home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 2

Замість негайно пристрелити Пола в одвірках, я дала йому шанс. Навіть не стала розпитувати, чим він займався в обідню перерву в готелі «Сент-Реджис», аж поки ми не сіли вечеряти.

Хтозна, а може, він був там у якихось важливих справах? Недарма ж я нещодавно бачила наліпку на бампері одного авта з таким текстом: «Усяке бува. Навіть дива».

— До речі, Поле, — спитала я настільки невимушено, наскільки дозволяв мені гнів, що розпеченою лавою циркулював у венах. — А що ти робив сьогодні під час обідньої перерви?

Пол явно нашорошився. Навіть нахиливши голову й ледь не продряпавши ножем тарілку аж до столу, я відчувала, як сіпнулася його голова і як він витріщився на мене.

Якусь мить винувато помовчавши, Пол відвів погляд і втупився у свою тарілку.

— Як що? Їв бутерброд на своєму робочому місці, — промимрив він. — Як і завжди. Ти ж знаєш, Лорін, я ввесь час так чиню.

Пол збрехав мені — відверто й нахабно.

Я мимоволі випустила з руки ножа, і він зі звуком гонга брязнув об тарілку. Чорні божевільні думки — одна чорніша від іншої — умить заполонили мою свідомість. Такого зі мною ще ніколи не траплялось. Я завжди вміла тримати себе в руках.

«А що, як Пол ні на яку роботу не ходив? — подумала я собі. — Просто надурив мене, показавши липовий фірмовий бланк. А сам увесь цей час їздив у центр, щоб порозважатися з дівками. А його співробітники? Може, вони були просто найнятими акторами, котрі мали з'являтися тоді, коли я планувала приїхати?»

— А чому ти питаєш? — нарешті поцікавився Пол — невимушено так, наче нічого не сталося. І це було для мене майже так само боляче, як і бачити його з білявкою біля входу в готель «Сент-Реджис».

Майже.

Не знаю як, але мені все-таки вдалося вимучити посмішку й жодним порухом м'язів обличчя не видати своїх почуттів, хоча в моїй душі лютував ураган категорії «п'ять».

— Просто щоб поговорити, — відказала я. — Треба ж про щось говорити зі своїм чоловіком під час вечері.


Розділ 1 | Помилка | Частина перша Наспіх перепихнутися







Loading...