home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



2

Біля північної межі стіни туману, там, де починалися чорні трясовини Переводу, куди не сміли ступити ані нечисть, ані чаклуни Березової-Рудки, біля невеличкого багаття сиділа Вербичка. Вона обхопила коліна руками і задумливо дивилася на вогонь. Поряд з нею сиділа Марюка — та сама, що радила їй убити Пташку.

— Я ж казала тобі, — сичала Марюка, — знищ її! Не послухалася!

Але мавка мовчала.

— Зараз її ініціюють у володарку діброви, — продовжувала мара. — Твоєї діброви! Тобі доведеться повернутися у свій круглик… — Мара підступно нахилилася до мавки. — …Якщо не добереш способу вбити її… І зараз це буде набагато, набагато важче, всі стали на її бік і…

Марюка не встигла договорити, бо в цю хвилину земля здригнулася, як від потужного вибуху. Мавка і Марюка схопилися на ноги, і Мару тієї ж мить стало розпирати, як повітряну кулю. Потвора заревіла і скинула свій балахон. Шкіра на ній стала репатися, сама ж вона почала рости і збільшуватися прямо на очах у мавки, і за мить перед Вербичкою вже стояла висока кремезна істота, вся обросла чорною густою вовною; червоні очиська люто виблискували на ікластій пиці. Різким рухом Марюка підняла до нічного неба кігтисті лапи, задерла морду і протяжно завила.

— Володар прокинувся! На Рудку! — скрикнула вона і за мить зникла, наче її й зовсім тут не було.

Вербичка не знала, чи варто їй теж радіти, як раділа Марюка, але таки спрямувала свою думку на Березову-Рудку.

Так, вона не Берізка, але таку відстань, звичайно ж, здолає!


предыдущая глава | Діти Праліса | cледующая глава