home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 54

Я бігла по тісному проходу між двома нерухомими електричками номер чотири, відчайдушно видивляючись, куди помчали Ордонес та Майк, аж раптом звідкись почувся гучний тріск. От чорт! Вікно якраз над моєю головою розлетілося на друзки. Хтось крикнув: «Гей, білявко, лови кулю!»

Я озирнулась — і якраз учасно: Віктор Ордонес, висунувшись із вікна кондуктора за два вагони від мене, вистрелив знову. Я почула, як щось продзижчало повз моє вухо, а потім до мене долетів звук, схожий на тріск першої тоненької криги.

Вихопивши свій «ґлок», я почала смалити в напрямку Ордонеса, не жаліючи набоїв.

І тільки тоді, коли обойма спорожніла, я відчула, як щось тепле стікає по моїй шиї. Раптом мої ноги дематеріалізувалися, мить — і я вже лежала на гравії. Один бік мого обличчя наче затерпнув.

Господи, у мене влучила куля! Голова пішла обертом. Я відчула, що вислизаю з власного тіла та спостерігаю за собою наче звідкілясь ізбоку.

Не непритомній, Лорін, рухайся! Роби що-небудь, роби просто зараз! Я хутко підскочила й кинулась назад настільки швидко, наскільки дозволяли мені охлялі ноги. Щоб зупинити кровотечу, я притиснула рукав куртки до рани на голові.

Добираючись до кінця потяга, я встигла ще раз упасти навколінки й іще раз підвестись. У кінці останнього вагона я помітила розчинені двері. Видершись нагору, я вповзла на животі всередину й закотилася під сидіння.

І тоді почалася справжня стрілянина! Десь за два чи три вагони від мене з короткими інтервалами тричі бахнула гвинтівка. Потім вона вистрелила прямісінько в мене над головою, рознісши вікно в тому вагоні, де я ховалася.

Я лежала під сидінням на брудній огидній підлозі, тремтячи та спливаючи кров'ю, коли раптом почула, як у сусідньому вагоні заверещав Ордонес. Мені не було його видно, зате чула я його так добре, наче він перебував поруч зі мною.

— Припини, припини! Я здаюся! — крикнув комусь Ордонес.

Згодом стало чути, як щось важке гепнулося на підлогу. Невже пістолет Скотта?

— Я вимагаю зустрічі зі своїм адвокатом, — сказав Ордонес.

На якусь мить запала тиша. Загрозлива тиша. Що ж там зараз відбувається?

І тут я почула звук затвора бойової рушниці.

Клік-клак!

— Ти можеш вимагати тільки зустрічі з представником похоронного бюро, ти, мерзенний убивця копів! — пролунав голос Майка.

«Ні! — подумала я з відчаєм. — Бога заради, Майку, ні! Не роби цього!»

Перекинувшись на спину, я ледве зіп'ялася на ноги й розкрила була рота, щоб гукнути Майка та застерегти його.

— Убивця копів? — долетів до мене здивований голос Ордонеса.

І цієї миті гучно бабахнула рушниця — один і останній раз.


Розділ 53 | Помилка | Розділ 55







Loading...