home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 81

Півгодини потому ми мчали з Полом у його «тойоті-кемрі» — може, навіть швидше, аніж слід було. Мій ремінь безпеки та мій живіт напружились одночасно, коли Пол раптом загальмував, і ми нарешті з’їхали з неймовірно пасторальної дороги, що вилася долиною між пагорбів.

Зі свого боку я побачила знак на кам’яній огорожі, прикріплений, безперечно, якимись добрими пейзанами або ж самим поетом Робертом Фростом, котрого надихали на творчість сільські краєвиди Нової Англії. На знакові був напис — «Хвойні дерева».

Промені призахідного сонця падали на високі сосни, що тихо гойдалися від легенького вітерцю, і їхні тіні утворювали на асфальті химерний золотавий штрих-код.

— Ну, що скажеш? — спитав мене Пол, зупиняючи авто.

— Не знаю, як буде далі, а поки що — просто неймовірно та прекрасно, — зачудовано сказала я.

— Ти чуєш? — знову спитав Пол, опускаючи скло у дверях.

Я прислухалась. Але почула тільки шум вітру в кронах дерев.

— А що саме?

Пол посміхнувся.

— Ото ж бо й воно, — сказав він. — Саме так звучить тиша, коли не деренчать пневматичні молотки, не ревуть двигуни автобусів і не волають п'яні бомжі. Я би назвав це «мир та спокій».

— А що то за сірі стовпи із зеленими вершечками, що стоять уздовж дороги? — запитала я, примруживши очі й дивлячись у своє вікно.

— Їх зазвичай називають «деревами», люба моя, — пояснив Пол. — Про них ідеться в рекламному проспекті. Вони йдуть як безкоштовний додаток до будинку, в якому зараз, до речі, виконується ремонт.

Пол знову завів двигун і спрямував авто на вершечок пагорба, щоб показати мені сусідні будинки. Що я можу сказати? Вони були пречудові. Типові новоанглійські особняки в колоніальному стилі, десь шість чи сім. Гармонійно вписуючись у ландшафт, вони розташовувалися на великій відстані один від одного, спускаючись униз положистим схилом пагорба.

— Ну, гаразд, — промовила я. — А де ж родзинка нашої програми? Ми вже вийшли на посадочну пряму? Чи, може, ця родзинка має якісь вади?

— Мушу тебе розчарувати, — відповів Пол, спрямовуючи автівку по схилу пагорба. — У Ґрінріджі існує офіційна заборона на всілякі вади й ґанджі. Тим паче, що в нашому житті їх було більш аніж достатньо.

Пол навіть уявлення не мав, скільки їх було насправді.


Розділ 80 | Помилка | Розділ 82







Loading...