home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 14

Минуло кілька хвилин, перш аніж я прикинула, що могло трапитися. Кілька болісних хвилин я заціпеніло стояла, притиснувшись лобом до холодного, залитого дощем скла. І посміхнулася, коли збагнула просту логіку нещодавніх подій. Її усвідомлення було як раптове й заспокійливе осяяння. Уперше за ту ніч моє серце наблизилося до більш-менш нормального биття.

Вочевидь, Пол повіз Скотта до лікарні.

Звісно, що повіз. Напевне, прийшов до тями. А перед цим на кілька хвилин його просто перемкнуло. А кого б не перемкнуло, якби він зіткнувся з молодиком, котрий щойно переспав із твоєю дружиною? Та коли Скотт упав, Пол, напевне, враз протверезів.

Мабуть, саме зараз вони вже під'їжджають до реанімаційного відділення найближчої лікарні.

Я викликала таксі й через сорок нестерпно тяжких хвилин була вже вдома, в Йонкерсі. Рвучко розчинивши двері, я зупинилась, уп'явшись очима в годинник мікрохвильовки. У будинку панувала цілковита тиша.

А де ж Пол? Він уже мав повернутися! У чому ж справа?

Я гадала, що Пол відвіз пораненого до шпиталю «Лоуренс», котрий розташовувався за десять хвилин їзди від помешкання Скотта. Але минула вже ціла година. А новин — жодних. Може, сталося щось іще гірше? Може, Пола заарештували?

Піднявшись нагору, я перевірила автовідповідач, але, крім повідомлення гінеколога про погіршення мого здоров'я, нічого нового там не було. Простоявши ще п'ять хвилин, витріщаючись на порожню вулицю, я на повному серйозі зібралася була зателефонувати Полові на мобільних і про все розпитати. Із цим, правда, виникла невеличка проблема: я не знала, як сформулювати свої запитання. Не могла ж я запитати в нього, скажімо, отаке:

Привіт, Поле! Так, це я — Лорін. А як там ся має той хлопець, із яким я щойно перепихнулася? З ним усе гаразд?

Нарешті я вирішила, що мені треба про все дізнатися з перших рук. Бо від напруженого чекання в мене міг поїхати дах.

Настав час розплатитися за свій учинок і хоробро глянути в очі неприємній дійсності.

Треба було їхати до шпиталю. Я схопила пістолет, кинула його в сумочку й вискочила з будинку.


Розділ 13 | Помилка | Розділ 15







Loading...