home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 69

Витягнувши теку зі справою про вбивство Скотта, я цілісіньку годину перечитувала складені мною звіти, кожен окремо. Після цього я планувала передивитися їх іще раз, востаннє.

Новини про мою вагітність та про несподівану вдачу Пола стануть досить вагомою підставою написати заяву про передчасне звільнення, але дехто з циніків усе ж здивовано вигне брови. У відділі адмінінспекції — так це точно. І перед тим як написати офіційну заяву, мені треба буде докласти потрійних зусиль, щоб прикрити власну гузицю. Не кажучи вже про замітання слідів моїх та Пола.

Коли я вже хвилин сорок просиділа над паперами, зі свого кабінету вийшов лейтенант Кін з кусачками та картонною коробкою. Підійшовши до мене, він із грюкотом поклав свою ношу мені на стіл.

— Мені щойно телефонував заступник шефа, — сказав Кін. — Брук, дружина Скотта, попросила, щоб хтось забрав речі з його особистої шафки та привіз їх їй додому. Це завдання випало тобі.

«Я просто палаю бажанням знову зустрітися з Брук Тайєр», — подумалося мені. Ще раз зануритись у те горе, яке спіткало цю родину не без моєї допомоги.

— А чому б це не зробити хлопцям із його відділка? — спитала я. — Наприклад, його колишньому напарникові — Рою?

Мій бос похитав головою.

— А як ви, шефе? — поцікавилась я. — Вам же корисно прогулятися. Побути трохи на свіжому повітрі.

Не змінюючи виразу свого стоїчного ірландського обличчя, Кін зауважив:

— Утішно, що ти турбуєшся про моє здоров'я, Лорін. Але дружина Скотта зумисно попрохала, щоб це була саме ти.

Я мовчки кивнула. Звісно, вона захотіла, щоб прийшла саме я. По-іншому й бути не могло. Так швидко мені від цього все одно не відкараскатися.

— Пропоную таке: з'їздиш до неї, а потім решту дня ти вільна, — сказав шеф. — На мою думку, ти ранувато вийшла на роботу після поранення. Тим паче, що будь-якої хвилини знову можуть завітати твої друзяки з адмінвідділка. На твоєму місці я б іще з тиждень попридурювався й посидів би вдома.

— Так точно, сер, — сказала я, встаючи з-за столу й жартома віддаючи салют своєму начальникові.

Не знаю чому, але я відчула, що скучатиму за лейтенантом Кіном.

На щастя, кабінети антинаркотичного відділка на другому поверсі були порожні. «От і слава Богу», — подумала я, зайшовши до роздягалки та зламуючи кусачками дверцята Скоттової шафки. Тепер мені, нарешті, дійшло, чому дехто нервує, забачивши копів. А особливо люди, котрі відчувають за собою провину.

У шафці було мало речей. Я витягла звідти запасну уніформу, пару коробок з набоями до револьвера 38-го калібру й кевларовий куленепробивний жилет. За вкритим пилом кийком для розігнання демонстрацій я знайшла витіювату пляшечку одеколону «Le Male» від Жан-Поля Ґотьє.

Озирнувшись і пересвідчившись, що в кімнаті нікого немає, я капнула трохи одеколону на зап'ясток. Терпкий запах ударив мені в ніздрі, я відсахнулася так різко, що зачатилася головою об дверцята — бах! Це виявився той самий одеколон, яким пахло від Скотта тієї ночі, коли ми кохалися.

Беручи із дна шафки парадні поліціянтські черевики Скотта, я побачила під ними грубий конверт. О Господи!

Не брехатиму, я кинула ті черевики назад, наче то були розпечені вуглини.

Я не хотіла зазирати в конверт, але знала, що мушу.

Піддівши клапан конверта олівцем, я розкрила його. Усередині виявилися гроші, як я й припускала. Багато грошей. П'ять товстих пачок потертих купюр, перехоплених гумкою. Здебільшого там були сотки та п'ятдесятки, але була також солідна кількість двадцяток і десяток.

Десь тисяч із десять-п'ятнадцять, прикинула я й раптом відчула, як у мене занила скроня й ліве око.

«Заспокойся та поміркуй», — подумки сказала я. Яким чином п’ятнадцять штук зелених могли опинитися в особистій шафці поліціянта з антинаркотичного відділка? Невже Скотт не вірив у надійність банків? Чи то сюрприз від доброї феї?

Або, скоріше за все, — результат несумлінності та продажності.

Отже, Скотт був кепським копом.

— Скотте, — прошепотіла я, витріщившись на брудні зелені купюри з потертими краями. — Ким же ти, в біса, насправді був?

І що ж я мала тепер робити, скажіть будь ласка? Передати гроші своєму шефові? Як не як, а справу про вбивство Скотта вже закрито. І воно мені ото треба — знову відкривати скриньку Пандори? Раптом на думку мені спало дуже просте й ефективне розв’язання цієї проблеми.

Я запхала конверт із грошима в правий черевик так далеко, як змогла, і кинула обидва черевики в коробку.

«Якщо в Брук виникне бажання розворушити це зміїне кубло, то так тому й бути, — подумала я, закриваючи шафку. — Нехай вона над цим питанням мучиться, а я не хочу».

Прання чиєїсь брудної білизни на очах у публіки вочевидь не входило до моїх службових обов'язків.


Розділ 68 | Помилка | Розділ 70







Loading...