home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Очи провидіння

Дар провидництва. Його підозрюють у мене, маючи про се різні уявлення. Та я не називав би то даром, яким сподоблені праведники, наділені пророчим надихом. Моя спосібність — набута й розвинута, перевагом у часі тривалого лісування. Там я мав достатньо часу і тиші, щоб спостерегти загадки розвитку живого світу. А світ — увесь живий, і зріє за своїми поконами. У мене, завзятого читальника, не було там книг, і мало-помалу став я читати книгу живої натури — кору дерев, круги на пнях, рисунки листя, трав і пелюстин, розписи звіриної сириці і риб’ячої луски, зміїної шкіри і пташиних крил, комашиних перетинок і панцирів раків… Приглядався до плеса води і неймовірних обрисів каміння, до слідів на землі і до порядку гнізд, кубел та нір. Аж доки не врозумів, що се — відкрите письмо. Письмо, яке не дає жодна з книг паперових.

Всотував і чутливо просіював запахи, аби збагнути, що рослинипромовляють ними. В зав’язи, в розквіті, зрілости і в смерти під острою косою чи в зубах животини вони пахнуть по-різному. І в різний час доби, і в прагненні дощу чи в привабленні бджоли, чи в очікуванні звірини і птиць, що рознесуть їх сім’я… Запахами виказують свої «пережиття».

Навчився я попасом і вбирати в себе звуки та вилущувати з них вісті, які різноголосо посилав мені світ.

Стягуючи той огром пізнання, розбираючи і порівнюючи їх, дійшов я відкриття, що се не безладне згромадження знаків і випадковостей. Се — єдинородний упорядкований розвій, стрункий і мудрий у своїй заснові. У всьому, великому і малому, закладена єдина міра ладу і складу, себто — неперервного перебуття в часі і просторі. Як кола на воді, збурені камінцем, — так зроджуються, біжать і вертаються кола змінности окольного світу. Щоб се втямити, потрібні очи, вигострені пильністю і спокоєм, без полуди страху й забобону. Так приходить першовидження, заглиблене видіння, яке ступенево переходить у провидіння. Якщо птиця знає, куди їй летіти за тридев’ять морів, і знає час свої кончини, якщо риба в океані пам’ятає родовий витік, куди має вернутися й посіяти передсмертну ікру, що тоді казати про возмогу людини?..

За станом воздуха, світил, зілля і поведенцією тварин я навчився вгадувати погоду на тиждень, місяць і рік уперед. За множенням живої дрібноти — врожаї. За запахом людського поту, барвою очей і шкіри — недугу. За тими ж чинниками — ліки від неї. За «часовими колами» — перебіг розвитку теренів і їх народів. Бо за сутністю своєю се ті ж кола, що й на листі трави, на прожилкуватій кам’яній брилі, на зрізаному стовбурі, на голівці маку, на мушлі равлика, на кінському копиті, на людському нігті чи на райдузі ока… Все те — сумірне в рисунку. З досвідом спостережливости добираєш міру їх прочитання, відкриваючи картину прийдешнього.

Моя практика завжди і скрізь слугувала людям. Правда, її важко було комусь пояснити без підозри й сміху з їх боку. Знайшовся лише один чоловік, який се прийняв без слів. Ми запізналися на лісоповалі під Повенцем, на Онезькому озері. Повенець — усьому світу кінець, казали про ті місця. То був єврей, математик, вельми просвічений у науках чоловік і до тюрми, казали, дуже багатий. Потай він спостерігав за мною і якось зізнався, що захоплений моїми «некнижними знаннями», проте не знаходить їм пояснення.

Тут же я дещо йому пояснив — на пні зрізаної модрини. Вимірюючи стовбурові кільця бадилиною, я виклав передбачення, що чекає сю державу через двадцять літ, сорок, шістдесят… Він був уражений, але недовго. На тому ж пні вугликом із ватри накидав стовпці чисел — і вивів те ж саме, що і я голим пальцем. Проникливий математик, він проникав числом у глибини часових кіл. Те, що я чинив нутряним оком. Числом можна все пояснити і много що підкорити, навіть гроші, бо вони — лише бліда тінь числа. А числа, як вістові стовпи, показують хід історії. В 1914 році почалася перша світова война. У 1441 — друга. В 2014 році світ наблизиться до третьої. Спричинить се розлом на теренах Київської Руси, що мусить нарешті, по історичній правді, відломитися від Московії, яка все більше втрачає потугу душити народи…

Каторжани понуро тягали колоди, а ми, як причучверені, хитро посміхалися біля пня з нашими химерними розрахунками. Бо ми щось знали, ми чекали нових, поворотних, кіл нашого і вселенського розвитку.

От і все, що ховається за загадкою дару провидіння.


Печать земного служіння | Синій зошит | Рівна спина — рівні думки