home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 24

Я — детектив, що розслідує вбивства, до того ж — досить управний і досвідчений детектив. Тому я легко знайшла пістолет і жетон Скотта в нашому садовому сараї.

Для замітання слідів на місці злочину потрібно багато часу та чистильних матеріалів. Не знайшовши ніяких очевидних доказів у смітнику біля гаража, я пішла до ще одного місця, де, за логікою, мала бути схованка. Відразу ж за дверима сараю стояв великий пластиковий пакет, куди ми скидали сміття. У ньому я виявила велику кількість просякнутих кров’ю паперових серветок.

А під цим пакетом лежали жетон Скотта й той пістолет, із якого Пол його застрелив.

Це був короткоствольний револьвер 38 калібру, модель Colt Detective Special, створений спеціально для прихованого носіння поліціянтами в штатському. Але сьогодні вночі виявилося, що ним можуть користуватися не лише поліціянти.

Обгорнувши револьвер однією з серветок, що лежали в пакеті, я взяла його. Потім висунула барабан убік і побачила темні отвори там, де бракувало двох патронів.

Після цього поклала його назад, під пакет і замкнула сарай. Тієї миті, коли я була вже на підході до парадних дверей, завібрував мій мобільник.

Поглянувши на ідентифікатор номера, а потім — на вікно спальні, де горіло світло, я швидко сховалася в темряві за гаражем.

Мені телефонував Пол.

Що він від мене хоче? Може, натиснути на кнопку й поговорити з ним? Невже він помітив мене? Я перепудилась і не стала відповідати, а натомість прийняла дзвінок голосовою поштою. Через кілька секунд я прослухала його повідомлення.

«Привіт, Лорін. Це я. Я зараз удома. У мене виникли проблеми з вильотом. Я все поясню тобі пізніше. Здається, ти теж не змогла вилетіти? Бо твоєї машини немає. Ти на роботі? Зателефонуй мені, коли зможеш, добре? Я за тебе хвилююся».

«Хвилююся? — здивувалася я, поглянувши на освітлене вікно. — А чому? Я ж нікого не вбивала».

Невже ситуація стане ще заплутанішою та химернішою? «Утім, із Полом усе гаразд», — зрештою подумала я та захлопнула телефон.

Усе гаразд фізично, але чи все гаразд психічно?

Я глибоко вдихнула, вгамувала хвилювання та ступила на ґанок, приготувавшись нарешті ввійти й зустрітися віч-на-віч із Полом. Але саме в цей момент телефон знову завібрував.

Цього разу мені телефонував не Пол.

То був мій напарник. Знову сховавшись у темряві за гаражем, я натиснула на кнопку.

— Що там, Майку?

— У тебе майже не лишилося часу, Лорін, — сказав він. — Кін уже виїхав назад. Буде тут із хвилини на хвилину. Я не зможу довго виправдовувати твою відсутність. Мерщій повертайся.

— Уже їду, — відповіла я.

Я знову глянула на вікно. «Якого біса я чекаю?» — промайнула гадка. Чому ховаюсь і нишпорю в темряві біля власного будинку? Треба просто ввійти й поговорити з Полом. Зайнятися, мовити б, кризовим менеджментом. Найняти гарного адвоката. Поводитися раціонально й розважливо. По-дорослому. І якось розрадити ситуацію.

Справа полягала лише в тому, щоб мати сміливість глянути Полові у вічі й сказати: «Так, я тебе зрадила. Так, я переспала сьогодні з іншим чоловіком, і тепер нам доведеться якось розбиратися з жахливими наслідками того, що ти накоїв».

Ось про що я міркувала, а довкола мене й досі падали краплі рясного дощу.

У мене такий характер, що я не люблю зволікати, але цього разу трапився виняток.

Намагаючись триматися в тіні, я підтюпцем побігла до свого авта.


Розділ 23 | Помилка | Розділ 25







Loading...