home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Те, що написано на заплющених повіках

У мене ніколи не було годинника. Час показують тіні дерева. Око вимірює їх ліктями — і одразу знаєш, скільки часу минуло від сонцестану. Якщо місцевість без дерев, то годину підкажуть згуки живого світу — птиць і комашні, що в різний час по-різному голосять. Коли мандруєш у пору безгоміння, то звертаєшся до неба, до трави, до каміння, до земного груддя… Однак усе те з ранньої моєї практики. Вже давна я чую час кістьми — він живе в мені. Рівно ж, як і шкірою читаю змінність погоди на низку днів уперед.

Все те прочитую на заплющених повіках, як зізнався якось маленькій дівчинці, котра допитувалася, як я виджу невидиме.


Злетіти високо можна лише одному. Та коли в тісній парі йдете по землі, ваші руки стають крилами.

Не втомлююся наголошувати: щастя — чин парний.


У всіх звуках живого світу вчуваю я музику. Лише людські слова звучать, як шум, що глушить оту музику.


«Діду, а в тебе є багатство?» — питає сусідське дівча.

«Звісно, є».

«Де воно?»

«А ось книжні ряди — мої брильянти самоцвітні».

…А сам міркую собі: гадаємо, що володіємо книгами, а насправді книги володіють нами.


Не нав’язуй себе людям — і тоді врозумієш: потрібен ти їм чи ні.


Чародійство, рівно ж як і мистецьке творення, — уділ самотніх. Від волхвів ще тягнеться.


Будівничі світу | Синій зошит | «Що є зрілість душі?»