home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



8. Вікінзьке село

Прокинувшись наступного ранку, пан Еліс насамперед подзвонив на місцеву свиноферму. Він дуже довго розмовляв по телефону.

Пані Еліс знала, що фермер був сварливим типом, який аж ніяк не міг утішитися тим, що Сіґурд «позичив» його свиней. Навпаки, вона вважала, що їм страшенно пощастить, якщо Сіґурда знову не загребуть під суд.

Коли її чоловік нарешті закінчив розмову, пані Еліс здивовано побачила на його обличчі усмішку.

— Пан Ґерет зараз сюди приїде, — повідомив пан Еліс. — Ти не повіриш, але він дуже зрадів, що свині опинилися в нас. Сіґурд нам не збрехав. Учора ввечері свині втекли з ферми. Ґерет їх шукав цілісіньку ніч. Вони, виявляється, коштують декілька тисяч фунтів, особливо Велика Бетті.

— О! Ну, це в будь-якому разі добре. Ремсботоми і так, здається, нічого не пам’ятають. Хоча обоє скаржаться на головний біль… не знати чому. А пан Тревіс пішов до загороди. Сказав мені, що хоче пересвідчитися, чи дійсно та свиня така велика, якою здалася йому вночі.

Тім і Зоя, поснідавши, пішли подивитися на свиней. Тепер, у денному світлі, вони змогли побачити, якою здоровезною була Велика Бетті. Вона мала пречудовий настрій, немовби її не штурхали вночі Носодлубом. Сіґурдів тин також виглядав цілком пристойно.

Пан Тревіс захоплено розглядав хатку, що її почав будувати Сіґурд.

— Знаєте, я ще ніколи не бачив, як будується мазанка з лози, — сказав він. — Це так цікаво. Виглядає як справжня вікінзька будівля. Сіґурд міг би побудувати тут ціле село.

Зоя зиркнула на Тіма, але той завзято чухав довгою палицею зад Великої Бетті. Зоя залишила брата з паном Тревісом і поволі рушила в будинок на пошуки батьків.

— Мамо? Тату? Я маю цікаву ідею, що може нам допомогти, — Зоя сказала це доволі нерішуче, але батьки з цікавістю на неї подивилися.

— Справді? — перепитала пані Еліс. — І що ж то за ідея?

Зоя повторила те, що сказав пан Тревіс біля свинячої загороди.

— Я оце й подумала, — вимовила вона. — Може, Сіґурд міг би побудувати ціле село… ну, невеличке таке село, десь п’ять-шість хаток. Він міг би там навіть жити. Тримав би свиней, кіз і курчат, як у справжньому вікінзькому селі.

Пан Еліс засміявся.

— Гарна ідея, Зою. Сіґі, мабуть, був би щасливий, але ж як це допоможе нам?

— Пан Тревіс сказав, що це дуже цікаво. Люди приїжджатимуть у готель, щоб побачити вікінзьке село зі справжнім вікінгом.

— Ой, не думаю, — засумнівалася пані Еліс. — Люди не приїжджатимуть сюди тільки тому, що в нашому саду буде вікінзьке село.

— А школярі? — запитала Зоя.

— Що школярі? — перепитав пан Еліс, потираючи собі підборіддя.

— Школярі приїздили б сюди на екскурсії. Дізнавалися б про те, яким було Флотбі за часів вікінгів, перебуваючи у вікінзькому селі зі справжнім вікінгом і роблячи різні речі в стилі вікінгів. Сюди б приїздили групи з різних шкіл, а залишаючись у Флотбі, вони б зупинялися в нашому готелі.

Пан Еліс так міцно пригорнув до себе доньку, що та мало не задихнулася.

— Це ж фантастична ідея, Зою! Просто чудова! І це так просто зробити! Пенні, що ти про це думаєш?

— Не бачу, до чого придертися, — відповіла пані Еліс. — Це колосальна ідея, Зою. Молодчинка!

— Що то за колосальна ідея? — запитав огрядний і кремезний чолов’яга в твідовому капелюсі.

— А, пане Ґерет, — усміхнувся Зоїн батько. — Моя донька щойно поділилася з нами доволі мудрим задумом стосовно нашого готелю. Цікаво буде почути вашу думку. Я розкажу вам усе дорогою до Сіґурдової свинячої загороди.


Вікінг у моєму ліжку

Сіґурд уже був там, завзято працюючи. Він зводив у загороді стіни своєї маленької мазанки, а пані Тиблетовата тим часом шкрябала спину одній зі свиней.

Пан Ґерет був страшенно здивований (і захоплений) тим, як надійно захищені парканом його свині і як гарно ними опікуються.

— Ви так природно поводите себе з тваринами, — похвалив він Сіґурда.

— Я люблю свині, — відповів Сіґі. — Люблю буруни і лози, а також мою дружину, — він вишкірився пані Тиблетоватій. — Дружину люблю найбільше.

— Ну, тоді добре, — всміхнулася пані Тиблетовата й поцілувала його. — Дурна моя галушечка.

— Мені аж дивно, як ви зуміли привести сюди всіх чотирьох свиней і тут їх замкнути, — сказав пан Ґерет.

— Мали трохи клопоту з Великою Бетті, — озвалася пані Еліс. — Але я рада, що жодна з ваших свиней не пропала.

— Як мені вам віддячити? — запитав пан Ґерет. — Вони такі дорогі для мене.

— Не треба нічого віддячувати.

Але пан Ґерет хотів зробити щось приємне родині Елісів. Він був у справжньому розпачі, коли виявив пропажу свиней, а коли їх віднайшов, отримав величезну втіху.

— Скажу вам таке, — мовив він, — стосовно ідеї юної панни Зої… вашому вікінгу потрібна буде допомога. Для початку йому варто було б мати кілька курчат. Овець у мене немає, але є старий цап, якого можна тут тримати, а коли Велика Бетті опороситься, вікінг може прийти на ферму й вибрати собі порося.

Сіґурд слухав це все з дедалі більшим захопленням. Він кинувся до пана Ґерета, стис бідолашного фермера своїми ручиськами, чмокнув його в обидві щоки, а тоді потерся з ним носами.

— Забирррайсягеть! — заволав пан Ґерет, намагаючись відштовхнути Сіґурда. — Геть, волохатий бугаю!

— Ти добрий чоловік! — вигукнув вікінг. — Я молюся Тору і кажу йому, що ти дуже добрий і підеш після смерті у Вальгаллу.

Сіґурд повернувся до пана Еліса.

— Ти також добрий чоловік! — заревів він, широко розставляючи руки. — Ходи до Сіґі!

— Ой ні, — пробурмотів, сахаючись, пан Еліс. — Ні, Сіґі, облиш мене. Я не хочу обійматися. Сіґі! Йди геть! — Він пустився навтікача, а Сіґурд кинувся за ним навздогін.

Усі решта захоплено спостерігали за цими перегонами.

— Я й не знав, що тато вміє так швидко бігати, — здивувався Тім.

Здаля від готелю долинув переляканий крик.

Пані Еліс захихотіла.

— Ні, не вміє, — реготнула вона.


7.  Хай живе Сіґурд! | Вікінг у моєму ліжку |