home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 39

Цілі дві хвилини я крутила олівець між пальцями, немов жонглер. Мій старий і скрипучий дерев'яний стілець час від часу кректав, коли я хиталася туди-сюди, втупившись у роздруківки телефонних розмов Скотта.

Обернувшись і поглянувши скоса крізь скляну перегородку на свого шефа, котрий, дякувати Богові, і досі був чимось заклопотаний, я знову витріщилася на вісім аркушів паперу, заповнених восьмизначними цифрами.

Мені, звісно, феноменально поталанило, що вдалося заволодіти роздруківками, але, хутенько проглянувши їх, я збагнула, що до всіх моїх проблем додалась іще одна.

Устромивши олівця між кутніми зубами, я почала мимовільно гризти його, немов собака кістку.

Як же, в біса, мені видалити з аркушів усі мої номери?

їх там було аж тридцять три!

— Лорін! — почула я раптом голос.

Підвівши голову, я ледь не проковтнула з переляку олівець. Я й не помітила, як шеф полишив свій кабінет і підійшов до мене. Упершись долонями в стіл, він навис наді мною, ледь не торкаючись кінчиками пальців краю аркуша з роздруківкою. Цікаво, а чи вміє він читати догори ногами?

— Як там ся має диск із регулярним звітом? — спитав Кін. — Районне й окружне начальство вимагає його якомога швидше. Може, виникли якісь проблеми?

— Дайте мені годину, шефе, — відповіла я, виводячи на екран типовий бланк звіту.

— Даю тобі півгодини, — кинув він через плече та вийшов.

Схилившись над клавіатурою, я вдала, що поглинута роботою, намагаючись приховати те, чим я насправді займалася. Мій погляд падав то на екран, то на роздруківку. То на роздруківку, то на екран. Я чекала, що саме по собі несподівано вигулькне якесь рішення. І воно таки вигулькнуло. Несподівано й чудесно.

Шрифт на роздруківці був стандартний. Себто Times New Roman.

Мить — і в моїй голові виникло готове рішення.

«От і добре», — подумала я, бо не мала жодної зайвої секунди.

Спершу я вирізнила номер, на який Скотт телефонував найчастіше. Цей номер мав місцевий код 718 плюс код невідомої мені автоматичної телефонної станції.

Я попорпалась у своєму записникові й побачила, що то був домашній номер Скотта.

Надрукувавши цей номер, я натиснула «друк» і порівняла результат з оригіналом. Надрукований номер вийшов трохи завеликим. Тоді я змінила розмір шрифту з дванадцятого на десятий, надрукувала та знову порівняла.

Вийшло бездоганно. «Прекрасно, — подумала я. — Згодиться».

Я виставила кількість копій на «33» і втретє натиснула кнопку «друк». «Хтозна, може спрацює», — з надією подумала я, встаючи з-за столу й ховаючи в кишеню ножиці та липку стрічку, які видобула з шухляди свого столу.

П'ять хвилин провела я в крайній кабінці жіночого туалету, займаючись не віртуальним, а цілком реальним вирізанням надрукованих номерів, якими я потім заклеїла в роздруківці усі тридцять три мої дзвінки до Скотта.

«От, нарешті, і знадобилися навички, набуті в дитячому садочку», — подумала я, змиваючи в унітаз паперові обрізки.

Потім була коротенька подорож до копіювальної машини — із зупинкою біля подрібнювана паперів на зворотному шляху — і я, нарешті, дістала те, що хотіла: нову й покращену версію телефонної роздруківки Скотта.

Коли через двадцять хвилин я виходила з кабінету Кіна, здавши йому звіт, до кімнати для інструктажів повернувся Майк. Побачивши на своєму столі бездоганно відкориговані аркуші роздруківки, поверх яких — наче прес-пап'є — лежали його окуляри, він отетеріло витріщився.

— Не хвилюйся, любий друже, — сказала я, поплескавши Майка по плечу. — Забудькуватість — звична річ для твого віку.

Підійшовши до свого стільця, я зняла з нього плащ.

— Ти куди? — спитав Майк.

— Хочу побачитися зі своєю подругою Бонні, — відповіла я. — Треба прискорити обробку інформації з місця скоєння злочину.

— А чому б мені не піти з тобою?

— А тому, що ти знову навідаєшся до телефонної компанії і причепиш портрет до кожного телефонного номера, тобто довідаєшся, кому саме телефонував Скотт.

— Не задовбуй, Лорін, — кинув Майк мені навздогін. — Візьми мене з собою. Я буду слухняним хлопцем. Це тільки на позір я великий та страшний, а насправді в мене тонка поетична натура. Я навіть є членом Книжкового клубу Опри Вінфрі.

— Даруй, — відказала я, протискуючись крізь обертальні двері. — Хлопцям вхід заборонено.


Розділ 38 | Помилка | Розділ 40







Loading...