home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 92

Зайшовши до нашого відділка, я застала лейтенанта Кіна на робочому місці. Він відірвався від кросворда тільки тоді, коли я з грюкотом зачинила за собою двері його кабінету.

Його уважні сині очі пильно придивилися до мого обличчя. Раптом Кін кинув газету й олівець на стіл — він усе зрозумів.

— Благаю тебе, Лорін, — почав він. — Тільки не це. Тільки не кажи мені, що теж звільняєшся. Ти просто не можеш звільнитися. Це безглуздо! Спочатку ми втрачаємо одного копа, а потім звільняються ще двоє?

— Тут зовсім інше, лейтенанте. Ви хибно потрактували ситуацію.

— Припини. Я що, схожий на ідіота? Якщо це через отих бовдурів з адмінвідділка, то можеш не турбуватися, я маю добрі зв'язки й можу…

— Я вагітна, Піте, — сказала я.

Кін глянув на мене так, наче я щойно вистрелила в стелю. Потім здивовано потер очі кінчиками пальців. І, нарешті, неохоче посміхнувся. Уставши з-за столу, він підійшов до мене й по-батьківськи обійняв. Мабуть, уперше за ввесь час моєї роботи. І, напевне, востаннє.

— Ну що ж, панійко, хоч я й не пам'ятаю, що давав вам дозвіл на вагітність, але все одно — мої вітання вам та Полові. Радий за вас обох.

— Я рада, що ви раді, мій дорогий начальнику.

— Ага, я пам'ятаю, що в тебе з цим були проблеми. У нас з Анною — теж, але потім народилась аж двійня. Тому я прекрасно розумію, яке піднесення ви відчуваєте! Таке не кожного дня буває! Звісно, я обламаний з того, що ти звільняєшся, але то нічого, якось звикну. Проте все одно скучатиму за тобою. Шкода, що нема часу кудись сходити й належним чином відзначити цю подію. Але якось відсвяткувати все ж треба. Може, поснідаємо просто тут, на робочому місці?

Шеф замовив харчі в місцевому поліційному кафе, і ми ледь не до обіду просиділи, згадуючи старі часи, наминаючи яєчню з гарніром та попиваючи каву.

— Слухай, якби я знала, що ти мене так по-царськи почастуєш, то спеціально звільнилася б іще кілька років тому, — сказала я, витираючи серветкою рота.

Коли ми допивали каву, на робочому столі Кіна задзеленчав телефон.

— Слухаю! — гукнув він. — Дивно. Дуже дивно. Ну, гаразд, пришліть її до мене.

— Кого прислати? — спитала я, і голос мій зрадницьки затремтів.

— Та це свідок у справі про вбивство Скотта. Як там її звати? Ну, оту старезну колишню училку?

У грудях у мене похололо, а серце тьохнуло.

Вочевидь це Амелія Фелпс!

Чому вона припхалася сюди?

— А що їй потрібно? — спитала я.

Кін повернув своє гостре обличчя до вхідних дверей відділка, де вже стояла Амелія Фелпс.

— От і почни свої останні два робочі тижні з того, що довідаєшся, чому вона прийшла.

Я підвелася з-за столу та вийшла з кабінету начальника зустріти вчительку.

— Добридень, місіс… е… міс Фелпс, — сказала я, проводячи стареньку до себе. — Чим можу вам прислужитися?

— Я очікувала, що мені зателефонують і запросять на розпізнання потенційного вбивці, — відповіла колишня вчителька, сідаючи та знімаючи білі рукавички. — Але мені так ніхто й не зателефонував, тому я вирішила принагідно заїхати сама.

Я полегшено зітхнула. Мабуть, Майк забув повідомити їй, що її послуги нам більше не знадобляться.

— Даруйте, міс Фелпс, я забула вам зателефонувати. Вийшло так, що ми самі знайшли та затримали підозрюваного, тому ваша допомога нам більше не потрібна. Утім, дуже люб’язно з вашого боку, що ви прийшли. Може, вас кудись підвезти? Наприклад, додому? Мені це буде неважко.

Навзагал я не мала звички розвозити свідків по домівках, але міс Фелпс була старою жінкою. Окрім того, вона була останньою потенційною ниточкою, котра вела до того лиха, яке мені довелося пережити. І чим швидше я цю ниточку перерву, тим краще буде для мене.

— Дякую, детективе, — відповіла старенька. — Це було б пречудово. До того ж мені ще жодного разу в житті не доводилося їздити в поліційному автомобілі. Дякую ще раз.

— Та ну що ви, — сказала я, проводжаючи її до виходу. — Це мені зовсім не важко.


Розділ 91 | Помилка | Розділ 93







Loading...