Розділ 103

Аж надвечір над Лондоном засяяло сонце, і місто почало потроху підсихати. Безу Фаш, втомлений до смерті, вийшов із кімнати допиту і викликав таксі. Сер Лі Тібінґ рішуче заявив, що ні в чому не винний, однак із його недоладних монологів про Святий Ґрааль, старовинні документи і таємні братства Фаш зробив висновок, що цей пройдисвіт готує ґрунт для своїх адвокатів, які переконуватимуть суддів, буцімто він божевільний.

«Аякже, — думав Фаш. — Божевільний». Тібінґ виявив неабияку кмітливість, розробивши план, у якому жодна деталь не вказувала на нього. Він підставив Ватикан і «Опус Деї», які насправді виявились абсолютно невинними. Брудну справу за нього виконували, нічого не підозрюючи, монах-фанатик і єпископ, що був у відчаї. Крім того, Тібінґ додумався встановити пост прослуховування в такому місці, куди людина з поліомієлітом залізти просто не спроможна. З обладнанням фактично працював його слуга Ремі — лише він знав про роль Тібінґа в цій справі. Але Ремі дуже вчасно помер від нападу алергії.

«Навряд чи на таке здатна людина, що несповна розуму», — думав Фаш.

З інформації, яка надходила від Колле із Шато Віллет, випливало, що винахідливості Тібінґа міг позаздрити навіть сам Фаш. Щоб підкласти жучки в кабінети деяких дуже впливових у Парижі людей, британський історик запозичив досвід давніх греків. «Троянські коні». Дехто з посадовців, які цікавили Тібінґа, отримував у подарунок цінні твори мистецтва; інші, нічого не підозрюючи, брали участь в аукціонах, де Тібінґ виставляв на продаж цікаві комплекти. Соньєр же одержав запрошення на вечерю до Шато Віллет, щоб обговорити можливість створення в Луврі на кошти Тібінґа нового Крила да Вінчі. У запрошенні був цілком невинний постскриптум, де Тібінґ висловлював захоплення рицарем-роботом, якого, за чутками, змайстрував Соньєр. «Принесіть його з собою», — попросив Тібінґ. Соньєр, очевидно, так і зробив. Під час вечері рицар, мабуть, перебував поза полем зору, так що Ремі Леґалудек мав удосталь часу, щоб додати до нього ще одну непомітну деталь.

Тепер, сидячи ззаду в таксі, Фаш заплющив очі. «Перш ніж повертатися до Парижа, треба зробити ще одну справу».

У вікна післяопераційної палати в лікарні Святої Марії лилося сонячне проміння.

— Ви всіх нас здивували, — казала, усміхаючись, медсестра. — Диво та й годі.

Єпископ Арінґароса слабо всміхнувся у відповідь.

— Господь завжди мене оберігав.

Медсестра ще трохи затрималась у палаті і нарешті вийшла. Єпископ залишився сам. Сонце приємно гріло обличчя. Минула ніч була найтемнішою в його житті.

Він із сумом подумав про Сайласа, чиє тіло знайшли в парку.

«Пробач мені, сину».

Спочатку Арінґароса дуже хотів, щоб Сайлас долучився до його тріумфу. Але минулої ночі йому зателефонував Безу Фаш. Він розпитував про монахиню, яку знайшли вбитою в церкві Святої Сульпіції. Арінґароса зрозумів, що події несподівано звернули в страшний бік. Повідомлення про ще чотири вбивства стали справжнім жахіттям. «Сайласе, сину, що ти наробив!» Учитель більше не дзвонив, і єпископ зрозумів, що той його просто використав. Єдиним способом обірвати жахливу вервечку подій, що розпочалися за його сприяння, було зізнатися в усьому Фашеві. І від цієї миті Арінґароса й Фаш наввипередки намагалися перехопити Сайласа, перш ніж Учитель намовить його на нове вбивство.

Відчуваючи смертельну втому в усьому тілі, Арінґароса заплющив очі і слухав телевізійний репортаж про арешт видатного британського рицаря сера Лі Тібінґа. «Ось він, Учитель, у всій красі». Тібінґ звідкись довідався про намір Ватикану відмежуватися від «Опус Деї». І використав Арінґаросу для здійснення свого підступного плану. Зрештою, хто б іще так безоглядно кинувся на пошуки Святого Ґрааля, як не людина, що от-от усе втратить? Ґрааль приніс би величезну владу тому, хто ним заволодіє.

Лі Тібінґ маскувався дуже старанно говорив із французьким акцентом, удавав глибоко віруючого і як оплату зажадав того, що насправді його зовсім не цікавило, — грошей. Арінґароса був у надто великому відчаї, аби щось запідозрити. Двадцять мільйонів євро — ніщо, коли йдеться про те, щоб заволодіти Ґраалем. До того ж, Ватикан виплатив «Опус Деї» першу частину боргу саме в такій сумі. «Сліпий бачить те, що хоче бачити», Найцинічнішим з боку Тібінґа було, звісно, те, що він зажадав оплати в облігаціях Ватикану. Якби щось пішло не так, то розслідування привело б до Рима.

— Радий бачити, що ви одужуєте, ваша святосте.

Арінґароса впізнав цей грубуватий голос, але обличчя людини, що з’явилася з-за дверей, було дещо несподіваним — жорсткі, владні риси, зачесане назад волосся і могутня шия, яку стискає комірець сорочки.

— Капітан Фаш? — невпевнено запитав Арінґароса. Співчуття й розуміння, з яким капітан поставився до Арінґароси минулої ночі, погано узгоджувалися з такою суворою зовнішністю.

Капітан підійшов до ліжка і поставив на стілець знайомий чорний дипломат.

— Здається, це належить вам.

Арінґароса подивився на дипломат, набитий облігаціями, і одразу відвів погляд — йому було соромно.

— Так... дякую. — Якийсь час він мовчав, погладжуючи пальцями шов на простирадлі. Тоді зважився. — Капітане, я довго думав і хочу попросити вас про послугу.

— Так, прошу.

— Родини тих людей у Парижі, яких Сайлас... — він замовк, намагаючись побороти хвилювання. — Я знаю, жодні гроші не компенсують цієї жахливої втрати, але, якщо ваша ласка, розділіть цю суму між ними... між родинами загиблих.

Фаш подивився на нього довгим і пильним поглядом.

— Це благородний вчинок, ваша святосте. Я простежу, щоб вашу волю було виконано.

Запала важка тиша.

По телевізору якийсь худорлявий французький поліцейський давав інтерв’ю перед розкішним особняком. Фаш його впізнав і зосередив увагу на екрані.

— Лейтенанте Колле, — із докором у голосі говорив кореспондент Бі-Бі-Сі, — минулої ночі ваш капітан публічно звинуватив у вбивстві двох невинних людей. Чи вимагатимуть Роберт Ленґдон і Софі Неве від вашого відомства відшкодування моральних збитків? Чи коштуватиме це капітанові Фашу його посади?

Лейтенант Колле всміхнувся втомлейо, але спокійно.

— Наскільки мені відомо, капітан Безу Фаш рідко помиляється. Я ще з ним не розмовляв про це, але, знаючи, як він працює, підозрюю, що публічний розшук агента Неве і містера Ленґдона був частиною плану, який мав на меті виманити справжнього вбивцю.

Кореспонденти здивовано перезирнулися.

— Не можу сказати, чи містер Ленґдон і агент Неве добровільно погодилися взяти участь у цій операції. Капітан Фаш воліє нікому не розкривати карт передчасно. На цей момент я можу підтвердити лише те, що капітан Фаш уже заарештував людину, яка все це скоїла, і що містер Ленґдон і агент Неве ні в чому не винні і їм ніщо не загрожує.

Фаш повернувся до Арінґароси з ледь помітною усмішкою на губах.

— Гарний хлопець цей Колле.

Минуло ще кілька хвилин. Нарешті Фаш пригладив і без того прилизане волосся і, подивившись на Арінґаросу, сказав:

— Ваша святосте, перш ніж повернутися до Парижа, хочу обговорити з вами ще одне, останнє, питання — ваш незапланований приліт до Лондона. Щоб змінити курс, ви дали пілотові хабара. Цим ви порушили низку міжнародних законів.

Арінґароса безсило відкинув голову.

— Я був у розпачі.

— Так. Пілот теж був у відчаї, коли ми його допитували. — Фаш поліз до кишені і витягнув перстень із пурпуровим аметистом із знайомим зображенням митри.

Коли Арінґароса взяв перстень і надів знову тта палець, на очах у нього виступили сльози.

— Ви стільки для мене зробили. — Він схопив Фаша за руку. — Я вам такий вдячний.

Фаш лише відмахнувся. Підійшов до вікна і задивився на місто. Думками він явно був десь далеко. Тоді повернувся і якось невпевнено запитав:

— Ваша святосте, куди ви тепер?

Таке саме запитання Арінґаросі вже поставили минулої ночі, коли він виходив із замку Ґандольфо.

— Думаю, шлях мій непевний, так само і ваш.

— Так. — Якусь мить Фаш мовчав. — Мабуть, я рано вийду на пенсію.

Арінґароса усміхнувся.

— Віра може творити чудеса, капітане. Лише трішечки віри...