home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Годуйте одне одного любов’ю

Проникливі чоловіки і жінки впізнаються, що вони — одне для одного. Так сходяться дві половинки, аби зіллятися водно. Вибір жінки: він має добувати і захищати. Вибір чоловіка: вона має давати йому снагу, щоб добувати й захищати. Чоловік віддає — жона приймає. Ми й тілесно, своїми органами, так виліплені.

Жінка веде чоловіка. Веде енергією любови. Се — пестощі, лагідність взору, теплота слів, нутряна посмішка, милосердя, мислений посил любови на відстані. Одухотворена жінка торкається серця любов’ю, насичує чоловіка духом. І він стає люблячий, піднімається в силі творення. При ньому й жінка піднімається. Двоє піднімаються о двох крилах. І ніщо, крім смерти, не може розірвати оту спілку. Дві половинки зростаються, як ніготь із перстом.

Годуйте одне одного любов’ю, щоб ситими були ваші поєднані душі.


Дух жінки сильніший за красу. Крушить усі незгоди. Пустій вродливиці нігда не вдасться зробити того, чого домагається розумниця.

Дух — краса, обернена всередину.


Якщо жінка з якоїсь причини не любить свого чоловіка, то повинна любити його, як брата, сина, друга. Тоді їх парна хода може вирівнятися в дусі обом на хосен і втіху.


«Без нього (неї) я не можу жити», — побиваються деякі помисливі. Можеш. І будеш. Колись прийдеться його (чи її) відпустити. А себе куди відпустиш?!


Словом можна й поцілувати. Не соромтеся того.


В дітвацтві мене виховували пещенням. Мамка инакше не називала мене, як «солодкий мій», «моє золотце», «дітинка», «рибочка», «потятко», себто пташечка. І співала мені пісні-пестинки. Вони й донині бринять на споді душі:

Водичко, водичко,

Вмий моє личко,

Щоб очка блищали,

Щоб щічки горіли,

Щоб сміявся ротик,

Щоб кусався зубик.

А се — ранкова співаночка, при якій розминалося заспане тільце:

Потягулі-розтягулі

Поперек товстулі.

Ніженьки-ходюшки,

Рученьки-хапушки.

В роток — говорок,

В головку — розумок.

Від тих наспівів і пестощів не лише розумок наливався в голову, але й великий наплив радости повнив мале серце. З тою прищепою любови, як із вірною захороною, і пішов я у несамовитий світ.

Не раз думаю: якою мудрою була моя юна і неписьменна мамка.


Кохання, як молоде вино, п’янить на годину. Любов — вино вічности.

Любов п’янкіша за вино.


Якщо сильний — відпускаєш. Якщомудрий — чекаєш. Якщо смиренний — віддаєш на волю течії. Приходить час — і все сходиться в одній точці.

І ти перемагаєш.


У наріканнях і скорботах щоразу згадуй слова апостола Петра: «Господи, тут нам добре». І відкриється, що таки направду добре.

Саме — тобі і саме — тут.


Недоліків не слід боятися. Вони рівно поділені між людьми, як і чесноти. Головне не те, чи маєш ти огріхи, головне — як ти з ними обходишся. Передусім, вони не мають заважати бути собою. Рости в собі.

З огляду на се пригадую одну давню історію. Купець постійно купував у вдатного майстра вази і добре за них платив. Щомісяця той мав до його приїзду підготувати десять виробів. Та одного разу виклав лише дев’ять. «У чому річ?» — запитав купець. «Одна ваза має гандж і я не смію її пропонувати». — «Давай і її, бо я пообіцяв перекупникові всі десять». Через місяць він прийшов знову. «Пане, — обізвався мистець, — мені й досі прикро, що підсунув вам пощерблену вазу. Поверніть її — і я спробую виправити гандж». — «Не треба, за оту вазу, що різнилася від инших, мені заплатили більше».


Часто буваю на цвинтарях. Там найтучніші трави ростуть, найбільша від них сила. Тиша там і густий покій. Ось він путь чоловіка: від дірявої пеленки до гробової верети. Обходжу пам’ятники — і шкода мені людей, котрі й тут, за послідньою межею, змагаються в показі. І думаю про тих, що навіть звідти, з позасвіття, бодай словом на камені жадають нагадати про себе… Овва, те, що ти зробив лише для себе, умре з тобою. Лишиться тілько те, що лишиться твого в инших. А не в кам’яних бовдурах.

Вибиваймо своє ім’я не на камені, а на серцях.


Ціни і цінності | Синій зошит | Довіра — більше ніж віра