home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



2. Хто і як готував новітню російсько-українську війну


Європейський вибір України суперечив планам Москви та її «п’ятої колони». Вкотре повторяємо: ще з 1991 р. в Росії всерйоз не сприймали українську незалежність і робили все можливе для відновлення у тій чи іншій формі Російської імперії.

Але епоха імперій закінчилася в XX ст. Прямий заклик до їх відновлення, з огляду на неминучість кривавого сценарію, ентузіазму не викликав. Тому повернення до «нового видання» Російської імперії/Радянського Союзу необхідно було представити як об’єктивний історичний процес, і навіть новий виток розвитку. Шукали ідею, яка б «надихнула» росіян в межах РФ і за її рубежами на боротьбу за відновлення минулого. Пропозицій було багато. Одна з таких — євразійство, теорія особливого історичного шляху Росії, яка видається як цілком самостійна цивілізація, що географічно займає місце на стику Європи і Азії, поєднуючи позитивні особливості обох. Серед авторів цієї теорії називають Льва Гумільова, який розробив так звану пасіонарну теорію формування етносів. Один з її висновків полягає у тому, що ніякого монголо-татарського іга на Русі не було, а був природний союз Русі і Орди у боротьбі проти спільного ворога — Заходу. У цієї теорії багато противників, які вважають її лженауковою, але є й палкі прихильники.

Серед останніх був російський філософ Юрій Бородай, який 1994 р. у контексті цієї теорії сформулював проект відновлення російської імперії. Рушійною силою цього процесу він вважав російське населення пострадянських республік: «Без Білорусії, Східної України і Новоросїї, без Криму і російської частини Казахстану Росії не жити». (До речі, син Юрія Бородая Олександр Бородай до серпня 2014 р. був головою ради міністрів так званої ДНР і на практиці пробував реалізувати ідеї батька).

Один з ідеологів відновлення імперії Олександр Дугін розробляв теорію євразійства як політичний проект. Для її популяризації в 2003 р. він разом з деякими державами чиновниками високого рангу ініціював Міжнародний євразійський рух. Коли в 2004 р. в Україні відбулася Помаранчева революція, з’явився попит на «антиоранжистів» і на його ідеї звернули увагу в Кремлі. В 2005 р. Дугін організував Євразійський союз молоді, який пробував поширити свою діяльність і на Україну. В катехізисі члена цього союзу говориться: «Ми імперіалісти нового типу і не згодні на менше, ніж влада над світом...»[180].

Помаранчева революція надихнула на пошуки в сфері «теорії імперіотворчості» самого В. Путіна і його найближче оточення. Наприкінці 2006 р. з вуст Президента РФ прозвучали слова про «Русский мир». Негайно почали на карті окреслювати його межі. Як і очікували, вони виявилися далеко ширшими, ніж сучасна Російська Федерація. З цього приводу один з сучасних імперських трубадурів Н. Нарочницька писала: «Сучасна Росія становиться центром величезної цивілізаційної спільноти — «Русского мира», який виходить далеко за межі однієї країни»[181]. Аналітики звернули увагу на суперечності між ідеями євразійства і «Русского мира». Цілком можливо. Але в одному, дуже важливому для нас моменті ці ідеї співпадають: їх прихильники не бачать на політичній карті світу Української держави, а на етнічній карті — українського народу.

У цьому напрямку працюють і державні структури РФ. Що конкретно відбувається за їх «лаштунками» — нам достеменно невідомо. Можемо лише здогадуватися. Є дані про діяльність ненайважливої з цих структур — Російського інституту стратегічних досліджень (РІСД) — структурного підрозділу Адміністрації Президента РФ.

Про характер діяльності РІСД свідчить у статті «Анатомія провалу Росії в Україну» Олександр Ситін, який працював у цій структурі більше 10 років: «... В адміністрацію президента йшли записки та огляди, в яких стверджувалося, що український народ з часів Переяславської Ради незмінно прихильний Росії, що «незначні західні віяння» носять маргінальний характер, провокуються купкою профашистських вихідців із Західної України — тих територій, які входили до складу Австро-Угорської імперії, що володіють відмінним від більшості соціокультурним кодом. Переважна ж більшість українців зберігає пам’ять про спільну історію, Велику Вітчизняну війну, мріє про відродження загального державного існування Імперії / СРСР».

І ще: «...Держави пострадянського простору не є повноцінними суб’єктами міжнародних відносин. Сам факт їх появи на світовій політичній мапі та подальшого існування не більше, ніж результат російських катастроф 1917 і 1991 рр., спровокованих ворогами Росії на чолі з США. Їх суверенітет — явище тимчасове, не варте серйозного до себе ставлення, отаке історичне непорозуміння, яке підлягає виправленню в рамках відродження Імперії...»[182].

Декілька слів і про директора РІСД Л. Решетникова. До речі, теж «земляк». З тих, які з батьками-відставниками ще в радянські часи переїхали в Україну, але так і не зрозуміли, що, використовуючи слова Л. Кучми — «Україна — не Росія». Закінчив 1970 р. Харківський держуніверситет, а потім і аспірантуру в Софії (Болгарія). Кар’єру зробив у Службі зовнішньої розвідки Росії. Дослужився до генерал-лейтенанта. В умовах розвалу СРСР запалився запізнілою пристрастю до покійної Російської імперії і увірував в цивілізаторську винятковість російського православ’я. Директором РІСД став в 2009 р. Під його керівництвом інститут став приділяти особливу увагу Україні.



1. Незавершена революція 1991 р. і загрози незалежності | Проект «Новоросія» і новітня російсько-українська війна | * * *