home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 45

Увійшовши до будинку, я почула, що в кабінеті працює телевізор. Одинокий голос супроводжувався вибухами сміху присутніх у студії глядачів. Напевне, то було «Нічне шоу» коміка Девіда Летермана. От і чудово. Незабаром він зробить дуже популярну гумореску про мене та Пола. І вона неодмінно потрапить у першу десятку.

Поклавши ключі на дзеркальну поверхню міні-бару, я подивилась на смужку синюватого екранного світла, що пробивалася крізь щілину у дверях і падала на килим у коридорі. Зараз мене очікувало найважче з того, що мені довелося сьогодні робити.

Зізнатися своєму чоловікові, що ти наставила йому роги, — «гідний» вінець дня, присвяченого замітанню слідів убивства, нічого сказати!

Я ввібрала повні легені повітря, потім повільно видихнула його й поштовхом розчинила двері.

Пол лежав на дивані, підтягнувши ковдру аж до підборіддя. Побачивши мене, він вимкнув телевізор.

— Привіт, — сказав він і посміхнувся. Такі скрутні та недоречні обставини, і ти ба — така мила посмішка.

Я здивовано уставилася на нього. Важко сказати, якого вітання я від нього чекала, але бадьорим його назвати було важко. Скоріше, в ньому чулося «Привіт, шльондро!». А може, то мені здалося.

— І тобі привіт, — насторожено відповіла я.

Я й гадки не мала, яким буде його наступне па. Навіть приблизно. Бо раніше Пол не мав звички вбивати моїх коханців.

— Як на роботі? — спитався він.

— На роботі все прекрасно, Поле, — сказала я. — Е-е-е, ти нічого не хочеш мені розповісти про події минулої ночі?

Пол опустив очі долі. От і добре. Може, нам таки вдасться щось з'ясувати.

— Це ти про те, що я нажерся, як свинюка? — спитав він.

«А хіба буває по-іншому, якщо самому вицмулити цілу пляшку віскі?» — хотіла зауважити я. Проте вирішила натомість бути поблажливою. Адже потрібно, щоб Пол трохи розслабився, скинув із себе психологічний тягар і відкрився мені. Треба було почути його версію подій.

Це набагато б спростило ситуацію та розрядило напругу. Він би скинув камінь з душі, а я б заспокоїла його, сказавши, що йому не слід турбуватися, бо про все подбаю я.

— Що трапилося, Поле? — прошепотіла я. — Розкажи все, як є.

Пол зиркнув на мене й прикусив нижню губу.

— Який це був жах, Лорін! — почав він. — Якби ти тільки знала, що мені довелося пережити під час цього польоту! Спочатку щось бабахнуло, і літак різко пішов униз. «Гаплик, — подумав я, — то терористи підклали бомбу». І вже не сумнівався, що жити мені лишилося лічені хвилини. Аж раптом усе владналось, і літак вирівнявся, але пілот таки не став продовжувати політ і посадив літак у Гротоні. Тому до Бостона я так і не потрапив. Бачиш, доля пожалувала мене. Після приземлення я відразу ж узяв напрокат авто й приїхав додому. Мабуть, я й досі був у шоковому стані, коли повернувся. Щоб заспокоїтись, я відкоркував пляшку — і незчувся, як усю її вицмулив. Не питай, що сталося з моєю вдягачкою. Вибач, я не хотів тебе налякати.

Моє обличчя почервоніло так, що, мабуть, аж світилось у темряві. Чому Пол брехав мені? Поводився так, наче я не знала нічого про те, що трапилося? З іншого боку, убивці дуже часто впадають у стан абсолютного й мимовільного заперечення. Ідуть у глуху «заперечайлівку». І щиро вірять, що ніякого злочину вони не скоювали. Через це інколи буває дуже важко з такого стану їх виводити. Невже це трапилось і з Полом? Невже він був настільки шокований, невже відчуття провини так ошелешило його, що в його свідомості запанували ілюзії?

— Поле! — нарешті сказала я. — Будь ласка!

Пол кинув на мене знічений погляд.

— Що — «будь ласка»?

«О Господи! — подумала я. Невже йому замало того, що сталося? Навіщо він бреше й усе ускладнює ще більше? Наче не знає, що Скотт тієї ночі був не сам, а зі мною!»

Яка ж я дурепа! Саме так воно і є! Від здивування я аж рота роззявила, але встигла прикрити його рукою, щоб не помітив Пол. Неймовірно!

Мій чоловік не знав, що я там була!

Пол і не збирався нас застукати на гарячому, здогадалась я. Напевне, він просто побачив кілька е-мейлів від Скотта, почав щось підозрювати й подався до нього, щоб надавати під сраку копняків і змусити від мене відчепитися. Саме тому він і поїхав, не ставши очікувати, поки вийду я! І саме тому він так зараз і поводився, наче нічого не знає. Отже, Пол не придурювався. Він дійсно нічого не знає.

Не знає, що я наставила йому роги!


Розділ 44 | Помилка | Розділ  46







Loading...