home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 84

Наступні кілька хвилин здалися мені вічністю. Крізь розчинені двері до будинку раптом увірвався вітер. Тепер дерева за вікном здалися мені частиною сцени з якогось фільму жахів. Цікаво, а в новобудовах живуть привиди?

Я вкотре зиркнула на годинник. Час уже Полові й повернутись. Скільки треба хвилин, щоб сходити по телефон до авта й повернутись назад?

Коли нарешті почулися кроки Пола, я з полегкістю рушила до сходів. Чоловік стояв в одвірках, тримаючи в руках потужний ліхтар. Де ж він його взяв — у багажнику?

— Зателефонував? — гукнула я.

Промінь прожектора вдарив в обличчя й засліпив мене. Потім на сходах загупали важкі кроки.

— Поле, припини, — сказала я. — Це зовсім не смішно.

— Це не Пол, суко! — мовив незнайомий голос. Потім чийсь твердий, як залізо, кулак гепнув мене в груди, і я полетіла на підлогу.

Справді не смішно. І це дійсно не Пол.

Наступні півхвилини я була неспроможна нічого вдіяти — ні бачити, ні думати, ні говорити, ні навіть дихати. Коли ж я нарешті змогла зосередитись, то прикрила рукою обличчя та, примружившись, спробувала розгледіти обличчя чоловіка, котрий із дражливою та водночас лячною непорушністю стояв за сліпучим променем ліхтаря.

— Хто ви? — спитала я.

— А то ти не знаєш! — з огидою сказав невідомий. — Невже так важко здогадатися? Ти ж у нас дуже кмітлива сучка!

Раптом промінь перемістився й висвітив обличчя незнайомця. О Господи!

Я придушила крик, і натомість він перетворився на глухий стогін.

Я пригадала фотографію цієї пики й уся затремтіла від жаху. Темні бездушні очі над рябими вилицями.

Переді мною стояв Марк Ордонес.

Брат нещодавно загиблого Віктора Ордонеса!

«Де ж мій пістолет?» — із розпачем подумала я.

Почулося тихе металічне клацання.

— Ти забула його в автівці, дурепо! — зневажливо кинув наркоділок, читаючи мої думки.

— Послухай, так справи не робляться, — швидко сказала я. — Повір мені, не робляться.

У відповідь Ордонес заломив мені руки за спину й надів на них кайданки.

— Підводься! — гаркнув він.

Я встала, почуваючись навдивовижу слабкою та безпомічною. Коли кремезний наркоділок тягнув мене за комірець униз по сходах, мені здалося, що я стала невагомою.

— Обережно, — сказав він, коли ми вийшли з будинку й ненароком потрапили в багнюку.

А потім промінь ліхтаря впав на якийсь предмет, що лежав біля нашого авта.

Його обриси досягли моєї свідомості уривчасто й плямисто, наче я дивилася телевізор, який «сніжив». То був Пол. Він лежав горілиць, і більша частина його тіла знаходилася під нашим автомобілем. Під його головою на землі розпливлася калюжа крові. Він лежав зовсім непорушно.

— О Господи, ні! — закричала я, падаючи навколішки. — Ні, ні, ні! Поле, ні!

Проте я враз утратила дар мови, коли Ордонес рвучко підняв мене на ноги й поволік навколо купи землі, за якою я уздріла автофургон. Його бічні ковзні двері були широко розчинені та зяяли великим чорним квадратом.

Єдиним звуком було човгання наших ніг по гравію.

З мене злетів один черевик. Коли я призупинилася, щоб узути його, Ордонес теж зупинився, нагнувся, зірвав черевик з моєї другої ноги та швиргонув його в темряву.

— Вони тобі більше не знадобляться, — сказав він. — Стосовно цього можеш навіть не сумніватися.

У долині, за фургоном, я помітила, як в одному з далеких будинків у вікні засвітилося. Я уявила собі родину, що сидить за столом і готується вечеряти. Дітлахи розкладають тарілки та срібне кухонне начиння, татусь розстібає комірець, а над будинком мерехтять тихі зорі.

«Мерехтять, але не для мене», — подумала я, коли Ордонес заштовхував мене всередину фургона крізь задні двері.

Я впала, притиснувшись щокою до холодної металевої підлоги, і відразу ж почула гучний хряскіт — то ковзнули й зачинилися двері.

Мені здалося, що то цілий світ грюкнув мені в обличчя своїми дверима, у такий спосіб відгородившись від мене.


Розділ 83 | Помилка | Розділ 85







Loading...