11
ОБ’ЄДНАНА ТЕОРІЯ ПОЛЯ ІЛОНА МАСКА
Брати Райви колись були чимось на кшталт банди зі світу технологій. Наприкінці 1990-х років вони часто застрибували на свої скейтборди і гасали вулицями міста Санта-Круз, стукаючи у двері фірм і питаючи, чи їм не потрібна допомога в адмініструванні комп'ютерних систем. Молоді люди, які разом зі своїм двоюрідним братом Ілоном Маском виросли у,Південній Африці, невдовзі вирішили, що мусить бути простіший спосіб пропонувати на продаж свої технологічні вміння, ніж ходити від дверей до дверей. Вони написали програмне забезпечення, яке дозволяло їм віддалено контролювати системи своїх клієнтів і автоматизувати багато зі стандартних завдань, потрібних компаніям, як-от встановлення та оновлень програм. Це програмне забезпечення стало основою нової компанії, яка отримала назву Everdream, і брати просували свої технологічні послуги доволі радикальними способами. По усій Кремнієвій долині здійнялися білборди, на яких Линдон Райв, підтягнутий гравець у підводний хокей[81], стояв голий, зі штанями на рівні щиколоток, тримаючи перед міжніжжям комп'ютер. Над його зображенням було розміщено рекламне гасло: «Не попадайтеся зі спущеними системами».
Станом на 2004 рік Линдону та його братам Пітеру і Рассу закортіло нових викликів — чогось, що не тільки приносило б гроші, а й, як про це висловився Линдон, «чогось, що щодня давало б нам змогу почуватися добре». Наприкінці літа того року Линдон винайняв житловий автофургон і разом з Маском вирушив до пустелі Блек-Рок, у вир того божевілля, яке називається Burning Man[82]. У дитинстві вони постійно знаходили собі якісь пригоди, і тепер були раді довгій мандрівці попереду, яка давала їм можливість дізнатися, що нового в кожного з них, і провести мозковий штурм з приводу своїх бізнесів. Маск знав, що Линдон і його брати шукають чогось великого. Сидячи за кермом, Маск повернувся до Линдона і запропонував йому звернути увагу на ринок сонячної енергії. Маск його трохи вивчив і вважав, що там є певні досі не помічені можливості. «Він сказав, що у цю сферу варто увійти», — згадує Линдон.
По прибутті на Burning Man Маск, завсідник фестивалю, разом з родиною відробив свою стандартну програму. Вони розбили табір і підготували до поїздки своє арт-авто. Цього року вони взяли маленький автомобіль, відрізали йому дах, підняли кермо вище і пересунули його правіше, щоб воно було ближче до середини машини, а також замінили сидіння диваном. Маск їздив на цьому примхливому творінні з явним задоволенням{18}. «Ілону подобається сира непідробність людей у цьому місці, — каже Білл Лі, його давній друг. — Це його версія кемпінгу. Він хоче поїхати туди, поїздити на арт-карах і подивитися на інсталяції та чудові вогняно-світлові шоу. Він багато танцює». На цій події Маск також не упустив нагоди продемонструвати силу та наполегливість. Там було встановлено жердину заввишки приблизно десять метрів, на вершечку якої було приладнано танцювальну платформу. Десятки людей намагалися залізти на неї, але не змогли. І тоді Маск і собі спробував це зробити. «Його техніка була дуже незграбною, і в нього це не мало вийти, — каже Линдон. — Але він обійняв жердину і просто потроху сунувся і сунувся вгору, поки не дістався верху».
Маск і Райви поїхали з Burning Man із зарядом енергії. Райви вирішили стати експертами в галузі сонячної енергетики та знайти на ринку невикористані можливості. Вони провели два роки, вивчаючи технологію сонячних фотоелементів і динаміку бізнесу, читаючи дослідження, опитуючи людей та паралельно відвідуючи конференції. Саме під час конференції Solar Power International брати Райви нарешті натрапили на ідею того, якою могла б бути їхня бізнес-модель. На цю подію з'явилося лише близько двох тисяч[83] людей, і всі вони поміщалися у кілька конференц-залів готелю, де відбувалися презентації та дискусії. Під час однієї відкритої дискусії на сцені сиділи представники купки найбільших у світі компаній, які займаються встановленням сонячних батарей, і модератор спитав, що вони роблять для того, щоб зробити сонячні панелі доступнішими для споживачів. «Вони всі дали одну й ту саму відповідь, — каже Линдон. — Вони сказали: "Ми чекаємо, поки не впаде вартість панелей". Ніхто з них не хотів освоїти проблему».
У ті часи споживачам було складно встановити сонячні панелі на своїх будинках. Треба було бути дуже проактивним, купити панелі та знайти когось, хто встановив би їх. Споживач викладав гроші, маючи в активі лише більш чи менш обґрунтовану здогадку про те, чи взагалі отримує його або й будинок достатньо сонячного світла, щоб виправдати увесь цей клопіт. До того ж люди не дуже прагнули купувати панелі, знаючи, що моделі наступного року будуть ефективнішими.
Райви вирішили полегшити людям перехід до сонячних технологій і 2006 року створили компанію під назвою SolarCity, На відміну від решти компаній, вони не збиралися виробляти власні сонячні панелі. Натомість вони планували купувати їх, а все інше робити самостійно. Вони створили програмне забезпечення, яке аналізує поточний рівень витрат споживачів на електроенергію, місцерозташування їхніх будинків та кількість зазвичай отримуваного в цьому місці сонячного світла, щоб визначити, чи сонячна установка себе там виправдовуватиме. Вони набрали власні команди для встановлення сонячних панелей. І вони створили систему фінансування, в рамках якої клієнтові за ці панелі нічого не треба було платити авансом. Споживачі брали панелі у лізинґ на декілька років із рівними щомісячними виплатами. Відтак їхній рахунок ставав загалом нижчий, вони більше не залежали від звичайних тарифів на електрику та їхнього постійного зростання, а якщо вони хотіли продати будинок, то могли передати контракт наступному власникові. Наприкінці строку лізинґу власник будинку міг замінити свої панелі на нові, ефективніші. Маск допоміг своїм двоюрідним братам сформувати цю схему роботи і став головою наглядової ради компанії та її найбільшим акціонером, власником третини капіталу SolarCity,
За шість років SolarCity стала найбільшим установлювачем сонячних панелей у країні. Компанія виконала ті завдання, які ставила перед собою від початку, і зробила встановлення панелей безпроблемним. Конкуренти кинулися наслідувати її бізнес-модель. У процесі розвитку компанії також допомогло різке падіння цін на сонячні панелі після того, як китайські виробники панелей заповнили ринок своїм продуктом. SolarCity також розширила сферу своєї діяльності зі споживчого ринку на корпоративний: такі компанії, як Intel, Walgreens і Wal-Mart, замовили їй великі сонячні установки. 2012 року SolarCity здійснила первинне розміщення на біржі, і протягом наступних місяців курс її акцій злетів угору. 3 початком 2014 року SolarCity оцінювалася приблизно у сім мільярдів доларів.
Протягом усього часу, поки SolarCity росла, Кремнієва долина вбухувала величезні суми в компанії зелених технологій, із переважно катастрофічними результатами. Були автомобільні ляпсуси на кшталт Fisker і Better Place, а також Solyndra, виробник сонячних фотоелементів, що його консерватори люблять згадувати як приклад-пересторогу, історію розгулу бюджетного марнотратства та кумівства. Деякі з найвідоміших венчурних капіталістів на кшталт Джона Дорра та Вінода Хосли зазнали нищівної критики місцевої та загальнонаціональної преси за свої невдалі зелені інвестиції. Історія майже завжди була однакова. Люди кидали гроші на зелені технології, тому що виглядало, що так треба, а не тому, що це мало сенс з бізнесових міркувань. Починаючи з нових видів систем накопичування і зберігання енергії до електромобілів і сонячних панелей, ці технології так і не виправдали покладених на них надій і вимагали забагато бюджетного фінансування і забагато стимулювання, щоб на їх основі утворився життєздатний ринок. Здебільшого ця критика була справедливою. От тільки був оцей персонаж на ім'я Ілон Маск, якому, здавалося, вдалося осягнути щось, що всі решта випустили з уваги. «У нас близько десяти років було беззастережне правило, яке забороняло інвестувати у сферу чистих технолог»й, — каже Пітер Тіл, співзасновник PayPal і венчурний капіталіст у компанії Founders Fund. — На макрорівні ми мали рацію, бо чисті технології як сектор були доволі негодящими. Але на мікрорівні виглядає так, що Ілон має дві найуспішніші компанії чистих технологій у Сполучених Штатах. Існує тенденція пояснювати його успіх як щасливу випадковість. Є ще уся ця тема Залізної людини; його презентують як мультяшного бізнесмена — таку собі ні на що не схожу дивовижу. Але зараз з'явилося достатньо підстав спитати себе, чи не є його успіх обвинувальним висновком решті всіх нас, які працювали над значно дрібнішими кроками на шляху до змін. Те, якою мірою світ досі сумнівається в Ілоні, я гадаю, говорить радше про безумство світу, а не про буцімто безумство Ілона».
SolarCity, як і решта проектів Маска, радше відображає його світогляд, ніж є реакцією на бізнес-можливість. Маск давно вирішив — у свій дуже раціональний спосіб, — що сонячна енергетика виправдовує витрачені на неї зусилля. До поверхні Землі за одну годину доходить обсяг сонячного світла, еквівалентний річному споживанню енергії, видобутої з усіх інших джерел разом узятих{19}. Поступ у підвищенні ефективності сонячних фотоелементів відбувається стабільними темпами. Якщо сонячному світлу судилося стати тим джерелом енергії, якому людство віддаватиме перевагу в майбутньому, то це майбутнє треба реалізовувати якомога швидше.
3 2014 року SolarCity почала розкривати більше карт стосовно справжніх масштабів своїх амбіцій. По-перше, компанія почала продавати системи накопичення і зберігання енергії. Ці установки було створено у партнерстві з Tesla Motors. Акумуляторні модулі, вироблені на заводі Tesla, укладалися у металеві корпуси розміром з холодильник. Компанії та індивідуальні споживачі могли придбати ці системи накопичення і зберігання як доповнення до своїх сонячних установок. Заряджені акумулятори могли допомогти великим споживачам забезпечити наявність електрики в їхніх приміщеннях у нічний час або у випадку неочікуваних відключень. Споживачі могли також перемикатися з живлення від мережі на живлення від акумуляторів у періоди пікового споживання, під час яких тарифи енергетичних компаній бувають підвищеними. Хоча SolarCity запропонувала системи накопичення в обмежених кількостях, як експеримент, компанія очікує, що у майбутньому більшість її клієнтів придбає ці системи, щоб вирівняти досвід користування сонячною енергією та допомогти людям і компаніям зовсім від'єднатися від звичайної електромережі.
Відтак у червні 2014 року SolarCity придбала компанію — виробника сонячних фотоелементів Silevo за 200 мільйонів доларів. Ця угода стала сигналом радикальної зміни стратегії. SolarCity більше не збирається купувати свої сонячні панелі — вона робитиме їх сама на заводі у штаті Нью-Йорк. Коефіцієнт ефективності перетворення світла на енергію у фотоелементах Silevo, як кажуть, становить 18,5 % — порівняно з 14,5 %, що їх досягає більшість фотоелементів, — і очікується, що завдяки правильним виробничим технологіям компанія зможе досягти коефіцієнта у 24%. Купівля сонячних панелей замість їх виробництва була однією з великих переваг SolarCity. Це давало їй змогу максимально скористатися перенасиченістю ринку сонячних фотоелементів і уникнути великих капітальних витрат, пов’язаних з будівництвом та експлуатацією заводів. Однак, маючи 110 тисяч клієнтів, SolarCity почала споживати стільки сонячних панелей, що мусила подбати про стабільне їх постачання і ціну. «Ми тепер встановлюємо більше сонячних панелей, ніж більшість компаній їх виробляє, — каже Пітер Райв, співзасновник і головний інженер SolarCity. — Якщо ми вироблятимемо їх самі та скористаємося дещо іншими технологіями, наші витрати будуть нижчими — а цей бізнес завжди мав на меті зниження витрат».
Склавши докупи договори лізингу, системи накопичення і зберігання та виробництво сонячних фотоелементів, ті, хто уважно спостерігає за SolarCity, зрозуміли, що компанія трансформувалася у щось на кшталт компанії — постачальника комунальних послуг. Вона розбудувала мережу сонячно-енергетичних систем, які вона контролює і які працюють на програмному забезпеченні компанії. До кінця 2015 року, за розрахунками SolarCity, загальна потужність встановлених нею панелей сягне двох гігават, і вони продукуватимуть 2,8 терават-годин електроенергії на рік. «Це виведе нас на шлях до нашої мети — стати одним із найбільших постачальників електроенергії у Сполучених Штатах», — заявила компанія після того, як оприлюднила ці цифри у квартальному звіті. Реальність полягає в тому, що на SolarCity припадає лише дрібка щорічного енергоспоживання Сполучених Штатів, і їй ще далеко до того, щоб стати помітним постачальником електроенергії. Однак немає сумнівів, що Маск має намір зробити компанію панівною потугою в галузі сонячної енергетики та енергетичній галузі загалом.
Ба більше, SolarCity є ключовим складником того, що можна назвати об'єднаною теорією поля Маска. Усі його бізнеси взаємопов'язані як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Tesla виробляє акумуляторні модулі, що їх SolarCity відтак може продати кінцевим споживачам. SolarCity постачає зарядні станції Tesla сонячними панелями, допомагаючи Tesla забезпечити безкоштовне заряджання водіям електромобілів компанії. Новоспечені власники Model S часто вирішують перелаштуватися на Масків Стиль Життя, тож встановлюють на свої будинки сонячні панелі. Tesla і SpaceX також допомагають одна одній. Вони обмінюються знаннями про властивості матеріалів, виробничі процеси та деталі функціонування заводів, що на них так багато речей робиться з нуля.
Протягом більшої частини своєї історії SolarCity, Tesla і SpaceX були явними недомірками на своїх ринках, і кожна з них пішла війною проти конкурентів, що мали набиті кишені та міцні позиції. Сонячна, автомобільна та аерокосмічна галузі заплили жиром через зарегульованість та бюрократію, яка надалі віддає перевагу старим компаніям над новими. Люди в цих галузях сприймали Маска як наївного ентузіаста технологій, від якого можна відмахнутися, з якого можна глузувати і який, якщо розглядати його як конкурента, був чимось середнім між джерелом роздратування і пустопорожнім базікалом. Закорінені компанії займалися своєю звичною справою — використанням своїх зв'язків у Вашингтоні для того, щоб якомога більше ускладнити життя усім трьом Масковим компаніям, — і їм це непогано вдавалося.
Станом на 2012 рік Корпорація Маск перетворилася на реальну загрозу, і нападати на SolarCity, Tesla чи SpaceX поодинці стало важче. Сплеск Маскової зірковості осяяв усі три його підприємства одночасно. Коли підскакував курс акцій Tesla, доволі часто те саме відбувалося і з курсом акцій SolarCity. Подібні оптимістичні почуття супроводжували й успішні запуски SpaceX. Вони довели, що Маск умів упоратися з найскладнішими речами, і інвестори почали прихильніше ставитися до ризиків, на які Маск ішов з іншими своїми проектами. Менеджери й лобісти аерокосмічних, енергетичних і автомобільних компаній раптом виявили, що вони пішли проти висхідної зірки великого бізнесу — промисловця-знаменитості. Деякі з опонентів Маска стали побоюватися, що обрали не ту сторону в історичному процесі розвитку, що може відбитися на їхньому майбутньому або принаймні на їхній репутації порівняно з тим сяйвом, що виходить від Маска. Інші вдалися до справді брудної гри.
Маск роками обходжував демократів. Він кілька разів відвідував Білий дім і має можливість доносити свою думку до Президента Обами. Але Маск не сліпий лояліст. Він насамперед обстоює світогляд, на якому збудовано Корпорацію Маск, а вже потім використовує усі прагматичні засоби, щоб просунути те, що обстоює. Маск грає роль безжального промисловця з лютими капіталістичними рисами краще, ніж більшість республіканців, і ті результати, яких він уже досяг, зміцнюють цей імідж та дають йому змогу здобувати підтримку. Політики у таких штатах, як Алабама, де вони хочуть захистити певну кількість робочих місць на заводах Lockheed, або Нью-Джерсі, де вони намагаються допомогти лобістам автомобільних дилерів, тепер мусять мати справу з людиною, яка має виробничу імперію, розкидану по всіх Сполучених Штатах, і створила величезну кількість робочих місць. Коли я писав ці рядки, SpaceX мала завод у Лос-Анджелесі, випробувальний комплекс для ракет у центральному Техасі, а також щойно почала будівництво космопорту в південному Техасі. (SpaceX користується у своїх проектах також наявними пусковими майданчиками у Каліфорнії та Флориді.) Tesla має свій автомобільний завод у Кремнієвій долині, дизайн-центр у Лос-Анджелесі, а також розпочала будівництво заводу акумуляторів у Неваді. (Політики з Невади, Техасу, Каліфорнії, Нью-Мексико та Аризони висли на Маскові, вмовляючи побудувати акумуляторний завод саме у них, і зрештою виграла Невада, яка запропонувала Tesla 1,4 мільярда доларів бюджетного стимулювання. Ця подія підтвердила не тільки те, яких висот досягла зірка Маска, але і його незрівнянне вміння знаходити фінансування.) SolarCity створила тисячі робочих місць для офісних працівників і технічних робітників у сфері чистих технологій, а тепер збирається створити виробничі робочі місця на заводі сонячних панелей, що будується у місті Баффало, штат Нью-Йорк. Станом на кінець 2014 року Корпорація Маск загалом давала роботу п’ятнадцятьом тисячам людей. І це ще не кінець: плани Корпорації Маск вимагають десятків тисяч нових робочих місць як наслідок створення ще амбітніших продуктів.
Увагу Tesla протягом 2015 року буде в основному зосереджено на виведенні на ринок Model Х. Маск очікує, що позашляховик продаватиметься принаймні так само добре, як Model S, і хоче, щоб до кінця 2015 року заводи Tesla вийшли на потужності у 100 тисяч автомобілів на рік, щоб задовольнити попит на обидві машини. Великий мінус Model Х — це її ціна. Вона починатиметься від того самого рівня, що й ціна Model S, що обмежує потенційну клієнтську базу. Втім, є сподівання на те, що Model Х стане першим вибором для родин, які бажають придбати люксовий автомобіль, і зміцнить зв'язок бренду Tesla з жінками. Маск пообіцяв, що протягом 2015 року мережа суперчарджерів, сервісних центрів і станцій заміни акумуляторів і далі розбудовуватиметься, вітаючи таким чином вихід нового автомобіля. Окрім Model X, Tesla почала працювати над другою версією Roadster-а, поговорила про створення пікапа і на повному серйозі почала проектування підводного автомобіля, який міг би пересуватися і дорогами, і у воді. Маск заплатив мільйон доларів за Lotus Esprit, на якому Роджер Мур пересувався під водою у фільмі «Шпигун, який мене кохав», і хоче довести, що такий транспортний засіб можна зробити. «Може, ми зробимо два чи три, але навряд чи більше, — сказав Маск газеті «Independent». — Гадаю, ринок підводних автомобілів доволі маленький».
На протилежному кінці спектра продажів, принаймні Маск на це сподівається, буде електромобіль третього покоління, або Model 3. Це чотиридверне авто, вихід якого планується на 2017 рік, має коштувати 35 тисяч доларів та стати справжнім мірилом впливу Tesla на світ. Компанія сподівається продати сотні тисяч Model 3 і зробити електромобілі справжнім мейнстримом. Для порівняння, BMW продає приблизно 300 тисяч Mini та 500 тисяч своїх BMW 3 Series на рік. Tesla намагатиметься зрівнятися з цими цифрами. «Я думаю, що Tesla зробить багато машин, — каже Маск. — Якщо ми продовжимо зростати теперішніми темпами, я гадаю, Tesla буде однією з найдорожчих компаній у світі».
Tesla вже споживає величезну частку світової пропозиції літій-іонних батарей, і для виробництва Model 3 їх знадобиться значно більше. Ось чому в 2014 році Маск оголосив про плани будівництва того, що він назвав Gigafactory, тобто Гігазаводом, найбільшим у світі комплексом із виробництва лiтiй-iонних акумуляторів. На кожному Гігазаводі працюватиме близько 6500 людей, і він допоможе Tesla виконати низку завдань. По-перше, Гігазавод дозволить Tesla встигати за попитом на акумулятори, створюваним її автомобілями і системами енергонакопичення, що їх продає SolarCity. Tesla також очікує, що зможе знизити кошт своїх батарей, одночасно покращивши їхню густину енергії. Вона будуватиме Гігазавод спільно з давнім партнером в акумуляторній справі, компанією Panasonic, але саме Tesla експлуатуватиме завод та контролюватиме деталі його роботи. Як каже Стробел, акумуляторні модулі виробництва Гігазаводу мають бути значно дешевшими й кращими, ніж наявні тепер, що дасть змогу Tesla не тільки вкластися у ціну в 35 тисяч доларів за Model 3, але також відкриє шлях до електромобілів із запасом ходу в 800 кілометрів.
Якщо Tesla справді зможе створити машину з доступною ціною та запасом ходу в 800 кілометрів, вона зробить те, що люди в автомобільній галузі роками вважали неможливим. Якщо вона зробить це, одночасно побудувавши всесвітню мережу безкоштовних заправок, трансформувавши спосіб, в який зазвичай продаються машини, і здійснивши революцію в автомобільних технологіях, це стане винятковим досягненням в історії капіталізму.
На початку 2014 року Tesla здійснила випуск облігацій на два мільярди доларів. Здатність компанії залучати гроші від охочих інвесторів була для неї незвичною розкішшю. Більшу частину свого існування Tesla перебувала на межі банкрутства, коли від відходу у забуття її відділяла відстань хіба що в один серйозний технологічний прокол. Ці гроші у поєднанні зі зростанням курсу акцій та активними продажами дали компанії змогу відкрити багато нових салонів і сервісних центрів і водночас розширити свої виробничі потужності. «Нам не обов'язково просто зараз мати усі гроші, які підуть на будівництво Гігазаводу, але я вирішив зібрати їх заздалегідь, тому що ніколи не знаєш, коли може трапитися якась дебільна криза, — каже Маск. — Можуть бути зовнішні фактори або якесь неочікуване відкликання, і ми раптом опинимося перед необхідністю залучати фінансування на додачу до спроб упоратися з усім цим. Я почуваюся трохи як моя бабуся. Вона пережила Велику депресію та інші доволі важкі часи. Коли ти проходиш через таке, це залишається з тобою надовго. Я навіть не впевнений, що воно хоч колись по-справжньому проходить. Тож я тепер таки відчуваю радість, але мене все одно гризе відчуття, що це все може зникнути. Навіть пізніше у своєму житті, коли моя бабуся знала, що насправді немає ризику, що доведеться голодувати, у неї все одно був цей пунктик щодо їжі. У випадку Tesla я вирішив залучити величезні кошти просто на випадок того, якби раптом трапилося щось жахливе».
Маск був достатньо оптимістично налаштований стосовно майбутнього Tesla, щоб поговорити зі мною про деякі свої примхливіші плани. Він хоче провести реконструкцію головного офісу Tesla у Пало-Альто — зміни, від яких працівники тільки тішилися б. Будівля, яка має малесеньке фойє у характерному стилі 1980-х і кухню, у якій хіба що кілька працівників одночасно можуть приготувати собі сухий сніданок{20}, не має жодних зручностей, які мусили би бути в компанії — улюблениці Кремнієвої долини. «Я вважаю, що головний офіс Tesla виглядає як лайно, — каже Маск. — Ми його трохи причепуримо. Не так щоб до рівня Google. Треба загрібати гроші лопатою, щоб мати змогу витрачати гроші так, як це робить Google. Але ми зробимо наш головний офіс значно гарнішим і відкриємо в ньому ресторан». Закономірно, Маск має ідеї і щодо деяких механічних покращень. «У решті офісів довкола у фойє встановлено гірки для з'їжджання, — каже він. — А я думаю про встановлення американських гірок — тобто американські гірки як засіб пересування на заводі у Фремонті. Сідаєш у вагонетку, і вона везе тебе по заводу, але також вгору й униз. У кого ще є американські гірки? Я також думаю про те, щоб зробити це і в SpaceX. Там гірки можуть бути навіть більші, тому що SpaceX зараз має десь зо десять будівель. Це, напевно, буде дуже дорого, але мені ця ідея подобається».
Найбільш вражає те, що Маск залишається готовим втратити все. Він хоче збудувати не один Гігазавод, а декілька. І йому потрібно, щоб ці комплекси було збудовано швидко та бездоганно, щоб вони були готові видавати на-гора гігантські обсяги батарей якраз тоді, коли з'явиться Model 3. Якщо треба, Маск збудує другий Гігазавод, який конкуруватиме із заводом у Неваді, та змусить своїх працівників змагатися між собою у тому, де виробництво акумуляторів розпочнеться першим. «Ми тут не намагаємося над кимось знущатися, — каже Маск. — Просто це має бути зроблене вчасно. Якщо вийде так, що ми вирівнюємо ґрунт та закладаємо фундамент, а тут виявляється, що ми на клятому індіанському похованні[84], це дупа. Ми не можемо сказати: "Курва, давайте повернемося до того іншого місця, про яке ми думали, і почнемо заново із шестимісячним запізненням". Шість місяців для цього заводу — це дуже довго. Прості підрахунки показують, що виходить понад мільярд доларів на місяць втрачених доходів[85], якщо припускати використання заводу на повну потужність. Якщо подивитися з іншого боку, якщо ми витратимо всі гроші на підготовку автомобільного заводу у Фремонті на потроєння обсягу з 150 до 450 чи 500 тисяч автомобілів на рік, наймемо та навчимо всіх людей, а потім сидітимемо і чекатимемо, поки завод почне виробництво, це буде бездумне спалювання грошей. Думаю, це могло б убити компанію.
Шестимісячна затримка була б як Дарданельська операція у Першій світовій війні. Треба одразу після артобстрілу йти в наступ. Не сидіти на дупі дві години і дати туркам повернутися до шанців. Правильний розрахунок часу має значення. Нам треба зробити все можливе, щоб мінімізувати ризики, пов'язані з часовими рамками».
Що Маскові складно зрозуміти, то це те, чому інші автовиробники, які мають глибші кишені, не роблять нічого подібного. Як мінімум, Tesla вплинула на клієнтів та на автомобільну галузь достатньо, щоб очікувати сплеску попиту на електромобілі. «Я гадаю, що ми зсунули стрілку манометра для майже кожної автомобільної компанії, — каже Маск. — Навіть ті двадцять дві тисячі машин, які ми продали 2013 року, мали у декілька разів помножений ефект у сенсі підштовхування галузі до екологічно самопідтримуваних технологій». Пропозиція літій-іонних батарей на ринку вже скорочується, і схоже на те, що Tesla — єдина компанія, яка хоч щось робить у цьому напрямку.
«Усі конкуренти ганять Гігазавод, — розповідає Маск. — Вони вважають це дурнуватою ідеєю — що щось таке має будувати постачальник батарей. Але я знаю всіх постачальників і можу вам сказати, що їм не подобається ідея витратити кілька мільярдів доларів на акумуляторний завод. Тут проблема курки і яйця, адже автомобільні компанії не робитимуть невідкличних замовлень на гігантські обсяги, бо не впевнені, що зможуть продати достатньо електромобілів. Тому я знаю, що ми не зможемо отримати достатньо літій-іонних батарей, якщо не збудуємо цей клятий завод, і знаю, що більше ніхто такого не будує».
Імовірно, Tesla створює для себе умови, що дадуть їй таку ж перевагу, яку здобула Apple, коли вперше представила айфон. Суперники Apple протягом першого року випуску айфона відмахувалися від нього, не вважаючи серйозним продуктом. Щойно стало ясно, що Apple має на руках хіт, конкурентам треба було її наздоганяти. У компаній на кшталт HTC i Samsung пішли роки на створення чогось порівняного, хоча вони мали цей ґаджет у руках. Інші колись визначні компанії на кшталт Nokia i BlackBerry не витримали удару. Якщо, i це дуже велике «якщо», Model 3 перетвориться на потужний хіт — продукт, що його хотітимуть купити всі, у кого будуть на це гроші, бо купівля будь-чого іншого означатиме просто витрачання грошей на минуле, — автовиробники-конкуренти опиняться у глухому куті. Більшість автомобільних компаній, які напівзацікавлено експериментують із електромобілями, і далі купують масивні стандартні акумулятори, замість розробляти власні технології. Як би автовиробники не хотіли відреагувати на Model 3, їм знадобляться роки на створення продукту, який міг би кинути їй виклик, i навіть тоді вони не матимуть достатньої кількості акумуляторів для своїх машин.
«Я гадаю, десь так i буде, — каже Маск. — Коли збудують перший Гігазавод не від Tesla? Мабуть, не раніше, ніж за шість років. Великі автомобільні компанії такі вторинні. Вони хочуть побачити деінде, що це працює, перш ніж схвалять проект i почнуть щось робити. У них на це піде, напевно, навіть ciм років. Але сподіваюся, що я помиляюся».
Маск говорить про машини, сонячні панелі та батареї з такою пристрастю, що можна дуже легко забути, що вони є більш-менш побічними проектами. Він вірить у технології настільки, наскільки вважає, що вони є правильною точкою застосування зусиль для поліпшення життя людства. Вони також принесли йому славу та багатство. Кінцевою метою Маска, втім, є перетворення людей на міжпланетний вид. Це може комусь здаватися дурницею, але немає жодного сумніву в тому, що це i є сенсом Маскового існування. Маск вирішив, що виживання людей залежить від створення поселення на іншій планеті i що він має присвятити своє життя реалізації цієї мети.
Маск тепер на папері доволі багата людина. На момент написання цих слів його статки оцінювалися приблизно в 10 мільярдів доларів. Однак коли він створив SpaceX, понад десятиліття тому, у його розпорядженні було значно менше капіталу. Він не мав статків рівня «а, пішли всі навколо», як, скажімо, Джефф Безос, який вручив своїй космічній компанії Blue Origin скирту грошей і попросив її втілити в життя його мрії. Якщо Маскові хотілося дістатися до Марса, він мусив добряче попрацювати над цим, збудувавши зі SpaceX справжній бізнес. Усе це, схоже, обернулося на Маскову користь. SpaceX навчилася робити дешеві та ефективні ракети та виводити аерокосмічні технології на новий рівень.
Найближчим часом SpaceX почне випробовувати свою здатність відправляти у космос людей. Вона хоче до 2016 року провести пілотований тестовий політ, а наступного року на замовлення NASA відвезти астронавтів на Міжнародну космічну станцію. Наступним імовірним ходом компанії буде виробництво та продаж супутників, що означатиме розширення одного з найприбутковіших секторів аерокосмічного бізнесу. Паралельно до роботи над цим SpaceX також проводить випробування Falcon Heavy — своєї гігантської ракети, здатної нести найбільші вантажі у світі — і своєї технології ракет багаторазового використання. На початку 2015 року SpaceX майже вдалося посадити перший ступінь своєї ракети на платформу в океані. Щойно їй це вдасться, вона почне проводити випробування приземлень на суходіл.
2014 року SpaceX також почала будівництво власного космопорту у південному Техасі. Вона придбала кілька десятків гектарів землі, на якій планує спорудити сучасний комплекс для запусків ракет, рівного якому світ ще не бачив. Маск хоче автоматизувати велику частину процесу запуску: щоб ракети можна було перезаправити, поставити у стартову позицію і запустити без втручання людей, із комп'ютерним контролем за дотриманням процедур техніки безпеки. У рамках своєї бізнес-діяльності SpaceX хоче запускати ракети кілька разів на місяць, і власний космопорт надасть таку можливість. На те, щоб дістатися до Марса, знадобиться ще видовищніше поєднання навичок і технологій.
«Нам треба знайти спосіб робити запуски багато разів на день, — каже Маск. — У довгостроковій перспективі важливо створити самопідтримувану базу-поселення на Марсі. Щоб це вийшло — щоб на Марсі було самопідтримуване місто, — потрібні мільйони тонн обладнання і, можливо, мільйони людей. Тож у скільки запусків це виливається? Якщо надсилати по сто людей за один раз, що є великою кількістю для такої довгої мандрівки, то для перевезення мільйона людей знадобиться 10 тисяч запусків. На скільки часу розтягнуться ці 10 тисяч запусків? Враховуючи те, що вирушати до Марса можна лише що два роки, це означає, що потрібно буде десь сорок-п’ятдесят років».
«Відтак, я думаю, для кожного польоту, що вирушає на Марс, треба запустити космічний апарат на орбіту, і потім він ходитиме по паркувальній орбіті, чекаючи дозаправки. По суті, космічний апарат використає більшу частину свого палива, щоб дістатися до орбіти, а потім треба надіслати космічний танкер, який дозаправить баки космічного корабля, щоб той міг на високій швидкості вирушити до Марса і долетіти до нього за три місяці замість шістьох, причому з великим вантажем. Я не маю детального плану щодо власне Марса, але я знаю принаймні щось, що може спрацювати: щось на зразок цієї повністю метанової системи з великим прискорювачем, космічного корабля і потенційно танкера. Я гадаю, до 2025 року SpaceX вже розробить прискорювач і космічний корабель, який зможе транспортувати велику кількість людей і вантажів на Марс.
Важливо досягти певного економічного порога у плані вартості мандрівки на Марс у перерахунку на одну людину. Якщо це коштуватиме мільярд доларів за людину, колонії на Марсі не буде. Якщо це буде мільйон або п'ятсот тисяч доларів за людину, я гадаю, що є дуже хороші шанси на виникнення самопідтримуваної марсіанської колонії. Буде достатньо зацікавлених людей, які продаватимуть свої земні пожитки і переїжджатимуть. Це не туризм. Це як люди їхали до Америки у дні Нового Світу. Ти переїжджаєш, знаходиш роботу і влаштовуєш своє життя. Якщо вирішити проблему транспорту, то зробити прозору теплицю з підтримкою внутрішнього атмосферного тиску, де можна було б жити, не так складно. Але якщо ти навіть не можеш туди потрапити, це все не має значення.
Урешті-решт постане потреба підігріти Марс, якщо ми хочемо, щоб він був схожий на Землю, і я не маю плану щодо цього. Навіть за найкращих обставин на це піде дуже багато часу. На це, можливо, піде, ну я не знаю, десь від ста до тисячі років. Є нуль шансів на те, що Марс буде повністю тераформований та уподібнений до Землі упродовж мого життя. Не нуль, але 0,001% шансу, і для цього на Марсі треба було б вжити справді радикальних заходів»[86].
Багато місяців Маск пізніми вечорами ходив туди-сюди по своєму будинку в Лос-Анджелесі, обмірковуючи плани щодо Марса, та питав у Райлі, з якою він наприкінці 2012 року знову одружився, що вона про це думає[87]. «Про такі речі дуже мало з ким можна поговорити», — каже Маск. У цих бесідах він озвучував мрії про те, як стане першою людиною, що ступить на поверхню Червоної планети. «Він, безумовно, хоче бути першою людиною на Марсі, — каже Райлі. — Я благала його нею не ставати». Можливо, Маскові подобається дражнити свою дружину, а може, він маніриться, але під час однієї з наших пізньовечірніх розмов він заперечив, що має такі амбіції. «Я приєднався б до першої подорожі на Марс тільки якби мав певність, що зі SpaceX буде все гаразд, якщо я загину, — сказав він. — Я хотів би туди полетіти, але я не мушу цього робити. Це все не заради того, щоб я відвідав Марс, а заради того, щоб багато людей змогли туди поїхати». Маск, може, навіть не полетить у космос. Він не планує брати участь у майбутніх випробуваннях польотів за участю людей, що їх проводитиме SpaceX. «Я не думаю, що це мудро, — каже він. — Це було б подібно до того, якби голова Boeing узявся бути пілотом-випробувачем нового літака. Це не те, що варто робити, для SpaceX або для майбутнього освоєння космосу. Я взяв би участь, якби ми вже літали протягом трьох чи чотирьох років. Чесно, якщо я ніколи не потраплю до космосу, це не проблема. Мета — максимізувати ймовірний життєвий цикл людства».
Важко оцінити, наскільки серйозно звичайна людина сприймає Маска, коли він говорить про такі речі. Декілька років тому більшість людей віднесла б його до категорії тих, хто носиться з ідеями реактивних ранців, роботів та будь-чого іншого, на чому Кремнієва долина звихнулася на цей час. Потім Маск почав додавати до свого досьє одне досягнення за іншим, перетворивши себе з великого балакуна на одного з найповажаніших здійснювачів Кремнієвої долини. Тіл спостерігав за тим, як Маск проходить через цей процес розвитку — від активного, але невпевненого в собі генерального директора PayPal до впевненого бізнесмена, який користується повагою тисяч людей. «Я гадаю, за деякими параметрами він з часом кардинально змінився на краще», — розповідає Тіл. Найбільше Тіла вражає здатність Маска знаходити розумних, амбітних людей та заманювати їх у свої компанії. «Найталановитіші люди в аерокосмічній галузі працюють на нього. Те саме стосується Tesla: якщо ти талановитий інженер-механік, який любить збирати автомобілі, ти йдеш до Tesla, тому що це, напевно, єдина компанія у Сполучених Штатах, де ти можеш займатися цікавими новими речами. Обидві компанії від початку задумані з наміром мотивувати критичну масу талановитих людей взятися до роботи над тим, що надихає». Тіл вважає, що Маскову мету відкрити людству можливість потрапити на Марс слід сприймати серйозно і що це дає людям надію. Не всі ототожнять себе з цією місією, але важливий сам факт, що є хтось, хто намагається підштовхнути процес освоєння космосу якомога далі уперед та витиснути максимум із наших технічних можливостей. «Мета відправити людину на Марс надихає значно більше, ніж те, що інші люди намагаються робити у космосі, — каже Тіл. — Це ота ідея "назад у майбутнє". Був цей довгий період згортання космічної програми, і люди полишили ті оптимістичні візії майбутнього, які ми мали на початку 1970-х років. SpaceX показує, що існує спосіб повернути те майбутнє. Те, що робить Ілон, має велику цінність».
Ті, хто істинно вірив, отримали свій парад у серпні 2013 року, коли Маск презентував ідею проекту під назвою Hyperloop, який мав стати новим видом транспорту. Це була величезна пневматична труба на кшталт тих, що використовуються для пересилки кореспонденції в офісах. Маск запропонував з'єднати такі міста, як Лос-Анджелес і Сан-Франциско, такою трубою, тільки піднятою над поверхнею землі. По ній рухалися б капсули, у яких можна було б транспортувати людей і машини. Подібні ідеї пропонували й раніше, але творіння Маска мало деякі унікальні елементи. У його концепції труба експлуатувалася б під низьким тиском, а капсули мали пливти на повітряній подушці, утворюваній полозками в їхній основі. Капсулу штовхав би вперед електромагнітний імпульс, а мотори, розташовані уздовж усієї труби, за потреби надавали б капсулам додаткового прискорення. Ці механізми могли б рухати капсули зі швидкістю майже 1300 км/год, що дало б змогу доїхати з Лос-Анджелеса до Сан-Франциско приблизно за півгодини. Усе це, звичайно, працювало б на сонячній енергії та мало б з'єднати між собою міста, віддалені одне від одного менше як на 1600 кілометрів. «Це має сенс для таких маршрутів, як від Лос-Анджелеса до Сан-Франциско, від Нью-Йорка до Вашингтона, округ Коламбія, від Нью-Йорка до Бостона, — сказав тоді Маск. — На відстані понад 1600 кілометрів кошт труби стає надмірним, та й мало кому сподобаються сплетіння труб у всіх напрямах. Ніхто не захоче жити у Країні Труб».
Маск багато місяців розмірковував над ідеєю Hyperloop, описуючи її друзям у приватних розмовах. Уперше він заговорив про це з кимось з-поза меж свого внутрішнього кола під час одного з наших інтерв'ю. Маск сказав мені, що цю ідею породила його ненависть до пропонованої високошвидкісної залізниці, яку мають прокладати в Каліфорнії. «Кулепоїзд, який вони пропонують збудувати у Каліфорнії за шістдесят мільярдів доларів, був би найповільнішим кулепоїздом у світі з найвищими витратами на одиницю відстані, — каже Маск. — Їхньою метою є ніщо інше, як антирекорди». Високошвидкісна залізниця Каліфорнії, як передбачається, дасть людям змогу доїхати з Лос-Анджелеса до Сан-Франциско приблизно за дві з половиною години. Для цього спочатку треба завершити її будівництво, а це планується — на хвилиночку — 2029 року. Нині поїздка між двома містами забирає одну годину літаком і приблизно п’ять годин автодорогами, тож залізниця опиняється просто у зоні посередності — якраз це особливо гризло Маска. Він наполягав, що Hyperloop коштуватиме від 6 до 10 мільярдів, буде швидшою за літак і дозволить людям заїхати на своєму автомобілі до капсули і на ньому ж виїхати з неї вже в іншому місті.
Тоді здавалося, що Маск запустив пропозицію Hyperloop лише для того, щоб змусити громадськість і законодавців відмовитися від ідеї високошвидкісної залізниці. Він насправді не збирався її будувати. Він радше хотів показати людям, що існують і креативніші ідеї — речі, що можуть справді вирішити проблеми та дати штату поштовх уперед. За сприятливого розвитку подій плани з будівництва залізниці скасували б. Маск фактично визнав це у низці імейлів та телефонних дзвінків, якими ми з ним обмінювалися перед оголошенням пропозиції. «3 часом я, може, і профінансую проект Hyperloop або надаватиму дорадчу підтримку, але нині SpaceX та Tesla вимагають моєї повної уваги», — написав він.
Однак його позиція почала змінюватися після того, як він оприлюднив концепт, у якому було описано деталі Hyperloop. Перше повідомлення про це з'явилося на сайті «Bloomberg Businessweek», і сервери журналу почали плавитися від набігу людей, що хотіли прочитати про винахід. Твіттер теж збожеволів. Приблизно через годину після того, як Маск оприлюднив цю інформацію, він провів конференц-дзвінок для дискусії про Hyperloop; десь у період між нашими попередніми численними розмовами і цією миттю він таки вирішив, що збудує цю штуку. Він сказав репортерам, що розглядає створення принаймні прототипу, щоб довести, що ця технологія реальна. Деякі люди з цього добряче посміялися. «Мільярдер оприлюднює ідею уявного космічного поїзда, — подражнився сайт «Valleywag». — Нам подобається навіжена цілеспрямованість Ілона Маска — безперечно, були часи, коли електромобілі та приватні мандрівки у космос теж здавалися дурницями. Але ще дурнішим буде бачити у цьому щось більше, ніж бурхливу уяву дуже багатої людини». На відміну від тих раніших часів, коли «Valleywag» шпетив Tesla, зараз сайт був у меншості. Схоже, більшість людей вірила, що Маск може це зробити. Міра, до якої люди повірили у це, гадаю, здивувала Маска та змусила його взяти на себе зобов'язання створити прототип. Це була дивна мить, коли життя починає наслідувати мистецтво: Маск справді став найближчим втіленням Тоні Старка, яке було у цьому світі, і він не міг розчарувати публіку, яка його обожнювала.
Невдовзі після оприлюднення планів з Hyperloop Шервин Пишевар, інвестор у бізнеси Маска і його друг, узяв детальний опис технології з собою на півторагодинну зустріч з Президентом Обамою у Білому домі. «Президент закохався у цю ідею», — каже Пишевар. Апарат Президента вивчив документи і у квітні 2014 року організував зустріч Обами віч-на-віч з Маском. 3 того часу Пишевар, Кевин Броґан та інші встигли створити компанію під назвою Hyperloop Technologies Inc., сподіваючись побудувати перший відрізок Hyperloop між Лос-Анджелесом і Лас-Вегасом. Теоретично люди могли б гайнути з одного міста до другого приблизно за десять хвилин. Сенатор від штату Невада Гаррі Рід також ознайомився з ідеєю, і нині докладаються зусилля з купівлі прав на землю вздовж автомагістралі Interstate 15, які дадуть змогу збудувати швидкісний транспорт.
Для таких працівників, як Ґвін Шотвелл і Дж. Б. Стробел, робота з Маском означає участь у розробці цих дивовижних технологій у порівняній безвісті. Вони — вірні помічники, від яких завжди очікуватиметься, що вони залишатимуться в тіні. Шотвелл була стабільною присутністю у SpaceX майже з першого дня, рухаючи компанію вперед та придушуючи своє еґо, щоб Маск міг отримати стільки уваги, скільки він бажає. Якщо ти — Шотвелл і справді віриш в ідею надсилання людей на Марс, тоді місія має пріоритет перед особистими бажаннями. Стробел так само був елементом постійності у Tesla — посередником, на якого решта працівників могли покластися, якщо треба було донести щось до Маска, і людиною, яка знає про автомобілі все. Попри свою позицію у компанії Стробел був одним із декількох довгочасних працівників, які визнали, що нервуються розмовляти зі мною під запис. Маск любить сам говорити від імені своїх компаній та буває дуже суворий навіть до найлояльніших своїх управлінців, якщо вони скажуть щось, що, на його думку, не відповідає Масковим поглядам чи тим уявленням, що він хоче накинути аудиторії. Стробел присвятив себе створенню електромобілів і не хотів, щоб якийсь тупий журналіст зруйнував справу його життя. «Я докладаю всіх зусиль, щоб відходити назад і відкладати своє еґо убік, — каже Стробел. — Працювати з Ілоном неймовірно важко, але це здебільшого тому, що він такий пристрасний. Він може бути нетерплячим і сказати: "Чорт забирай! Ми мусимо це зробити!" — і дехто впадає у шоковий стан, ціпеніє. Люди, як виглядає, можуть почати його боятися, і їх у дивний спосіб паралізує. Я всім намагаюся допомогти зрозуміти, в чому полягають його цілі та бачення, але також я маю купу і своїх цілей та намагаюся зробити так, щоб ми діяли синхронно. Відтак я намагаюся йти до людей та забезпечити відповідність компанії цим цілям. Зрештою, Ілон тут бос. Він штовхав це уперед своєю кров'ю, потом і слізьми. Він ішов на більші ризики, ніж будь-хто. Я маю безмірну повагу до того, що він зробив. Без Ілона це просто не спрацювало б. Як на мене, він заслужив право бути обличчям цього всього».
Відгуки про Маска серед звичайних працівників бувають змішанішими. Вони з пошаною ставляться до його драйву та поважають його вимогливість. Вони також вважають, що він може бути жорстким аж до нещадності, а його поведінка може виглядати примхливою. Працівники хочуть бути ближче до Маска, але вони також бояться, що він раптом змінить свою думку щодо чогось і що кожна взаємодія з ним є можливістю бути звільненим. «Найгірша з усіх рис Ілона, на мою думку, це повна відсутність лояльності або відчуття людського зв'язку, — сказав один колишній працівник. — Багато з нас невтомно працювало на нього роками, і нас викинули на узбіччя без жодних вагань. Може, це було так розраховано, щоб решта ходила на цирлах і боялася; може, він просто здатний значною мірою абстрагуватися від людських зв'язків. Одне можна сказати точно: люди, які працювали на нього, були для нього як боєкомплект — він використовував їх для певної мети, доки вони не вичерпувалися, і викидав».
Відділи комунікацій SpaceX і Tesla були свідками подібної поведінки більше, ніж будь-яка інша група працівників. Маск напрочуд ефективно спалює піарників. він схильний перебирати велику кількість комунікаційної роботи на себе, пишучи прес-релізи та контактуючи з пресою так, як вважає за потрібне. Досить часто Маск не повідомляє піар-відділу про свої плани. Наприклад, перед оголошенням Hyperloop його представники надсилали мені імейли, намагаючись дізнатися день і час, на який було призначено прес-конференцію. В інших випадках репортери отримували повідомлення про телеконференцію з Маском за лічені хвилини до її початку. Це не було наслідком некомпетентності піарників, які не встигли розповсюдити інформацію. Просто Маск повідомив їм про свої плани за пару хвилин до того, і вони поспіхом намагалися встигнути за його забаганками. Коли Маск усе ж вирішує делегувати роботу підрозділу комунікацій, від них очікується, що вони підхоплять естафету без жодної затримки і виконуватимуть завдання на найвищому рівні. Частина цього персоналу, попрацювавши в умовах цієї суміші тиску та сюрпризів, витримує від кількох тижнів до кількох місяців. Невеличка кількість людей затримується на пару років, доки вони не вигорять або не будуть звільнені.
Найпромовистіший приклад Маскового з вигляду бездушного внутрішньоофісного стилю трапився на початку 2014 року, коли він звільнив Мері Бет Браун. Назвати її лояльною помічницею — не сказати нічого. Браун часто здавалася продовженням Маска — єдина істота, яка мала дотичність до всіх його світів. Понад десятиліття вона віддавала Маскові усе своє життя, щотижня катаючись із Лос-Анджелеса до Кремнієвої долини й назад, працюючи до пізньої ночі та на вихідних. Браун підійшла до Маска і попросила оплати нарівні з топ-менеджерами SpaceX, оскільки вона справлялася з більшою частиною Маскового розкладу у двох компаніях, виконувала піар-роботу та часто приймала бізнесові рішення. Маск відповів, що Браун слід взяти відпустку на пару тижнів, а він перебере на себе її обов'язки та оцінить, наскільки вони важкі. Коли Браун повернулася, Маск повідомив їй, що вона йому більше не потрібна, і попросив асистента Шотвелл почати складати розклад його зустрічей. Браун, усе ще лояльна, хоч і ображена, не хотіла обговорювати це зі мною. Маск сказав, що вона занадто звикла висловлюватися від його імені і що, відверто кажучи, їй час було зайнятися своїм життям. Інші люди бурмотіли, що у Браун виник конфлікт із Райлі і що це стало головною причиною звільнення Браун[88]. (Браун відмовилася дати інтерв'ю для цієї книжки, попри декілька запитів.)
Хай там як, вигляд ця ситуація мала препоганий. Тоні Старк не звільняє Пеппер Поттс. Він обожнює її та дбає про неї все життя. Вона — єдина людина, якій він може довіряти, — вона пройшла з ним через усе. Те, що Маск вирішив відпустити Браун, причому у настільки безцеремонній манері, вразило людей у SpaceX і Tesla як скандальний вчинок і як остаточне підтвердження його жорстокого стоїцизму. Історія звільнення Браун стала частиною фольклору довкола маскового браку емпатії. Вона приєдналася до решти історій про те, як Маск епічно розпікає працівників, відпускаючи на їхню адресу одну злостиву шпильку за другою. Люди також пов'язали такого штибу поведінку з іншими химерними Масковими рисами. Він відомий тим, що зациклюється на одруках в імейлах і дратується з цього приводу так, що не може прочитати сам зміст повідомлення. Навіть у світському товаристві Маск може встати з-за столу, не пояснюючи ані слова, і піти на вулицю подивитися на зірки, просто тому, що не може терпіти дурнів і легкі бесіди ні про що. Склавши докупи всі ці приклади його поведінки, десятки людей повідомляли мені свій висновок про те, що Маск має якийсь тип розладу з аутистичного спектру і йому складно сприймати емоції інших людей та дбати про їхній добробут.
Існує тенденція, особливо у Кремнієвій долині, вішати на людей, які трохи відрізняються або у чомусь дивні, ярлика таких, що страждають на аутизм або синдром Асперґера. Це диванна психологія для добірок характеристик, які за самою своєю суттю занадто ексцентричні, щоб їх діагностувати чи навіть кодифікувати. Вішати такий ярлик на Маска здається мало обґрунтованим; це занадто просте пояснення.
Зі своїми найближчими друзями та родиною Маск поводиться інакше, ніж із працівниками, навіть тими, хто працював поряд із ним довгий час. У своєму внутрішньому колі Маск виявляє теплоту, почуття гумору і глибоку емоційність[89]. Він може не заводити стандартні розмови, питаючи друга, як справи у його дітей, але він зробить усе, що в його доволі значних силах, щоб допомогти цьому другу, якщо його дитина захворіла або з нею щось сталося. Він захищатиме близьких йому людей будь-якою ціною і, якщо побачить у цьому необхідність, намагатиметься зруйнувати тих, хто заподіяв зло йому або його друзям.
Поведінка Маска краще відповідає тому, що нейропсихологи називають глибокою обдарованістю. Це люди, які у дитинстві демонструють винятковий інтелект і отримують максимальні результати в IQ-тестах. Нерідко такі діти дивляться на світ, бачать у ньому вади — хиби в системі — і конструюють логічні шляхи до їх розв'язку. У Масковому випадку покликання гарантувати людству майбутнє міжпланетного виду частково походить із того впливу, який справили на його життя наукова фантастика і технології. Рівною ж мірою це і моральний імператив, що сформувався у нього в дитинстві. У тій чи іншій формі це завжди було сенсом його життя.
Кожна грань Маскового життя, можливо, є спробою заспокоїти свого роду екзистенційну депресію, яка, схоже, роз'їдає кожну жилку його єства. Він бачить людину як істоту, що сама себе обмежує, опинилася у небезпеці та хоче виправити ситуацію. Люди, які пропонують погані ідеї під час нарад або роблять помилки на роботі, є перешкодами на шляху до цього, вони затримують Маска. Він не має антипатії до них як до людей. Радше їхні помилки завдають йому болю — помилки, які прирікають людство на ще довше життя під загрозою. Те, що сприймається як відсутність емоцій, є симптомом того, що Маск іноді почувається так, ніби він єдиний справді розуміє терміновість цієї місії. Він менш чутливий і менш терпимий, ніж інші люди, тому що ставки такі високі Працівники мають допомагати в розв'язку проблем на максимумі своїх можливостей — або їм слід забратися з дороги.
Маск доволі відвертий щодо цих рис. Він неодноразово благав людей зрозуміти, що він не женеться за мінливими можливостями у бізнес-світі. Він намагається розв'язати проблеми, які зжирали його роками. Під час наших розмов Маск повертався саме до цього аспекту знову й знову, підкреслюючи, як довго він думав про електромобілі та космос. Ті ж підходи видно і в його діях. Коли 2014 року Маск оголосив, що Tesla відкриє усі свої патенти, аналітики намагалися зрозуміти, чи це був рекламний трюк, чи в цьому є якісь приховані мотиви або й пастка. Але для Маска це рішення мало однозначну природу. Він хоче, щоб люди робили й купували електромобілі. Майбутнє людства, як він його бачить, залежить від цього. Якщо відкриття патентів Tesla означає, що іншим компаніям буде легше виробляти електромобілі, тоді це добре для людства, і відповідні ідеї мають бути вільними. Цинік із цього посміється, і це можна зрозуміти. Але Маск запрограмований на те, щоб поводитися таким чином, і схильний щиро пояснювати хід своїх думок — іноді занадто щиро.
Найкраще наблизитися до Маска вдається людям, які спроможні навчитися відчувати спорідненість із його способом мислення{21}. Саме вони можуть не тільки ототожнити себе з його візією, але й кинути йому інтелектуальний виклик, необхідний для досягнення цієї візії. Коли він запитав мене під час однієї з наших вечер, чи я вважаю його божевільним, це було свого роду випробування. Ми мали достатньо розмов, щоб він переконався, що я справді цікавлюся тим, що він робить. Він почав довіряти мені та відкриватися переді мною, але хотів упевнитися — остаточно упевнитися, — що я справді розумію важливість його зусиль. Багато з його найближчих друзів витримали значно більші, вимогливіші випробування. Вони інвестували в його компанії. Вони захищали його від критиків. Вони підставляли йому плече на межі краху 2008 року. Вони довели свою лояльність та відданість його справі.
Люди у галузі технологій постійно порівнювали Маскову внутрішню спонуку та масштаби його амбіцій з внутрішньою спонукою і амбіціями Білла Гейтса і Стіва Джобса. «Ілон має таке ж глибоке розуміння можливостей, що їх відкривають технології, таке ж ставлення до життя — ставлення візіонера, який не звертає уваги на жодні обмеження, — і таку ж цілеспрямованість у роботі над довгостроковими речами, які були у них обох, — каже Едвард Янг, вундеркінд, який працював на Джобса і Гейтса і певний час був головним архітектором програмного забезпечення у Microsoft. — І він має цю чутливість до бажань споживачів, як і Стів, разом зі здатністю наймати висококласних спеціалістів у тих сферах, де він не почувається комфортно, що більше схоже на Білла. Можна майже сказати, що було б непогано створити генноінженерне дитя кохання Білла і Стіва. Хто знає, може, нам треба розшифрувати генотип Ілона та перевірити, чи це не той самий випадок». Стів Джурветсон, венчурний капіталіст, який інвестував у SpaceX, Tesla і SolarCity, працював на Джобса і добре знає Гейтса, також описував Маска як покращену суміш їх обох. «Як і Джобс, Ілон терпіти не може гравців третього чи четвертого ешелону, — каже Джурветсон. — Але я сказав би, що він приязніший до людей, ніж Джобс, і трохи витонченіший за Гейтса»[90].
Але що більше знаєш про Маска, то важче стає визначити, яке саме місце він займає серед рівних йому. Джобс також був генеральним директором двох великих компаній, кожна з яких змінила свою галузь: Apple і Pixar. Але на цьому практичні подібності між ними закінчуються. Джобс присвячував значно більше енергії Apple, ніж Pixar, на відміну від Маска, який витрачає рівні зусилля на обидві компанії, залишаючи рештку для SolarCity. Джобс також був широко відомий своєю увагою до деталей. Але ніхто не може сказати, що він намагався тримати під безпосереднім наглядом щоденні операції своїх компаній аж такою мірою, як це робить Маск. Масків підхід має свої обмеження. Він не такий вправний у питаннях маркетингу та медійних стратегій. Маск не проводить репетиції своїх презентацій і не відшліфовує своїх промов. Більшість його оголошень від імені Tesla і SpaceX — імпровізації. Він також може розповсюдити якусь важливу новину у п’ятницю після обіду, коли її найімовірніше не помітять репортери, які вже повтікали додому на вихідні, просто тому, що він саме тоді закінчив писати прес-реліз або хоче вже нарешті переспрямувати свою увагу деінде. Натомість Джобс ставився до кожної презентації та кожного виходу до медій з величезним трепетом. Маск просто не може собі дозволити так працювати. «У мене нема часу, щоб декілька днів практикуватися, — каже він. — Мені треба іноді виступати експромтом, і результати бувають різні».
Що стосується питання, чи Маск веде технологічну галузь до нових висот, як це робили Гейтс або Джобс, думки експертів розділяються. Один табір вважає, що SolarCity, Tesla і SpaceX не пропонують реальних надій для галузі, яка конче потребує якихось видатних інновацій. Для іншого табору Маск — це саме те, що треба, найяскравіша зірка на горизонті того, що вони бачать як прийдешню революцію у технологіях.
Економіст Тайлер Коуен — який віднедавна став доволі відомим завдяки глибоким аналітичним публікаціям про стан індустрії технологій та своїй візії того, як вона може розвиватися у подальшому, — належить до першого табору. У «Великій стаґнації» Коуен оплакує відсутність значного технологічного поступу та стверджує, що саме це призвело до уповільнення розвитку американської економіки та зниження зарплат. «Висловлюючись фігурально, американська економіка від XVII століття зірвала багато плодів, що висіли доволі низько: чи це була безкоштовна земля, чи багато іммігрантської робочої сили, чи потужні нові технології, — пише він. — Але за останні сорок років плоди з нижніх гілок почали зникати, а ми почали вдавати, ніби вони все ще там є. Ми не признаємося собі, що сягнули технологічного плато і що дерева дають менше плодів, ніж нам хотілося б думати. У цьому й проблема. Ось що пішло не так».
У своїй наступній книжці «Кінець середніх значень» Коуен передрікає не дуже романтичне майбутнє, у якому людство матиме справу з величезним проваллям між Тими, хто Має, і Тими, Хто Не Має. У майбутньому Коуена колосальне зростання можливостей штучного інтелекту призведе до зникнення багатьох трудомістких видів роботи. У цьому середовищі процвітатимуть люди, які будуть дуже розумними, зможуть доповнювати машини і працюватимуть у ефективній зв'язці з ними. А що буде з безробітними масами? Багато з них із часом знайдуть собі роботу — роботу на Тих, Хто Має, які найматимуть команди нянь, хатніх працівників і садівників. Якщо хоч щось із того, що робить Маск, може скоригувати курс людства і спрямувати його до рожевішого майбутнього, Коуен цього не бачить. Знайти справжню проривну ідею нині значно важче, ніж у минулому, стверджує Коуен, тому що ми вже вичерпали більшу частку з покладів великих відкриттів. Під час обіду у Вірджинії Коуен описав Маска не як генія-винахідника, а як шукача уваги, та ще й при цьому не дуже хорошого. «Я не думаю, що для багатьох людей має значення питання, чи ми дістанемося до Марса, — сказав він. — І це, видається, занадто витратний спосіб домагатися тих проривів, які можуть трапитися в результаті. Ще ми чуємо про Hyperloop. Я не думаю, що він справді має намір це зробити. Важко не засумніватися, чи це не є просто піар-стратегією для просування його компаній. Для Tesla це може спрацювати. Але це просто витіснення проблем кудись на задній план. Електрику все одно треба виробляти. Цілком можливо, що він кидає виклики звичному улаштуванню речей значно меншою мірою, ніж вважають люди».
Така оцінка не надто відрізняється від оцінки Вацлава Сміла, почесного професора Манітобського університету. Білл Гейтс відгукнувся про Сміла як про важливого письменника за його праці про енергетику, навколишнє середовище та індустріальне виробництво. Одна з недавніх книжок Сміла — «Зроблено в США», дослідження минулої індустріальної слави Америки та подальшого плачевного занепаду американського виробництва. Будь-хто, хто вважає, що Сполучені Штати здійснили природний, розумний перехід від виробництва до високооплачуванішої роботи з інформацією, мусить прочитати цю книжку та подивитися на довгострокові наслідки цієї зміни. Сміл наводить численні приклади того, як індустріальне виробництво генерує видатні інновації та створює навколо них масивну екосистему робочих місць і технічних знань. «Наприклад, коли приблизно тридцять років тому Сполучені Штати припинили виробляти майже всю "стандартно-масову" споживчу електроніку та дисплеї, вони також втратили здатність розробляти і масово виробляти новітні пласкі екрани та батареї — два класи продуктів, які є істотними для портативних комп'ютерів та мобільних телефонів і масштабне імпортування яких продовжує збільшувати дефіцит торговельного балансу США», — пише Сміл. Трохи далі у своїй книжці Сміл підкреслює, що саме аерокосмічна галузь була надзвичайним благом для американської економіки та одним з найбільших експортерів. Підтримка конкурентоспроможності цього сектору має бути ключовим елементом зусиль із розширення американського експорту, і експорт має становити велику частку продажів сектору, тому що найбільший аерокосмічний ринок наступних двох десятиліть буде в Азії, насамперед у Китаї та Індії, й американські виробники літаків та авіаційних двигунів мають продуктивно скористатися з цього розширення».
Сміла серйозно бентежить ослаблення спроможності США конкурувати з Китаєм, але він усе ж не вважає Маска або його компанії хоч якоюсь противагою цьому спаду. «Як, з-поміж усього іншого, історик технічного поступу, я просто змушений бачити у Tesla ніщо інше, як цілком вторинну, надмірно розрекламовану іграшку для хвальків, — написав мені Сміл. — Остання річ, що потрібна країні, у якій 50 мільйонів людей залежать від продовольчих талонів і яка щомісяця збільшує свій борг на 85 мільярдів доларів, — це будь-що пов'язане з космосом, особливо космосом у сенсі розважальних польотів для супербагатіїв. А пропозиція транспортної труби — це лише напускання в очі людям, які не знають фізики на рівні навіть дитячого садка, туману у вигляді дуже старого і давно поширюваного умоглядного експерименту з кінетики. [...] Є багато винахідливих американців, але у цьому переліку Маск займає позицію ближче до кінця».
Ці доволі різкі коментарі відверто дивують, з огляду на деякі речі, які Сміл розхвалював у своїй недавній книжці. Він приділив багато уваги позитивному впливу, який мала запроваджена Генрі Фордом вертикальна інтеграція на розвиток автомобільної галузі та американської економіки. Він також докладно писав про зростання значення «мехатронних машин», або машин, у яких значну роль відіграють електроніка та програмне забезпечення. «Станом на 2010 рік електронне управління типового седана вимагало більше рядків програмного коду, ніж команди, які керують роботою найновішого реактивного авіалайнера Boeing, — пише Сміл. — Американське виробництво перетворило сучасні автомобілі на подиву гідні мехатронні машини. Перше десятиліття двадцять першого століття також принесло з собою широкий спектр інновацій — від застосування новітніх матеріалів (вуглецевих композитів у авіації, наноструктур) до бездротової електроніки».
Серед критиків є тенденція відмахуватися від Маска як від несерйозного мрійника. Корені цієї тенденції — насамперед у неправильному розумінні того, що насправді робить Маск. Люди на кшталт Сміла, схоже, помічають якусь статтю або телепрограму, які наголошують на Масковому прагненні дістатися Марса, і одразу скидають його в одну купу з просувачами космічного туризму. Натомість Маск майже ніколи не говорить про туризм і з першого дня розбудовував SpaceX як компанію, яка конкуруватиме в індустріальному підсекторі космічного бізнесу. Якщо Сміл вважає, що продаж компанією Boeing літаків є критично важливим для американської економіки, він має бути у захваті і від того, чого SpaceX досягла на ринку комерційних запусків. SpaceX виробляє свої продукти у Сполучених Штатах, здійснила радикальний прорив в аерокосмічних технологіях і схожий прорив у матеріалах та виробництві. Не треба багато просторікувати, щоб побачити, що SpaceX — єдина надія Америки на те, щоб витримати конкуренцію з Китаєм у наступні кілька десятків років. Що стосується мехатронних машин, SpaceX і Tesla подали всім приклад зрощення електроніки, програмного забезпечення і металу, до якого їхні суперники зараз із великими труднощами намагаються дорівнятися. Також усі Маскові компанії, включаючи SolarCity, зробили все, щоб досягти вертикальної інтеграції, та перетворили внутрішній контроль за якістю компонентів на справжню перевагу.
Щоб краще зрозуміти, наскільки важливою діяльність Маска може виявитися для американської економіки, поміркуйте про мехатронну машину, яка останні декілька років упевнено крокує планетою: смартфон. До появи айфона Сполучені Штати пасли задніх у телекомунікаційній галузі. Усі найцікавіші мобільні телефони й мобільні сервіси були в Європі та Азії, тоді як американські споживачі мусили й далі перебиватися застарілою технікою. Коли 2007 року з'явився айфон, це змінило все. Apple-івський пристрій відтворював багато функцій комп'ютера, додавши до них і нові, завдяки своїм додаткам, сенсорам і вмінню визначати місцезнаходження. Google кинувся на ринок зі. своєю операційною системою Android та пристроями, що на ній працювали, і Сполучені Штати раптом стали рушієм мобільної індустрії. Смартфони здійснили революцію завдяки усім тим можливостям, які з'явилися завдяки злагодженій роботі апаратної і програмної частин та сервісів. Це була комбінація, що створювала ринкову перевагу для навичок, притаманних Кремнієвій долині. Зліт смартфону спричинив величезний індустріальний бум, в ході якого Apple стала найдорожчою компанією у країні, а мільярди її розумних пристроїв поширилися усім світом.
Тоні Фаделл, колишній менеджер Apple, на рахунку якого — вихід на ринок айпода та айфона, схарактеризував смартфон як яскравий приклад такого собі суперциклу, в якому апаратна та програмна частини досягли критичної точки зрілості. Електроніка якісна та дешева, тоді як програмне забезпечення стало надійнішим та вправнішим. Взаємодія між ними нині втілює в життя ідеї, гідні науково-фантастичних творів, — ідеї, що їх нам обіцяли вже давно. Google у своєму прагненні з'єднати код і машину в одне ціле створила автомобілі, які рухаються без водія, і придбала десятки компаній, що займаються робототехнологіями. Фаделлова компанія Nest виробляє розумні термостати та димові сповіщувачі. General Electric робить реактивні двигуни, нашпиговані сенсорами, що вміють проактивно повідомляти про можливі аномалії своїм механікам-людям. Десятки стартапів почали устатковувати медичні прилади потужним програмним забезпеченням, яке допомагає людям моніторити та аналізувати стан свого тіла та діагностувати хвороби. Малесенькі супутники виводяться на орбіту по двадцять штук за один раз, і. замість того, щоб увесь строк своєї служби вони виконували одне від початку закладене в них завдання, як це робили їхні попередники, їх можна перепрограмувати на льоту дня виконання широкого спектра бізнесових і наукових завдань. Zee Aero, стартап із Маунтен-В'ю, найняв пару колишніх працівників SpaceX і працює над створенням законспірованого нового виду транспорту. Чи матимемо ми нарешті автомобіль, що літатиме? Можливо. На погляд Фаделла, робота Маска є найвищою формою цих тенденцій. «Він міг просто зробити електромобіль, — каже Фаделл. — Але він зробив такі речі, як відкривання дверних ручок за допомогою моторів. Він з'єднує в одне ціле споживчу електроніку та програмне забезпечення, а решта автомобільних компаній намагаються зрозуміти, як до цього підійти. Чи це Tesla, чи це SpaceX бере Ethernet-кабелі та укладає їх у космічних ракетах, ми говоримо про поєднання старої доброї науки промислового виробництва з дешевими технологіями споживчого рівня. Складеш їх докупи — і вони трансформуються у щось, чого ми ніколи раніше не бачили. Раптом отримуємо ці всеохопні зміни, — каже він. — Це стрибкоподібний розвиток».
Тою мірою, наскільки Кремнієва долина шукала спадкоємця Стіва Джобса як провідної, рушійної сили у технологічній галузі, Маск виглядає як найімовірніший кандидат на цю роль. На цьому етапі він, безумовно, є втіленням відчуття «оце воно». Засновники стартапів, досвідчені управлінці та легенди галузі вказують на нього як на людину, якою вони найбільше захоплюються. Що більше буде автомобілів Tesla, то вище злітатиме репутація Маска. Якщо Model 3 продаватиметься, як гарячі пиріжки, це засвідчить, що Маск є тією рідкісною людиною, яка може перевинайти галузь, відчути побажання споживачів і втілити це в життя. Це буде порогом, за яким його найфантастичніші ідеї почнуть здаватися неуникненними. «Ілон є одним з небагатьох людей, які, на мою думку, реалізувалися успішніше, ніж я», — каже Крейг Вентер, людина, яка розшифрувала людський геном і згодом створила синтетичні форми життя. Він сподівається у майбутньому разом з Маском розробити свого роду ДНК-принтер, який можна буде надіслати на Марс. Теоретично це дозволить створювати ліки, їжу і корисних мікробів для перших поселенців планети. «Я гадаю, що справжня колонізація космосу почнеться тоді, коли буде реалізовано ідею біологічної телепортації, — каже він. — Ми з Ілоном говорили про те, як це могло б розвиватися».
Один із найпалкіших прихильників Маска є також одним із його найкращих друзів: Леррі Пейдж, співзасновник і генеральний директор Google. Будинок Пейджа — стабільний пункт у Масковому розкладі хато-серфінгу. «Він у певному сенсі цього слова безхатько, і це, як на мене, трохи смішно,— розповідає Пейдж. — Він надсилає імейл, в якому пише: "Я не знаю, де сьогодні зупинитися. Можна до тебе?" Я йому ще не дав ключа чи чогось такого».
Google більше, ніж будь-яка інша компанія, інвестувала в далекосяжні проекти, подібні до Маскових: самокеровані автомобілі, роботи, навіть оголошення грошової винагороди за дешевий спосіб доставки апаратури на Місяць. Компанія, утім, обтяжена обмеженнями і очікуваннями, які випливають з того факту, що вона дає роботу десяткам тисяч людей і її постійно аналізують інвестори. Саме з огляду на це Пейдж іноді заздрить Маскові, якому вдалося закласти радикальні ідеї у саме підґрунтя його компаній. «Якщо подумати про Кремнієву долину або лідерів корпорацій загалом, їм зазвичай не бракує грошей, — каже Пейдж. — Якщо ти маєш усі ці гроші, які ти, найімовірніше, просто комусь віддаси і які ти не міг би цілком витратити, навіть якби хотів, тоді навіщо ти присвячуєш свій час компанії, яка насправді не робить нічого класного? Ось чому я бачу в Ілонові приклад, який надихає. Він сказав: "Що ж мені слід зробити у цьому світі? Розв'язати питання автомобілів, глобального потепління і зробити людей мультипланетним видом". Тобто це цілі, прагнути до яких справді захопливо, а він тепер має бізнеси, за допомогою яких може це робити».
«Для нього це теж стає конкурентною перевагою. Хто захоче працювати на компанію — оборонного підрядника, якщо можна працювати на людину, яка хоче дістатися Марса і зсуне гори, щоб зробити це реальністю? Проблему можна представити у такому контексті, що це буде дуже добре для бізнесу».
У якийсь момент люди почали поширювати слова Пейджа, який сказав, що хоче залишити усі свої гроші Маскові. Пейдж вважає, що його слова перекрутили, але загальний їх сенс підтверджує. «Я не залишаю йому свої гроші просто зараз, — каже Пейдж. — Але Ілон доволі. переконливо доводить необхідність перетворення нашого суспільства на мультипланетне, просто тому що, знаєте, у протилежному випадку ми можемо всі померти, що, як мені здається, буде сумним розвитком подій із найрізноманітніших причин. Я гадаю, що цей проект цілком реальний, і щоб заснувати постійне людське поселення на Марсі, нам потрібен порівняно скромний ресурс. Я просто хотів підкреслити, що це дуже могутня ідея».
За словами Пейджа: «Хороші ідеї завжди божевільні доти, доки вони не перестають такими бути». Цей принцип він намагається застосовувати і в Google. Коли Пейдж і Сєрґей Брін почали вголос розмірковувати, як знайти спосіб шукати певний текст всередині книжки, усі експерти, з якими вони проконсультувалися, сказали, що оцифрувати усі книжки буде неможливо. Співзасновники Google вирішили попрацювати з цифрами і з'ясувати, чи справді можливо відсканувати усі книжки в якісь розумні строки. Вони дійшли висновку, що це можливо, і з того часу Google відсканувала мільйони книжок. «Я тепер знаю, що інтуїція у речах, про які ти не так багато знаєш, працює не дуже добре, — каже Пейдж. — Ілон про це говорить так: завжди треба починати з перших принципів проблеми. Які фізичні закони лежать в основі? Скільки часу на це піде? Скільки це коштуватиме? Наскільки дешевше можна це зробити? Існує цей рівень інженерного проектування і фізики, на якому треба з'ясовувати, що можливо і що цікаво. Ілон незвичайна людина у тому сенсі, що він це знає, і він також знає, що це тягне за собою у бізнесовому, організаційному, лідерському та урядовому планах».
Деякі з розмов між Маском і Пейджем відбуваються на таємній квартирі у центрі Пало-Альто, якою володіє Google. Вона розташована в одній із найвищих будівель у тому районі та має вид на гори, що оточують кампус Стенфордського університету. Це квартира, де Пейдж і Брін проводять приватні зустрічі, і там завжди чергує власний шеф-кухар, який готує їжу для гостей. Коли там буває Маск, розмови переходять у розряд абсурдних і фантастичних. «Я один раз там був, і Ілон говорив про створення електричного літака, який може злітати та приземлятися вертикально, — розповідає Джордж Зекері, венчурний капіталіст і Масків друг. — Леррі сказав, що літак має вміти приземлятися на гірськолижних спусках, а Сєрґей сказав, що він має вміти пришвартовуватися у порту в Манхеттені. Потім вони почали говорити про літак, який був би еквівалентом громадського транспорту,— постійно літав би по колу навколо Землі, і до нього можна було би підніматися і діставатися до різних місць з неймовірною швидкістю. Я подумав, що всі жартують, але наприкінці розмови спитав Ілона: "Ви справді збираєтеся це робити?" І він сказав: "Так"».
«Я сказав би, що ми так розважаємось, — каже Пейдж{22}.— Нам трьом подобається говорити про певною мірою божевільні речі, і трапляються ідеї, які з часом виявляються реалістичними. Ми проговорюємо сотні й тисячі можливих речей, поки не зупиняємося на найбільш багатообіцяльних із них».
Пейдж іноді говорить про Маска так, ніби той є єдиною у своєму роді істотою, природною потугою, яка здатна у бізнес-світі домогтися речей, до яких інші й не підступилися б. «Ми думаємо про SpaceX і Tesla як неймовірно ризиковані проекти, але я гадаю, що Ілон доведе їх до результативних успіхів, що б не сталося. Він готовий особисто у це вкладатися, і я гадаю, що це робить його шанси доволі непоганими. Якби ви знали його особисто, ви оглянулися б назад у часи, коли він заснував свої компанії, і сказали б, що його шанси на успіх перевищують дев'яносто відсотків. Тобто ми зараз маємо точку, у якій сходяться докази того, що ти можеш пристрасно працювати над чимось, що здається іншим людям божевіллям, і тобі це може вдатися. І ти дивишся на те, що зробив Ілон, і кажеш: "Гм, може, це й не везіння. Він зробив це двічі. Це не може бути чистим везінням". Я гадаю, це означає, що це можна повторити у деякому сенсі. Принаймні він сам може це повторити. Може, нам треба підштовхнути його до того, щоб він робив більше».
Пейдж хотів би, щоб інші люди сприймали Маска за взірець та об'єкт наслідування — постать, яку варто було б розмножити у ці часи, коли бізнесмени й політики зосереджуються на короткострокових, незначущих цілях. «Я не думаю, що нам як суспільству добре вдається вирішувати, які саме речі важливо було б зробити, — каже Пейдж. — Я гадаю, що ми просто не даємо людям достатньо всебічної освіти. Треба мати досить широкі знання з інженерії та природничих наук. Треба вивчати лідерство, трохи бізнес-адміністрування, знати, як управляти речами, організовувати процеси, знаходити кошти. Я не думаю, що більшість людей це робить, і в цьому велика проблема. Інженерів зазвичай тренують у дуже чіткій сфері. Коли ти вмієш думати про всі ці аспекти разом, ти починаєш мислити інакше і можеш мріяти про значно божевільніші речі і про те, як їх можна було б реалізувати. Я гадаю, що це для світу справді важливо. Саме це забезпечує поступ».
Тягар відчування потреби полагодити світ позначається на Масковому організмі. Іноді, зустрівши Маска, можна побачити, що він абсолютно виснажений. У нього під очима навіть не мішки, а радше глибокі тінисті долини. У найгірші періоди, коли він по декілька тижнів майже не спить, складається враження, що його очі запали у череп. Маскова вага рухається вгору чи вниз залежно від рівня стресу: він буває важчим, коли справді перепрацювався. Дещо смішно, що Маск стільки говорить про виживання людини, але не готовий замислитися над наслідками свого способу життя для свого організму. «Ілон на початку кар'єри дійшов висновку, що життя коротке, — каже Стробел. — Якщо справді прийняти це, з цього очевидний висновок: треба працювати так важко, як тільки можеш».
Утім, страждання завжди було у Масковому житті. У школі над ним знущалися інші діти. Його батько грав у жорстокі ігри з його розумом. Маск потім знущався над собою, працюючи за нелюдським графіком і постійно штовхаючи свої бізнеси до межі можливого. У цьому контексті ідея балансу між роботою і життям не має сенсу. Для Маска це життя, а його дружина та діти намагаються втиснутися у це шоу там, де можуть. «Я доволі непоганий батько, — каже Маск. — Діти бувають зі мною трохи більше половини кожного тижня, і я проводжу з ними доволі багато часу. Я також беру їх із собою, коли від'їжджаю. Недавно ми їздили на Гран-прі Монако і зависали там разом з князем і княгинею Монако. Дітям це все здавалося доволі нормальним, їм це все було байдуже, з перенасиченості. Вони ростуть, маючи можливість переживати дуже незвичні досвіди, але ти не розумієш, що досвіди були незвичними, доки не станеш значно старшим. Це просто твій досвід. Вони навчені добрих застільних манер».
Маска трохи непокоїть, що його діти не матимуть того досвіду страждань, який був у нього. він вважає, що страждання допомогло зробити його тим, ким він є, і дало йому додаткові запаси сили та волі. «Вони матимуть трохи труднощів у школі, але цими днями школи так захищають учнів, — каже він. — Якщо ти когось обізвеш, тебе відправляють додому. Коли я ходив до школи, то якщо тебе вдарили, а крові немає, всі були такі: "Ну й що? Переживеш". Навіть якщо було трохи крові, але небагато, все було гаразд. Що мені робити? Створювати штучні труднощі? Як це зробити? Найбільша битва з ними у мене буває тоді, коли хочу обмежити їм час на комп'ютерні ігри, тому що вони постійно хочуть грати. Правило таке, що вони мусять читати більше, ніж грати у комп'ютерні ігри. Вони також не можуть грати у цілковито тупі ігри. Нещодавно вони звантажили гру під назвою "Коржик" чи щось таке. Там буквально просто треба тицяти пальцем у той довбаний коржик. Це було схоже на якийсь примітивний психологічний експеримент. Я змусив їх цю коржикову гру видалити. Замість цього вони мусили грати у Flappy Golf — вона схожа на Happy Bird, але там є принаймні хоч щось від фізики».
Маск також згадував про бажання мати ще дітей, і видає на цю тему доволі контроверсійні філософствування, які можна порівняти з ідеями творця «Бівиса і Баггхеда». «У фільмі "Ідіократія" Майк Джадж підкреслює цю думку, що розумні люди мусять принаймні відтворювати свою чисельність, — каже Маск. — Тобто якщо маємо негативний вектор дарвінізму, то це, очевидно, недобре. Він має бути принаймні нейтральним. Але якщо кожне наступне покоління розумних людей матиме менше дітей, це, напевно, теж погано. Європа, Японія, Росія, Китай — всі вони на шляху до демографічного спаду. І є той факт, що такі ознаки, як багатство, освіта та світські погляди, — все це вказує на низьку народжуваність. Вони всі корелюють з низькою народжуваністю. Я не кажу, що тільки розумним людям можна мати дітей. Я просто кажу, що розумні люди теж мусять мати дітей.. Вони мають принаймні підтримувати кількість дітей на такому рівні, щоб замінити себе. І є той факт, що я помічаю, що багато справді розумних жінок зовсім не мають дітей або мають одну дитину. Ти кажеш собі: "Ого, це, мабуть, недобре" ».
Наступне десятиліття Корпорації Маск обіцяє бути справді чимось. Маск дав собі шанс стати одним із найвизначніших бізнесменів та інноваторів усіх часів. Станом на 2025 рік Tesla, цілком імовірно, матиме товарну лінійку з п’яти або шести автомобілів і буде провідною потугою на ринку електромобілів, який переживатиме бум. SolarCity, якщо відштовхуватися від її поточного рівня зростання, можливо, встигне стати величезною компанією — постачальником комунальних послуг і лідером на сонячному ринку, який нарешті виправдає покладені на нього очікування. SpaceX? Що ж, в її випадку інтрига найцікавіша. За Масковими розрахунками, SpaceX на той час здійснюватиме щотижневі польоти у космос, транспортуючи людей і вантаж, і встигне витіснити більшість зі своїх конкурентів із ринку, її ракети мають бути здатні накрутити пару кіл навколо Місяця і потім знову приземлитися з достеменною точністю у космопорті Техасу. Має також уже активно вестися підготовка до перших кількох десятків рейсів на Марс.
Якщо все це станеться, Маск, який на той час наближатиметься до своїх п’ятдесяти п'яти років, напевно, буде найбагатшою людиною у світі і однією із найвпливовіших. Він буде найбільшим акціонером трьох публічних компаній, і історія готуватиметься широко усміхнутися його досягненням. У час, коли нерішучість та бездіяльність паралізують країни та компанії, Маск буде готовий очолити найрезультативнішу протидію глобальному потеплінню, одночасно забезпечивши людству можливість втечі — про всяк випадок. Він буде тією людиною, яка повернула до Сполучених Штатів значні обсяги критично важливого виробництва, водночас давши приклад іншим підприємцям, які сподіваються максимізувати можливості нової ери дивовижних машин. Як каже Тіл, Маск, імовірно, навіть зможе дати людям надію та повернути їм віру в те, що технології можуть зробити для людства.
Це майбутнє, звичайно, залишається непевним. Величезні технологічні проблеми постають перед усіма трьома Масковими компаніями. Він зробив ставку на винахідливість людини та здатність сонячних, акумуляторних і аерокосмічних технологій виконати прогнози щодо їх ціни та продуктивності. Навіть якщо ці ставки принесуть очікуваний результат, Tesla може зіткнутися з неочікуваним відкликанням з якихось химерних причин. SpaceX може опинитися у ситуації, коли ракета, що нестиме капсулу з людьми, вибухне — такий інцидент цілком може миттєво вбити компанію. Майже все, що робить Маск, супроводжують серйозні ризики.
На той момент, коли ми сіли за нашу останню спільну вечерю, я вирішив, що ця схильність до ризику навряд чи була наслідком божевілля, що він сам уголос припустив кілька місяців перед тим. Ні, Маск просто володіє настільки інтенсивною та винятковою переконаністю, що у деяких людей це викликає негативну реакцію. Сидячи за чіпсами з гуакамоле та коктейлями, я прямо запитав Маска, чим він готовий пожертвувати. Його відповідь? Усім, що цінують інші люди. «Я хотів би померти на Марсі, — сказав він. — Тільки не від удару об поверхню. В ідеалі, я хотів би здійснити поїздку туди, повернутися на певний час, а потім знову поїхати туди, коли мені буде сімдесят років чи щось таке, і залишитися. Якщо все вийде добре, так і буде. Якщо моя дружина і я народимо купу дітей, вона, напевно, залишиться з ними на Землі».