Розділ 29

На схилі віку мати говорила й про те, як їй остогидло все штучне: синтетичні запахи, синтетичні тканини, пластмасові вироби і таке інше. Вона любила шовк, ситець, льон, вовну, шкіру, а також глину, скло, камінь. А ще любила коней і вітрильники.

— Усе це повертається, мамо,— казав їй я.

І то була Чистісінька правда.

На той час я вже тримав при своїй клініці двадцятеро коней — а також фургони, вози, коляски та сани. Була в мене й особиста коняка, чудова гніда кобила клайдсдельської породи, на кличку Будвайзер.

Крім того, я знав, що гавані Нью-Йорка, Бостона і Сан-Франціско знову перетворилися на ліси щогл. А я вже хтозна-відколи їх не бачив.

Через три тижні, в день свого п'ятдесятиріччя, я зранку поїхав верхи на Будвайзері в сусіднє селище забрати пошту.

Я отримав Листа від Елізи. Він складався з двох речень: «Вітаю нас із Днем народження. Виїжджаю на Марс!»

На конверті того листа стояв поштовий штемпель двотижневої давності. В тій-таки пошті були й свіжіші новини. «На превеликий жаль, маємо Вас повідомити, що Ваша сестра загинула під сніговою лавиною на Марсі».

Я прочитав ці трагічні рядки, стоячи на трухлявому ганку пошти в затінку сусідньої церковки.

Незвичайне почуття опанувало мене: спочатку я був сплутав його із своїм психологічним станом. Мені здалося, то накотилася перша хвиля розпуки. Я не міг навіть поворухнути ногою чи ступити крок. Більше того, риси мого обличчя опливали, наче розтоплений віск.

А насправді якраз у ту мить неймовірно збільшилася сила земного тяжіння.

Від церкви почувся оглушливий брязкіт. То зірвався й упав додолу дзвін.

А в наступну мить я провалився крізь ганок, і мене ще й придавило його рештками.

В інших місцях планети уривалися підвісні троси ліфтів, падали на землю літаки, ішли на морське дно велетенські лайнери, ламались осі автомобілів, обвалювалися мости і таке інше.

Це було жахливо.