home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 38

Я враз завмерла, як камінна статуя, намагаючись збагнути щойно почуте. Люмінесцентна лампа над моєю головою гула, наче розтривожений вулик.

Скільки ж разів Скотт телефонував мені за останній місяць? Двадцять? Чи тридцять? Як же мені відбрехатись? Я уявила собі, як знітиться мій напарник, багато разів натрапивши на мій номер.

Майк торкнув мишу свого комп'ютера, прибираючи екранну заставку з підбадьорливим написом «Хто насцяв у твій генофонд?»

— Що ти збираєшся робити, Майку? — нарешті спитала я.

Мій напарник клацнув бульбашкою жуйки й закотив комірець своєї водолазки.

— Та хочу оце зайнятися тими дисками DD5. Бо Кін мені прочухана всипле. Він так напружується, що, їй-бо, скоро трійню народить. Ти лише поглянь на нього — тільки й знає, що метушиться та начальству телефонує.

Ішлося про регулярний звіт, який ми мали написати стосовно перебігу розслідування вбивства Скотта. Я здивовано підняла брови.

— Агов, Майку! Спустися на землю, Шекспіре. Річ у тім, що цього разу наші звіти дійсно читатимуть. Ти що, забув? Тут я — мозок. А ти — красуня. І взагалі, сходив би ти до кімнати відпочинку й подрімав кілька годин. Нам потрібно, щоб твоя голова була чистою та ясною — на той випадок, коли нам доведеться вибивати нею двері. А я поки наклацаю звіт так, що нас не знімуть із цієї справи, а коли прийде факс із роздруківкою телефонів, я почну їх порівнювати. Ну як — згода?

Майк вирячився на мене почервонілими від утоми очима й позіхнув.

— Згода, моя крихітко, — сказав він, устаючи з-за столу.

Коли він рушив до входу, я аж подих затамувала від хвилювання. Щойно половинчасті дверцята встигли зачинитися, як почулося тихе дзижчання.

Я обернулася. То дзижчав телефакс. Опаньки! Приїхали!

Апарат знову задзижчав, а потім дзижчання змінилося високими короткими сигналами. З пристрою почав повільно виповзати аркуш паперу.

«Не зупиняйся, напарнику, — подумала я, не дивлячись на нього. — Будь ласка. Заради мене».

Одначе краєм ока я побачила, що Майк таки обернувся.

Моє обличчя спалахнуло. Мить — і Майк усе побачить. Побачить, що мій телефонний номер повторюється в роздруківці безліч разів! Що ж я йому скажу, чорт забирай? Але нічого годящого на думку не спадало. Як же я цього разу викручуся?

Я швидко глянула на Майка якраз тієї миті, коли він підняв перший аркуш. І спостерігала, як він примружив очі й інстинктивно підніс руку до лоба, наче перевіряючи, чи на місці окуляри.

Саме тоді я й помітила Майкові окуляри. Вони лежали там, де він їх залишив, — на столі якраз у мене під рукою.

Я не стала роздумувати. А просто почала діяти.

Хутко висунувши шухляду, я змахнула всередину одну зі Скоттових тек, а разом із нею й окуляри. А потім потихеньку заштовхала шухляду назад.

Я вдавала, що зайнята чимось своїм і не помічаю Майка, аж поки не почула, як він зашарудів у себе на столі, шукаючи окуляри.

— Тобі ж було сказано, іди поспи! — невдоволено пробурмотіла я. — Чому це ти не слухаєш начальницю, га?

Майк стомлено зітхнув, облишив свої пошуки й кинув телефонні роздруківки мені на коліна.

— Слухаюся, сестро, — сказав він слабким голосом. — Займися, будь ласка, роздруківкою, яку нам люб'язно надала телефонна компанія «Матінка Белл». Побачимося, коли передрімаю.


Розділ 37 | Помилка | Розділ 39







Loading...