Розділ 99

Дорожня сумка? Сумка для покупок? Куди це мій благовірний зібрався? Навіщо, чорт забирай? І чи так уже потрібно мені це знати?

«Так, потрібно! Я мушу дізнатися», — твердо вирішила я, дивлячись, як Пол зупиняє таксі.

Його таксі якраз від'їжджало, коли я й собі спіймала візника, котрий якраз збирався зупинитися неподалік.

— Хоч як це банально звучить, — звернулася я до водія-сикха в помаранчевому тюрбані, — але їдьте слідом за отією таксівкою.

Що ми й учинили. Спочатку ми їхали за ним до мангеттенського Мідтауну, а потім виїхали крізь тунель на автостраду Лонг-Айленд.

Щойно ми опинились на автостраді Бруклін-Квінс, я зателефонувала Полові на мобільний.

— Привіт, Поле! Як справи? — спитала я, коли він відповів через пару гудків.

— А, Лорін! Привіт, — озвався Пол. — Як переночувала?

Я прекрасно бачила його через заднє скло таксі, що їхало перед нами. Він сидів, притиснувши телефон до вуха.

— Пречудово! — відповіла я. — Слухай, Поле, я страшенно занудилась. Хочу зустрітися з тобою в обідню перерву. Що скажеш?

Ось і маєш, мій дорогий чоловічку. Маєш момент істини.

— Не можу, красунечко, — відповів Пол. — Ти ж знаєш, що понеділок — день важкий. Зараз бос принесе шість фінансових звітів. Я маю їх усі переглянути й переробити. Ага, он він іде. Заявився — не забарився! Тому повернуся сьогодні не раніше восьмої вечора, якщо поталанить. Вибач. Я колись надолужу, добре? За мною не заіржавіє. Як ти там?

Ми проскочили під зеленим дорожнім знаком, на якому було написано: «Аеропорт ЛаҐвардія». Щоб Пол не почув, як я розпачливо хлипнула, мені довелося хутенько прикрити рукою мікрофон.

— Нормально, Поле, — відповіла я після невеличкої паузи. — За мене не турбуйся. Увечері побачимось.

Якщо не раніше, красунчику!

Щоб швидко пройти повз контроль в аеропорті, мені довелося пред'явити свій жетон і посвідчення працівника нью-йоркської поліції. Потім я навмисне відстала від Пола, загубившись у потоці пасажирів, а він пішов до зали відбуття повз численні газетні кіоски, сувенірні крамнички та відкриті бари.

Раптом за сто футів поперед мене він зупинився біля проходу 32.

Тримаючи дистанцію, я спинилася біля кабінки з телефоном-автоматом — і раптом у моєму шлунку наче виразку прорвало: я побачила, куди відлітав Пол.

Вашингтон, округ Колумбія.