home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement






Запитання друге


Шановні президенти! Є три України. Котра з них наша?


За ментальністю населення сьогодні в Україні маємо три України. Це – Україна Західна, Україна Лівобережна і Україна Причорноморська. Вікова колоніальна роз’єднаність цих регіонів породила такі глибокі зміни в психології населення, що його духовна єдність видається вельми проблематичною. До політичної згуртованості людей ще можна притягти – кого вдалими гаслами, кого підкупом чи силоміць за вуха, а от духовної і з могоричем не накинеш…

Західний українець – антипод українця причорноморського. Він більш законослухняний, а тому важко сприймає «махновську» вольницю, неорганізованість і вседозволеність таврійця. Він уже не розуміє її. З внутрішнім спротивом поглядає він і на зрусифікованого, зденаціоналізованого слобожанина, на його змосковщене православ’я, незнання материнської мови, як, до речі, і той на «спольщеного» західнянина і його уніатство.

Усі троє по-дурному хизуються один перед одним «списаною» в сусідів ментальністю: галичанин – польсько-австрійською, слобожанин – російською, чорноморець – російсько-татарською. Це як у тій байці – кривий хизується перед горбатим, а глухий перед німим. Чим тут хизуватися, люди добрі?!

Та є ще в нас Україна Центральна, що нині консервативно завмерла в роздумах-сумнівах, у який бік податися – на схід чи на захід? То вже достеменно як у глібівській байці: Лебідь, Рак і Щука тягнуть кожен у свій бік, а Віз у дерев’яній задумі, по осі в багні – ані з місця.

Хто, врешті-решт, скаже нам, котра Україна наша, до котрої горнутися і куди йти – до Європи чи до Азії?

Чи не здається нам, що час обрубати посторонки Лебедя, Рака і Щуки і тоді Віз, звільнившись від їхньої різновекторної шарпанини, збереться з думками та силами і сам покотиться правильною дорогою?

У цьому, з першого погляду, простенькому дотепі криється глибока політична правда. Мало що не національна ідея України. Доки національно-патріотичні лебеді пориваються до Євросоюзу, доки проросійські регіональні щуки намагаються загнати українських карасиків на стіл ненажерливого російського імперіалізму, а консервативні раки тягнуть нас назад до трипільської культури – Україна з багна не вибереться, а так і згниє в ньому.


Шановні панове президенти! Як же ви не бачите того, що і сліпий бачить, і не чуєте того, що й глухий чує?

Наші провладні партії – це ж перші ініціатори розбрату і роз’єднання України на Західну і Східну, Північну і Південну. Жодні вороги так не четвертують нашу неньку, не розколюють, розсварюють її, не нацьковують одні регіони на інші, як це систематично, злочинно роблять блоки «Наша Україна», БЮТ, Партія регіонів, Соцпартія, Блок Литвина… Поцікавтеся, чорт візьми, хоча б у підпорядкованих вам спецслужб і вони добросовісно поінформують вас, як в областях, районах та селах «нашоукраїнці» брутально ненавидять бютівців, регіонали – «нашоукраїнців», «свободівці» – всю провладну коаліцію, а комуністи – оунівців. Кожна партія безапеляційно вважає свої інтереси головними, а інтереси інших партій – другорядними, які обіцяє врахувати після власної перемогти; це призводить до ворожнечі між ними, до того, що жодна з них, як би не мріяла перемоги – не дочекається цього, бо з такою мораллю підтримки виборців не здобути. Озлобленість партійців-невдах автоматично передається їхнім прихильникам – і от уже східний українець знову готовий вирушати в Галичину викорінювати «буржуазний націоналізм», а західний – шукати для захисту нового Бандеру. Чи потрібно це сьогодні Україні?

То ж як такі розсварені, озлоблені, засліплені ненавистю одні до одних політичні сили ще можуть розбудовувати молоду державу? Як бачимо, вони й не розбудовують. Не поможуть жодні коаліції, бо з такими «друзями» в них і ворогів не треба.

Сьогодні вітчизняний політикум «дегенерує» в одному лиховісному напрямку, коли у смертному двобої за владу в країні зійдуться лицем до лиця лише дві політичні непримиренні сили – проукраїнська і антиукраїнська. Якщо наші лідери вже зараз не подбають про законну перевагу національно-патріотичних сил в усіх без винятку сферах суспільного життя (як це по справедливості повинно бути), наша незалежність так і не збудеться і наша державність не виживе. Ми так і не знатимемо ніколи, котра з трьох Україн – українська.




Запитання перше | Чи ми, українці, одної крові? Роздуми над недолею | Запитання третє