home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 20

Я досі витирала очі, коли перед моїми гумовими чоботами з'явилися чиїсь масивні чорні черевики.

Рвучко підвівши голову, я побачила свого начальника, лейтенанта Піта Кіна. Це був худорлявий, як скелет, ірландець із дитячим виразом обличчя. Якби не холодні пронизливі очі, його б можна було прийняти за хлопчика, що прислуговує в церкві у вівтарі.

— Лорін, — звернувся він до мене. — Що, приїхала, тільки-но почувши погану новину? От і молодець. Зекономила мені дзвінок. Я хочу, щоб ти провела попереднє розслідування. Ви з Майком — прекрасна команда, завжди виручаєте мене в скрутних ситуаціях. На кого ж мені покладатися, як не на вас?

Я отетеріло витріщилася на Піта Кіна. Події розвивалися з неймовірною швидкістю. Не встигла я ще усвідомити того, що Скотт загинув, як мій шеф уже пропонує мені очолити розслідування цієї справи!

«А що, як Кін уже встиг дізнатися про наш роман? — раптом подумала я. — Боже милостивий! Може, він підозрює, що я знаю про смерть Скотта й тому випробовує мене?»

Та ні, вирішила я. Це неможливо. На роботі ніхто нічого не знав. Для цього ми зі Скоттом вдавалися до екстраординарних застережних засобів. Окрім того, до сьогоднішньої ночі між нами нічого особливого не відбувалося. Так, трохи пофліртували та кілька разів разом пообідали.

Виходило, що насправді все можливе й неможливе сталося між Скоттом та мною лише сьогодні вночі.

Перелякано віддихнувши, я, нарешті, збагнула, що Піт Кін запропонував мені очолити слідство лише тому, що любив призначати мене на розслідування гучних і складних справ. Звісно, у нашому відділку були детективи старші та досвідченіші, ніж я, але мене він уважав педанткою, котра завжди бездоганно доводить справу до кінця, і називав мене не інакше, як «моя слідча-юристка». Річ у тім, що на роботі у відділку вбивств я застосовувала знання, набуті в правничому інституті. Оптимально й дуже ретельно організовуючи свою роботу, я в усьому дотримувалася законів та інструкцій і тому мала найвищий рівень розкриття злочинів. Помічники бронксівського районного прокурора ледь не воювали за мої справи, бо їм досить було лише зачитати їх у суді, щоб отримати сприятливий для себе вирок.

Я збагнула, що в такій гучній і потенційно небезпечній у політичному сенсі справі основним складником стануть звіти про виконану роботу. Доповіді, що їх треба буде відправляти по ланцюжку керівних інстанцій буквально щогодини.

А мені кортіло не звіти складати, а вшитися звідси якомога швидше. Мені потрібен був час, щоб усе обмізкувати та спробувати розсортувати, а потім склеїти воєдино шматки мого рознесеного на друзки життя.

У моїх грудях занило, а в животі з'явилося відчуття, наче хтось угвинтив у нього штопор і повільно його обертає. Як не крути, а все зводилося до моєї нездатності переконливо аргументувати свою відмову братися за розслідування цього вбивства. У цей конкретний момент мені просто забракло потрібних слів.

— Як хочеш, Піте, — тільки й сказала я.

Мій шеф кивнув.

— Скотт Тайєр, — мовив він, скрушно хитаючи головою. — Йому ж, чорт забирай, лише двадцять дев’ять було. От жах! Хто-небудь із вас знав його?

Майк подув на свою чашку з кавою та заперечно похитав головою.

Начальник повернувся до мене.

— А ти, Лорін? — спитав він.

«Як же я можу заперечити своє знайомство зі Скоттом?» — подумала я. Лише кілька годин тому, у своєму ліжку, він ніжно заглядав мені у вічі й гладив моє волосся. А тепер лежав задубілий на холодному камінні, з виразом болю на обличчі, який буває лише в тих, хто помирає наодинці.

Позаду нас по залізничній естакаді проскреготіла електричка номер чотири. Її фари та біло-блакитні іскри контактів ненадовго вихопили з темряви похмурі фасади навколишніх помешкань.

— Знайоме ім’я, — збрехала я, стягуючи з руки гумову рукавичку.

«Моя перша брехня на роботі», — промайнуло в моїй голові, коли я подивилась на мигалки поліційних авт.

Щось підказувало мені, що перша, але не остання.


Розділ 19 | Помилка | Розділ 21







Loading...