home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ 94

Намагаючись поводитись невимушено, щоб не привертати уваги, я витягла ключі й піднялася сходами ґанку. Тепер, коли мене не було видно з вікна, я дістала з-за поясу пістолет і побігла до тильного боку будинку.

Оглянувши вікна, я пересвідчилася, що вони цілі й неушкоджені. Жодних ознак злому та проникнення всередину. Усе начебто нормально.

У шторках на задніх дверях був маленький проміжок. Я стала роздивлятися крізь нього задню частину коридору — нікого й нічого.

Я відчула себе заплішеною дурепою. Вочевидь, тут нікого, окрім мене, не було.

Аж раптом перед дверима в напівтемному коридорі промайнула якась чорна тінь. Велика чорна тінь — однозначно.

«Чорт забирай!» — подумала я, і серце моє стривожено закалатало. «Боже, поможи!» — сяйнуло в моїй голові, і в скронях загупали молоточки.

Раптом я згадала про Пола. А може, насправді він удома? До того ж не один. І ота невідома людина бігає по темному будинку. Хто вона? Що вона тут робить? Як потрапила сюди?

«Треба зайти всередину», — вирішила я та глибоко зітхнула.

Знявши туфлі, я вкрай обережно й тихо відімкнула двері та повільно крутнула ручку. Дуже повільно, щоб не почули.

«Тс-с-с-с», — хтось прошепотів. Хтось, але не я.

Піднявши пістолет, я вже була готова натиснути на гачок, як раптом увімкнулося світло.

«Сюрприз!!!» — вигукнули в унісон два десятки голосів.

Ху-у-ух, слава богу! То були мої друзі та родичі. Переважно — жінки. Тільки якимось чудом я не встигла вистрелити. Хвала Господу, «ґлок» має додатковий механізм безпеки, і для того, щоб зробити постріл, на курок треба тиснути сильніше, ніж в інших пістолетах.

Роззявивши від подиву рота, я витріщилася на повітряні кульки, загорнуті в жовто-зелений папір подарунки та триколісний дитячий візочок, що стояв у кутку.

Це було зовсім не проникнення зі зломом. Не трагедія й не халепа.

Це був день народження моєї ще не народженої дитини![14]

І, судячи з кількості рук, притиснутих до зблідлих облич, ця зустріч стала несподіванкою не тільки для мене. Ще б пак! У мене в руці був пістолет!

Я опустила руку й зиркнула на перелякане обличчя моєї тітоньки Люсі, на яку я, виявляється, цілилася. Та знову почала дихати.

— Поглянь, мамо, — прощебетала в мертвій тиші чотирирічна донька моєї сестри Мішель. — У тітки Лорін є пістолет!

— Усе гаразд, нічого страшного не сталося, любі дами, — сказав Пол і поспішив до мене, щоб допомогти сховати зброю в кобуру. І обійняв мене, щоб я швидше отямилася.

— А чому ти організував вечірку саме сьогодні? Я ж лише три місяці, як вагітна, — прошепотіла я, коли він цілував мене в щоку.

— Я хотів, щоб це сталося до того, як ми переїдемо, — відповів Пол, знову глянувши на присутніх. — А тепер — посміхайся. До самісіньких вух. Насолоджуйся вечіркою.

— Усе гаразд, мої любі дами, — повторив Пол. — Просто проминув іще один важкий день у житті героїчного копа. Слава Богу, у нас досхочу памперсів. Нікому не потрібно? А хто бажає випити?


Розділ 93 | Помилка | Розділ 95







Loading...