеча торбу.

— Я такий же лісовик, як і ти. Просто вип’ємо, поговоримо…

Він поволі дістав з торби баклагу, дві чарки і шматок печеної оленини.

— Сідай!

Борода відстьобнув піхви з палашем і відкинув у бік, налив собі і Жменьці. Той підійшов і сів біля Бороди, але все ще тримав шаблю напоготові.

— А як отруїш? — запитав він.

Борода мовчки перехилив чарку.

— Хух! — видихнув він і глянув на Жменьку. — Тепер віриш?

Жменька взяв чарку і перехилив… Рука його здригнулася і чарка впала.

— Кулако, братику мій… — сказав Жменька і раптом розплакався.

— Цей вилупок примусив тебе забути рідного брата, — прошепотів Борода і налив ще по чарці, — а тепер, друже, пом’янемо світлу пам’ять Кулаки!


предыдущая глава | Діти Праліса | cледующая глава