home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



12

Час згортається, як завитки мушлі. Вже геть темно. Дивовижно швидко минув день, у цьому щось моторошне. А вечір буде довгий. Цікаво, що сказав би Ле Корбюзьє, побачивши це європеїзоване місто, яке так надійно охороняють поліція і армія? Так надійно, що найменший спротив гасять з нечуваною жорстокістю. Я свого часу співпрацювала з Міжнародною Амністією і підписувала листи проти жорстокого поводження з турецькими в’язнями. Нещодавно тут гасили якісь заворушення, робили обшуки в редакціях. Що ж, можливо, колись тут теж почне розвалюватись стабільність і бунтівників розстрілюватимуть, як у нас на Майдані. Тут це можливо. Важко сказати чому, втім, Україна й Туреччина чимось схожі. Туреччина схожа на беззубого хижака, а Україна — на вівцю, в якої виростають ікла. Турки приїжджають до нас будувати і пекти поганий хліб, що засихає наступного дня. Українці їдуть до Туреччини по взуття, одяг, посуд, а дехто на дешевий курорт. І зовсім небагато потрібно, щоб цей не надто високий життєвий стандарт похитнувся і впав, розбившись на друзки. Бо країни Євросоюзу ніколи не приймуть у своє зоряне товариство ні Туреччину, ні Україну. Приймуть кого завгодно, тільки не нас. Бо за нашою відданістю європейським принципам приховується не покірне замилування, а невдоволення лицемірством і подвійними стандартами європейців.

Зрештою, мені байдуже, що сказав би Ле Корбюзьє.


предыдущая глава | Новий рік у Стамбулі | cледующая глава