home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 90

Я прислухалась до цокотіння тарілок у барі. Щось шипіло, підсмажуючись на грилі. Поза прилавком на стіні висів плаский телеекран; репортер, ледь тримаючись на ногах під шаленими поривами вітру, торохтів як папуга, розповідаючи щось про ураган у Флориді.

— Саме тому я й полишаю роботу, — раптом озвався напарник. — Мій брат тримає бар у Сан-Хуані. І запрошує мене до себе. Я вже підготував потрібні папери. Замість накопичених мною невикористаних вихідних і відпускних я візьму гроші. Так що сьогодні — мій останній день на роботі. Я звільняюсь.

— Але ж…

— Але ж що, Лорін? — перепитав Майк. — Я присвятив цій праці багато часу — і що? Анічогісінько. А якщо нічого путнього з цього не вийшло, то пішло воно все під три чорти. Коли ти припускаєшся помилки на виробництві та хтось від цього зазнає збитків, то що найгірше може трапитись? Тебе виженуть з роботи — і все. Натомість у нашій службі завжди існує велика ймовірність того, що тебе, поперши спочатку з роботи, потім запроторять ще й до в’язниці. За що? За п'ятдесят штук зарплатні на рік? А ми навіть не маємо права страйкувати! Знаєш, скількох мерців мені довелося перебачити? Скількох згорьованих матерів? І такі копійки! З мене досить. Як там у пісні співається, Лорін? «Я ж не можу триматись довіку, бо падають навіть мури».

Тут я знову заплакала так, що сльози потекли ручаєм.

— Та отож, — нарешті вимовила я. — Це я винна в тому, що ти розчарувався й вирішив піти.

Майк витер пальцями сльози на моїх щоках.

— Дурниці, — сказав він. — Те, що я йду, до тебе немає жодного стосунку.

Я здивовано витріщилася на нього.

— Жодного стосунку?

— Ну, — відповів Майк, — може, й має, але трохи-трохи, ось стілечки. — І для наочності він наблизив перший і великий пальці так, що між ними залишився малесенький проміжок. — Та я пробачаю тобі, Лорін. Бо ми ж напарники. Ти опинилась у лажовій та небезпечній ситуації. Тобі довелося рятувати чоловіка від тюрми. А хто я такий, щоб засуджувати тебе? Я не маю на це права. Більше не маю. Саме тому я й полишаю цю роботу. Одного мені тільки шкода.

— Чого саме? — спитала я.

— Що я не бачив, як з розумно-нахабного обличчя Джефа Бусліка вмить щезла ота його сліпуча й самовпевнена посмішка на мільйон ват, коли ти приперла його до стінки тим записом. Я завжди знав, що ти нікого не боїшся, але щоб так! Умієш дати по сраці, коли на тебе наїжджають!

— Або по яйцях, — сказала я, витираючи почервонілі очі. — Залежно від ситуації.

Майк підняв пляшку з кетчупом і перехрестив мене нею, наче священик.

— Відпускаю тобі гріхи твої, дитя моє. Іди собі з миром і більше не гріши, — сказав Майк, устаючи з-за столу. — Я цілком серйозно, Лорін. Ти — добра людина. Маєш завжди про це пам'ятати.

— Постараюся, Майку.

Майк підвівся й поцілував мене в лоб.

— А якщо коли-небудь опинишся в Сан-Хуані, то неодмінно знайди мене. Колишні напарники, особливо ті, кому довелося пережити таку катавасію, як тобі сьогодні, можуть дозволити собі всю ніч поспіль просидіти за чарчиною текіли. Як ти гадаєш?


Розділ 89 | Помилка | Розділ 91







Loading...