на главную | войти | регистрация | DMCA | контакты | справка | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


моя полка | жанры | рекомендуем | рейтинг книг | рейтинг авторов | впечатления | новое | форум | сборники | читалки | авторам | добавить



5

Оточена зі сторони дикого поля високим кам’яним валом з ровом біля підніжжя, з інших боків надійно захищена глибокими, порослими терням байраками і оточена засікою, серед степу стояла козацька застава. Козаки цього степового укріплення пильнували Чорний шлях, часто-густо тут же даючи відкоша непогамовним татарам.

Одразу за валом стояв курінь — чималий, розрахований на півтори сотні козаків. Поряд з ним — стайня і невеличкий зруб. Маленькі віконця всіх цих будівель були нічим іншим, як бійницями, що свідчило про постійні військові загрози життю тут. Хоча не завжди козацькі паланки були бойовими укріпленнями. Загалом, паланкою називалася не споруда, а, швидше, земельний наділ того чи іншого куреня коша, іноді з осередком у вигляді укріплення. Козаки деяких паланок займалися риболовлею або ж полюванням чи бортництвом.

Взагалі-то паланки були не дуже велелюдними місцями, проте в цій завжди перебувало не менше сотні січовиків, і сьогодні тут було бучне гуляння.

А справа була ось у чому. Небагато козаків доживало до старості і мало хто з них помирав своєю смертю. А ті, хто й наживав сивого чуба та барило, зазвичай влаштовували гулянку, тринькаючи нажите в боях добро, і відправлялися у монастир, де тихо доживали свого віку, замолюючи «численні гріхи» бранної молодості, або ж зникали безслідно у неосяжних плавнях Великого Лугу.

Цього разу винуватцем бучної гульні був не хто інший, як сам Степан Бородавка. Старий характерник уже відвоював своє, то ж, як він сам сказав, пора й честь знати. Проте доживати віку старий характерник вирішив на хуторі Дніпровому, але аж ніяк не в монастирі!

«Одвоював, — кисло всміхаючись, казав козак, — поїду до баби Галі, під тепленьке жіноче крильце, мо’, ще й людям послужу!»

І хоча козаки й могли дорікнути старому козаку, мовляв, обабився Бородавка, здурів, на старості літ до баби потягло, але ніхто б навіть не наважився такого сказати, бо поважали характерника козаки! Багатьох Степан від смерті врятував, багатьох і від ран страшних лікував, повернувши майже з того світу.

Але перешіптувалися між собою козаки про те, що зламалося щось усередині бувалого характерника після тієї битви в степу.

Мало хто з козаків додому повернувся з того походу і більша половина тих, що були зараз у паланці, нічого не знали про ті події, бо вцілілі вперто мовчали, лише видно було, що втратили вони значну частину запалу та своєї колишньої веселості і часто можна було застати когось із них, коли той сидів, похмурий й самотній, задумливо дивлячись удалечінь або ж просто понуривши голову, на березі невеликої річки, що в долині за байраками бігла до Дніпра.

І була в тому, що казали козаки, частка гіркої правди. Безглузда, як здавалося Бородавці, смерть Дороша дуже гнітила старого характерника і він винуватив себе у ній.

Але сьогодні Бородавка сміявся і жартував, як і колись, або ж в усякому разі добре вдавав це.

Гуляли з розмахом. Бородавка закупив на Січі у Мойші горілки, пива й усіляких харчів. Столи накрили неподалік куреня і «гули», як то кажуть, на всю! Багато наїхало козаків з Січі та інших паланок, бо навряд чи можна було знайти лицаря, який би не знав характерника Бородавку, або хоча б не чув про нього.

— Одне засмучує, — говорив козак, — Сивого нема з нами. Непосидючий, чортяка!

— А що ж таке? — запитав старий товариш Степана, козак Швайка.

Бородавка спохмурнів.

— Лихо саме не ходить. Пташка зникла. Та, котру Мефодій донькою називає. Один з білої нечисті, Мурком зветься, знайшов її. От і рушив козак з усім своїм нечистим скопом на допомогу… — Бородавка похилив голову і вус його затремтів.

Швайка, який і сам був характерником, поплескав Степана по плечу.

— Сумуєш, що з собою не взяли? — з серцем запитав він товариша, але той лише махнув рукою.

— Та куди вже мені!

Але в цю мить один з козаків зненацька вигукнув, тицьнувши пальцем на браму:

— Тю на мене! Хлопці, онде дівка, а чи мені мариться?!

Всі як один озирнулися на браму, Бородавка і Швайка теж.

— Пташка! — скрикнув від несподіванки Степан і скочив, як ошпарений. — Як!? Звідки!?

Дівчина вклонилася.

— Дядьку Степане, можна тебе?

Бородавку як вітром зірвало з лавки.

— Ого, старий! — зареготали козаки. — Щоб ми живі були отак на старості бігати!

Степан схопив дівчину за плечі.

— Що? Де Сивий?!

Пташка всміхнулася, і Бородавка раптом відсмикнув руки і здивовано подивився на долоні, а тоді знов торкнувся дівчини.

— Ди… дитино… — затинаючись, проговорив він. — Але ж… ти…

— Мавка, — пошепки відповіла та, — лихо у нас. Допомога твоя потрібна.

Бородавка зблід.

— Ні, ні, всі живі, — тут же заспокоїла його Пташка. — Збирайся, за мить будеш коло Сивого.

Бородавка мовчки крутнувся на місці і галопом побіг до куреня. За мить кулею вилетів надвір, на ходу чіпляючи шаблю; друга шабля вже висіла на поясі, а в зубах характерник тримав ятагана. Козаки, нічого не розуміючи, лише здивовано лупали очима.

— Бувайте, браття! — вигукнув він, вихопивши ятагана з рота, — лихим словом не поминайте, а як зобидив кого — вибачайте!

Козаки ошелешено дивилися на характерника, а той уже зайшов з дівчиною за курінь.

— Степане! — спохватився один з козаків. — Та куди це ти, бісів сину!

І побіг слідом за Бородавкою, але за мить повернувся назад з переляканим обличчям.

— Зник, — вигукнув він і перехрестився. — Пречиста Богородице! Зник!

І лише старий Швайка, всміхнувшись у вуса, потягнув з кухля пива і ледь чутно проговорив:

— Таки маєш своє, старий шибенику!


предыдущая глава | Діти Праліса | cледующая глава