home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 111

Я сиділа, мовчки уп'явшись очима у свого чоловіка, який виявися незбагненним шахраєм і брехуном. Просто талановитим брехуном. Потім я опустила очі долі та зсутулила плечі. Світ довкола мене наче загальмувався — перехожі, музика та звуки проїжджих автомобілів.

Ситуація з особистої перетворилася на суто офіційну. Я віддала Полові все, що тільки могла. Своє кохання, роботу, репутацію. І тепер не лишилося нічого. Абсолютний нуль.

Я й досі сиділа, болісно розмірковуючи, коли до нас підбігла донька Пола. Нянька, про яку Пол казав мені раніше, стояла неподалік з іще одним малюком і велосипедиком Кароліни.

— Татку! — вигукнула мала. — А фото? Я хочу показати Імельді оте фото!

— Не зараз, сонечко, — відповів Пол. — Пізніше, моя люба.

— Але ж вони — мої братики, — наполягала мала й висмикнула з кишені куртки Пола чорно-білий знімок так швидко, що він не встиг і оком змигнути. Він спробував відібрати його, і знімок упав додолу.

— Так нечесно, татку, — закопилила губки Кароліна. — Я ж хотіла, щоб Імельда подивилася на моїх майбутніх братиків-близнюків.

Мої очі ледь не вилізли з орбіт. Що?! Братики-близнюки?!

Уп’явшись очима в маленький квадратний знімок, Пол знервовано заметушився.

— Пізніше покажеш, доцю, — різко відказав він. Імельда кинула на нього тямущий погляд, швидко вхопила Кароліну за руку й потягла її додому.

Я нахилилася та підняла безцінне фото з тротуару. Й уважно його роздивилася.

То була сонограма. Знімок двох зародків. Двійнят. Я пригадала Вероніку. Тепер зрозуміло, чому мені здалося, що вона виглядала так, наче недавно зачереватіла. Бо жінка була вагітна!

Я глянула Полові у вічі — із подивом і ледь не захопленням. Це ж треба вміти так натхненно брехати! Брехати знов і знов.

«Він ніколи не зупиниться», — збагнула я. Оскільки була, як з’ясувалось, у ньому якась глибоко прихована фундаментальна вада. Брак якоїсь дуже важливої клепки в голові. Він ладен казати що завгодно й робити що завгодно, не зупиняючись ані перед чим. Господи, як можна так брехати? Як можна робити те, що він скоїв? А як він щойно визвірився на свою малу дитину? Отже, я захищала потвору.

— Тепер я точно знаю, як ми зараз учинимо, — сказала я, випускаючи з рук на бруківку маленький чорний чотирикутник. — Так я мала вчинити одразу, коли все це почалося.

Вихопивши кайданки, я хутко клацнула їх на зап'ястках Пола.

— Тебе заарештовано, — сказала я йому.


Розділ 110 | Помилка | Розділ 112







Loading...