home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



2. Донецько-криворізький сепаратизм 1917–1918 рр.


Більшовики Росії, очолювані Леніним, критикували всі аспекти діяльності царського, а потім і Тимчасового уряду, у тому числі і політику з національного питання. Вони проголошували гасло права націй на самовизначення, аж до відокремлення. Але це гасло мало суто популістський характер. «Пункт нашої програми про право націй на самовизначення аж до відокремлення залишався голим гаслом»[89], — визнавала відома більшовичка Євгенія Бош. Це випливало з усієї попередньої діяльності більшовиків, які не сприймали Україну як щось ціле, єдине і мислили загальноросійськими і регіональними категоріями. «Донецько-Криворізький регіон», «Південь» чи «Новоросія» вважалися невід’ємними складовими частинами Росії. Це суто імперське мислення і його витоки стануть зрозумілішими, якщо врахувати, що серед більшовиків України майже не було представників титульної нації. Вони рекрутувалися, головним чином, за рахунок росіян, євреїв та інших несільських національних груп населення України. «Наше положення тут ускладнюється тим, що ми представляємо партію великоросів»[90], — відкрито заявили більшовики на своєму обласному з’їзді у Києві в грудні 1917 р.

Для «внутріпартійного користування» більшовики використовували ідею недоцільності відокремлення окремих народів від Росії та переваги великої унітарної багатонаціональної соціалістичної республіки. Створенню унітарної загальноросійської соціалістичної держави і була підпорядкована діяльність більшовиків, у тому числі і в Україні.

Все це привело до того, що після захоплення влади в Петрограді більшовики стосовно України на ділі продовжували політику Тимчасового уряду. Зокрема, Раднарком Росії на чолі з Лєніном не визнав поширення юрисдикції Центральної Ради на Харківщину, Катеринославщину і Таврію (тобто ті території, які Тимчасовий уряд свого часу відмовлявся включити до складу автономної України). Про це, зокрема, свідчить розмова 17 листопада 1917 р. Людвіга Бернгейма (псевдонім — С. Бакинський), одного із членів Південно-Західного обкому РСДРП(б), із Й. Сталіним — наркомом з національних справ Радянської Росії. Сталін звинувачував Раду у тому, що вона «зверху приєднує до себе все нові і нові губернії, не питаючи населення цих губерній, чи хоче воно увійти до складу України». Цю політику Сталін називав «анексію нових губерній» Радою. В іншому номері від 7 грудня «Правда» інформувала своїх читачів про насильницьке, без згоди населення, захоплення Центральною Радою Донецького басейну[91]. Не викликає сумніву, що більшовики України добре знали про настрої в петроградських «верхах» і сприймали публікації, подібні тим, які були надруковані в «Правді», як пряму директиву.

Таким чином, в питанні про кордони більшовики виявилися вірними послідовниками царського і Тимчасового урядів: Слобожанщина, Донбас і Південь не визнавались Україною.

Як засвідчують факти, Українська Центральна Рада була в змозі нейтралізувати місцевих більшовиків, але протистояти зовнішнім силам виявилася не в силах. Врешті-решт, в результаті широкомасштабного військового вторгнення Радянської Росії в Україну (кінець 1917 — початок 1918 рр.), у якому брали участь як регулярні війська радянської Росії, так і загони бойовиків — «червоної гвардії» з Москви, Петрограда та інших міст, Південь потрапив під більшовицький контроль.

Це була перша в XX столітті російсько-українська війна, у якій, з одного боку, діяли більшовицькі війська з Росії, яким допомагала проросійська «п’ята колона» в Україні, з іншого — Українська Центральна Рада і сили, які її підтримували.

В результаті цієї війни Україна була розчленована і на її території було утворено ряд маріонеткових «республік», підпорядкованих керівництву більшовицької Росії: радянська Українська Народні Республіка з центром у Києві, Донецько-Криворізька республіка, Одеська радянська республіка, Миколаївська повітова соціалістична трудова комуна, Радянська республіка Тавриди. Єдине з цих утворень, яке зберегло деякі риси «українськості» — радянська УНР, проголошена 25 грудня 1917 р. у Харкові. Але її юрисдикція не поширювалась за межі горезвісних «чотирьох з половиною губерній».



* * * | Проект «Новоросія» і новітня російсько-українська війна | * * *