home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



4. Хто підтримував ідею «Новоросії»


Попри все, частина освіченого суспільства в Україні перебувала в полоні російського інформаційного поля і не сприймала реалії життя. «Штучна назва «Новоросія» поширилася..., і цю аберацію — ніби країна «Запорозьких Вольностей» є Росією, а не Україною, твердо засвоїли і сучасники, і нащадки, і адміністрація, і історики...»[51], — писала Н. Полонська-Василенко.

Саме на це була спрямована політика царизму в Україні: переконати населення, особливо українців, що колишні запорозькі і слобожанські землі «є Росією, а не Україною». Дмитро Баталій, в історіографічному вступі до однієї з своїх книг пояснював прагнення російської влади утвердити назву «Новоросія», щоб «знищити навіть пам’ять про те, що це була раніше суто українська територія»[52]. Інший сучасник писав 1904 р.: «Цензура забороняє українцям називати свій народ своїм іменем, а велить усюди уживати «руський» — а з великої протекції — «южно-русский», або «малорусский»[53].

Але при цьому національний склад України кардинально не змінювався. Це показують дані усіх обстежень і демографічних переписів, які проводилися останні 200 років. Населення у переважній більшості своїй залишилося українським. Не перетворювалися в росіян чи міфічних «новоросів» південноукраїнські євреї, поляки, греки, болгари чи німці. Процес асиміляції, звичайно, відбувався, але національне осердя у кожного залишалося своє. Це стосується і села, і міста.

Тоді виникає закономірне питання: «На яких же соціальних верствах населення трималася ідея «Новоросії» в регіоні? Головним чином на міському населенні Південної України і Донбасу — чиновниках, інтелігенції, робітниках, буржуазії, військових тощо. І хоча міське населення на початку XX ст. становило лише чверть загальної кількості жителів регіону, його вплив на життя був визначальним.

Історично склалося так, що складаючи більшість мешканців Півдня і Сходу, українці не спромоглися належним чином інтегруватися в міське населення Півдня. Традиційна орієнтація українців на сільське господарство зумовила їх повільне — особливо в XIX ст. — включення в промисловість і торгівлю, які бурхливо розвивалися в Південній Україні в другій половині XIX ст. Про це свідчать дані Всеросійського перепису населення 1897 р. (див. табл. 3).


Таблиця 3. Національний склад міського населення України в 1897 р.[54]
Національність Південь України (3 губернії) у % до підсумку Вся Україна (9 губерній) у % до підсумку
Українці 17,5 30,5
Росіяни 45,1 34,5
Євреї 25,2 27,0
Поляки 2,6 3,0
Німці 1,5 1,0
Інші 8,1 4,0
Всього 100,0 100,0

Аналізуючи результати перепису, необхідно враховувати традиційне для імперської статистики завищення чисельності росіян і, відповідно, заниження чисельності українців і представників інших етносів, про що вже йшлося вище. Але це істотно не впливає на загальний висновок: українці на рубежі XIX–XX ст. були дуже слабко представлені в міському населенні Україні взагалі (друга колонка) і особливо слабо в південному регіоні (перша колонка). Якщо у цілому в містах України українці були на другому місці, поступаючись лише росіянам, то на Півдні вони опинилися на третьому місці, далеко відстаючи від росіян і євреїв.

Але дані таблиці 3 свідчать також, що і росіяни в південноукраїнських містах не становили абсолютної більшості, хоча тут домінувало російськомовне культурне середовище, російська мова використовувалася в школі, установах, торгівлі, промисловості, церкві.

Разом з тим, слід враховувати, що національний склад міського населення змінювався. Українці поступово втягувалися в міські сфери життя.

Цей процес посилився на початку XX ст., а в радянські часи набув бурхливого характеру. Наприкінці 30-х рр. XX ст. Українці в міському населенні Південної України переважали абсолютно. Це було прямим наслідком індустріалізації, яка супроводжувалася інтенсивною соціальною мобілізацією, урбанізацією Південної України і Донбасу. Наведена вище діаграма, виконана підставі результатів демографічних переписів 1987, 1920, 1923, 1926, 1939 рр. переконливо свідчить про це[55].

Таким чином, у XVIII–XIX ст. ніяких кардинальних змін в національному складі населення Півдня і Сходу України не відбулося. Українці в регіоні весь цей час переважали абсолютно. А в другій половині 30-х рр. XX ст. вони стали більшістю в містах. І це було це однією невдачею імперії в реалізації «новоросійського» проекту, незалежно від того, визнавали в Росії українців з їх мовою і культурою окремим народом, чи ні.




3. Що говорять експерти | Проект «Новоросія» і новітня російсько-українська війна | 5. Як Південь об’єднав Україну