home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 110

Тепер настала моя черга задумливо опустити голову.

— Шантажував? — перепитала я.

Пол ствердно кивнув.

— Рік тому Вероніка приїхала до Нью-Йорка. Там у неї є подруга — модель абощо, — яка дає їй роботу. Об одинадцятій ранку вона потрапила під облаву, влаштовану антинаркотичним відділом поліції, і сама не своя зателефонувала мені на роботу, щоб я її витяг звідти. Приходжу я в оту квартиру в мистецькому районі Сохо, думаючи, що там буде мільйон копів, а там — лише Скотт Тайєр. Однак я спізнився, бо Вероніка перелякалася настільки, що вже встигла розповісти йому, що ми маємо гроші. Вона веде мене на кухню й каже, що Скотт Тайєр — розважливий та схильний до компромісів тип. І згоден усіх відпустити за десять штук готівкою.

Я відчула гострий біль у шиї. Шкіра стала липкою та холодною.

— Я дав йому ті гроші, — сказав Пол. — Минає місяць. Одного разу повертаюсь я до свого столу після обіду, а там на мене чекає Скотт Тайєр, тримаючи в руці твоє фото. А потім каже, що ви працюєте в одному відділку та що за додаткові двадцять штук готівкою він проявить надзвичайну доброту й не тільки не здасть мене, а й не розповість тобі про Вероніку.

Пол глипнув на мене. Я витріщилась на нього, роззявивши рота.

— Тож довелося мені знов розплачуватись. Але коли він прийшов до мене втретє, я зрозумів, що це ніколи не скінчиться. Цього разу він зажадав п’ятдесят тисяч. І замість давати йому такі гроші, я вирішив з ним розібратися по-своєму.

Цієї миті десь у парку заграла флейта. Її звук линув як скорботна пісня на моєму власному похороні.

Я гадала, що Пол бився зі Скоттом через мене. І через мене його вбив. А виявляється, це сталося через гроші, бо його шантажували.

— Зрозумій, що Тайєрові було вже мало просто шантажувати мене, — вів далі Пол. — Вочевидь, йому закортіло витягнути з мене все, що можна. І тому він зацікавився тобою, щоб здобути на мене ще якусь зачіпку. Це все, що йому від тебе було потрібно, Лорін.

— І ти взяв і вбив його, Поле, так? — сказала я зі злістю в голосі. — Так ти тепер бандит? Грабуєш людей і вбиваєш копів. Може, ти ще й альбом пісень випустиш у стилі гангстерського репу?

Пол невдоволено скривився, глянув собі під ноги й стенув плечима.

— Розумієш, просто все сталося якось саме по собі. Одне потягло за собою інше.

Якась малесенька дещиця співчуття піднялась у моїй душі. Хіба ж зі мною не трапилося те саме? Але я відразу ж придушила це співчуття. Жаліти Пола було б із мого боку несосвітенною дурістю.

— Послухай, Лорін, — сказав Пол. — Чому б нам не зійтися на тому, що все це — наслідок так званої «кризи середнього віку»? Тепер я зроблю все, що ти захочеш. Навіть гроші можу повернути. А може, просто поїдемо? От візьмемо зараз і поїдемо прямо до аеропорту Рейґана. Мільйон двісті тисяч неоподаткованих баксів — пристойна сума. Чому б просто не поїхати й не почати їх витрачати? Нашого малюка ми виховуватимемо на яхті. Я знаю, ти зараз несамовита, але ж ти теж мене зрадила, пам'ятаєш? Тому… просто поїдьмо. Ходімо, Лорін. Усе в нас буде добре.


Розділ 109 | Помилка | Розділ 111







Loading...