home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 89

— Вам із молоком та цукром? — спитала мене поліціянтка Гаррінґтон, заходячи до кімнати очікування в реанімаційному відділенні медичного центру Коннектикутського університету.

Відтоді як вона та її колега Вокер побачили мій жетон, вони ладні були зробити все можливе й неможливе, аби тільки нам допомогти. Не чекаючи, поки приїде швидка, вони обережно поклали Пола на заднє сидіння однієї зі своїх машин, і тільки потім, коли ми вже мчали до найближчого шпиталю зі швидкістю ста десяти миль на годину, почали ставити запитання. Коп Гаррінґтон навіть дала мені тренувальні кросівки, що їх тримала в багажнику свого автомобіля, і я вдягла їх на свої босі порізані ноги.

— Як ваша дитина та ваш чоловік? — поцікавилася вона, заходячи до кімнати очікування.

— Ультразвукове обстеження показало, що з дитиною все нормально, — відповіла я. — Але в Пола — струс мозку, і йому наклали кілька швів. Його хочуть залишити тут на добу для подальшого обстеження. Лікар гадає, що з ним теж усе буде нормально, дякувати Богові. І я дуже вдячна вам та вашій напарниці.

— А тому типові, Ордонесу, явно не поталанило, — сказала жінка-поліціянт і скрушно похитала головою. — Я щойно телефонувала на місце події. Його знайшли в будяках за пару сотень футів від того місця, де він потрапив під вантажівку. Кажуть, він схожий на розплющену монету, яку поклали на рейку перед поїздом, що наближається. От як буває, коли шукаєш на свою гузицю пригод, еге ж? І часто ця пригода виявляється набагато небезпечнішою, ніж ти розраховував.

— Слухайте, — додала вона, — найважливіше те, що ви вийшли сухими з води. Ви, ваш чоловік та ваша дитинка. Небезпека для вашої родини минулася. Що ще треба, щоби тішитися життям?

Я глянула на обличчя жінки-копа, що світилося турботою. На її заколоте ззаду русяве волосся, на гладеньку шкіру її щік, на розумні й пильні сіро-блакитні очі, які випромінювали впевненість і компетентність. З її віку можна було судити, що поліційну академію вона закінчила лише рік-два тому. Чи була я в її віці так само щирою та сповненою ентузіазму? Мабуть, так. Тепер мені здавалося, що це було мільйон років тому, не менше. Причому на іншій планеті. А ще ця жінка викликала в мене захоплення та заздрість.

— Цікаво, а що являє собою вбивчий відділ нью-йоркської поліції? — спитала вона з легким благоговінням, неначе йшлося про відомих вашингтонських політиків чи про Голлівуд. — Який він насправді? Сподіваюся, що не такий, як у фільмі «Закон і порядок».

— Не вірте жодному її слову, — забубонів хтось позаду мене. — Бо зараз вона навішає вам спагеті на вуха.

Обернувшись, я побачила усміхнене обличчя, за яким уже встигла трохи скучити.

То був мій партнер, Майк.

— А ти що тут забув? — спитала його я.

— Одна з цих коннектикутських молодиць, що заздрять твоїй славі, зателефонувала лейтенантові Кіну, а Кін зателефонував мені, — відповів Майк, тиснучи мені руку. — За тобою приїхав твій старший братик. Неймовірно! Це називається «ну ні фіга собі до Коннектикуту з'їздила»! Ордонес явно краще вправлявся з літаком, аніж з автомобілем. Його відшкребли від трейлера чи як? Прекрасна робота, Лорін. Найліпша новина за сьогодні.

Я кивнула головою. І нарешті розплакалась. Я повелася з Майком як із ворогом, а він, попри це, ось тут, тримає мене за руку, прийшов мені на допомогу — як і завжди.

— Вибач мене, Майку, — почала була я. — Я хочу…

— Хочеш почастувати мене пізньою вечерею? — продовжив за мене мій напарник, підтримуючи за лікоть і допомагаючи мені підвестися. — Ну, якщо ти так наполягаєш, то я сильно не пручатимусь.

Неподалік від шпиталю ми знайшли цілодобовий бар.

— Ну, що новенького, Лорін? Зізнавайся — і отримаєш мінімальний термін ув'язнення, — спитав Майк, сідаючи за стіл. То він так жартував.

Я відсьорбнула кави, і між нами запала ніякова тиша. Кава була пекучою та гіркою. Як і багато з того, що про що я зараз мала розповісти.

Майк підморгнув мені.

— Нумо, Лорін. Я вбив одного Ордонеса, — тихо мовив він. — Тепер ти вбила другого. Кому ж відверто не поговорити, як нам із тобою?

Я розповіла йому все. Не відриваючи очей від чашки з кавою, я переказала йому всю історію. Від початку й до кінця. Кожну огидну подробицю й кожен непривабливий аспект.

Допивши свою дієтичну колу, Майк подивився у вікно на проїжджі авта.

— Знаєш, що, Лорін? — спитав він трохи згодом.

Я похитала головою.

— Можеш уважати мене божевільним, але, послухавши тебе, я тепер задоволений, що все сталося саме так. Може, Скотта вони й не вбивали, але будьмо відвертими: оті братусі-Ордонеси були нічим іншим, як штамом небезпечного злобного вірусу. І коли те, що Марк сказав про Скотта, — правда, ну, що він був їхнім спільником, то тоді, чорт забирай, тоді можна сказати, що він сам напросився. Бог не фраєр. Недарма ж подейкують, Божі дороги недослідимі, — сказав Майк.


Розділ 88 | Помилка | Розділ 90







Loading...