home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 7

Мабуть, я продряпала нігтями шкірянку Скотта наскрізь, відчайдушно чіпляючись за життя. У моєму животі холонуло, коли ми потрапляли в ковбаню, а коли мотоцикл підскакував, натрапивши на пагорбок, то мені здавалося, що мозок ось-ось проб'є дах мого черепа й вискочить із голови. Ми мчали вперед, залишаючи позаду калейдоскопічні й хаотичні картини залитого дощем світу.

Я подумки вилаяла себе за те, що не написала прижиттєвого заповіту, щойно заднє колесо мотоцикла занесло, коли ми в'їжджали при в'їзді на автостраду Соу-Мілл-Рівер-парквей. Коли ж ми виїхали на автостраду, то Скотт дав такого чаду, що я подумала: «Усе, гаплик!»

Я відсапнула й наважилась розплющити очі тільки тоді, коли мотик стишив хід: то ми з'їжджали з автостради Генрі-Гадсон-парквей до Рівердейлу — елітного мікрорайону в Бронксі.

Несамовито ревучи, наш мотоцикл злетів униз схилом і вповільнив рух лише тоді, коли ми виїхали на вулицю з темними особняками, що ховалися за високими парканами та воротами. Спалахнула блискавка, і в її світлі я побачила неподалік широке срібне плесо річки Гудзон, а на протилежному боці, якраз напроти нас, — величні постаті берегових скель Нью-Джерсі.

— Мерщій, Лорін, — сказав Скотт, несподівано зупиняючи мотик і зіскакуючи з нього. Махнувши рукою, щоб я йшла слідом за ним, він закрокував по брукованому під'їзду до величезного, як супермаркет, особняка в колоніальному стилі.

— Ти тут мешкаєш? — гукнула я йому, скидаючи шолом.

— Типу мешкаю, — відповів Скотт і знову махнув мені рукою, щоб я не відставала.

— Тобто?

Я пішла за ним до окремо розташованого гаража на три авта, який майже не поступався розмірами самому будинку. Усередині стояли «порше», «бентлі» та «феррарі» того самого кольору, що й мотик Скотта.

— Невже вони — твої? — вражено спитала я.

— Якби ж то, — відповів Скотт, підіймаючись сходами. — Вони, скоріше, мої підопічні. Просто я сторожую будинок свого друга, от і все. Ходімо, зараз я принесу рушники.

Я пройшла слідом за ним до невеличкого помешкання на кшталт мансарди, розташованого над гаражем. Перед тим як зайти до ванної, Скотт відкрив дві бляшанки пива «Будвайзер» і ввімкнув музику. Крізь панорамне вікно було видно збурену штормом річку, і цей пейзаж скидався на величезну картину.

Кинувши мені пухнастого рушника, Скотт завмер в одвірках ванної, ніби вражений у серце моєю красою. Точнісінько так він дивився на мене в коридорі, на стоянці та на сходах у робочий час.

У його мигдалеподібних очах відбилося щось схоже на благання.

Уперше я наважилась відповісти поглядом на погляд. І відсьорбнула холодного пива.

Та раптом випустила бляшанку, бо збагнула, наскільки сильно приваблював мене Скотт. Просто божевілля якесь, їй-богу. Колись, іще школяркою, на літніх канікулах у СпрінґЛейк, я познайомилася на Джерсі-Шор з одним хлопцем. Він здавав напрокат велосипеди, і, скажу вам, мабуть, жоден знаменитий гонщик-велосипедист не тренувався того літа так заповзято, як я.

Й одного разу, у п'ятницю, що стала найцікавішою та найважливішою п'ятницею з тих, які мені доти довелося пережити, цей хлопець запросив мене провести з ним вечір на пляжі.

У кожного в житті неодмінно буває хоч один щасливий момент, еге ж? Мить, коли якимось магічним чином ненадовго поєднуються краса навколишнього світу й краса емоцій у твоїй душі.

Саме таким моментом мого життя й був отой вечір на пляжі.

Так приємно все це згадувати… Мій перший справжній кайф від випитого пива, шум океанських хвиль, вечірнє бірюзове небо, мовчазний дотик руки хлопця, котрий був трохи старшим за мене… Мені було тоді шістнадцять. Коли я спустила бретельки купальника з плечей, що вже встигли трохи засмагнути, то в мене з'явилося відчуття необмежених можливостей; моє молоде пружне тіло завмерло в солодкому очікуванні незвіданого.

«Так он кого нагадав мені Скотт», — подумала я, вдивляючись у його очі, що світилися пристрастю: він нагадав мені Майка, хлопця з Джерсі-Шор; він наче повернув мене на отой океанський пляж, де не було ні важкої роботи, ні біохімічної біопсії, ні зрадливих чоловіків із білявками руч-об-руч.

У цей сум'ятний, важкий та гівнячий період мого життя мені раптом понад усе на світі закортіло повернутися разом із ним у минуле. І знову стати шістнадцятирічною дівчинкою.

Тим часом Скотт стояв навколішках, витираючи розлите мною пиво. Я схвильовано вдихнула, простягла руку й прошепотіла, погладивши його по голові:

— Ти такий гарний…

Скотт підвівся й ніжно торкнувся руками мого обличчя.

— Ні, це ти — гарна, — стиха мовив він. — Ти — найвродливіша жінка, яку я коли-небудь зустрічав, Лорін. Поцілуй мене. Будь ласка.


Розділ 6 | Помилка | Розділ 8







Loading...